У деяких виборчих системах зустрічається ще одна змінна – загороджувальний бар’єр – мінімальна кількість голосів, яку повинна набрати партія, що претендувати на участь у розподілі мандатів. Такий бар’єр вводиться в пропорційній системі для того, що зменшити фрагментацію партії, і відповідно парламенту. Їхня висота коливається від 1 (Ізраїль, Фінляндія) до 17 (Греція)[11]. Але окрім позитивних рис, вони мають і ряд негативних. По-перше, використання загороджувального бар’єру веде до того, що значна частина голосів виборців не враховується, адже багато маловпливових партія залишаються поза ними. По-друге, із-за довільного встановлення бар’єру виникає певного роду несправедливість, яка полягає в тому, що партія, яка набрала на 0,1% голосів більше за бар'єр потрапляє до парламенту, а та, яка набрала на 0,1% менше ні.
Закінчуючи розгляд пропорційних, можна зробити такі висновки. До позитивних рис пропорційної системи відносять більшу, порівняно з мажоритарною системою, відповідальність впливу різних політичних сил їхньому представництву в парламенті, а також послаблення лобіювання депутатами місцевих інтересів на шкоду загальнодержавним. Що ж до негативних рис, то, по-перше, голосування проводиться у багатомандатних округах, де змагаються списки кандидатів, висунуті партією і вона може привести як професіоналів так і не професіоналів. По-друге, необмежене використання пропорційної системи може призвести до дроблення і формування недієздатного парламенту (хоча цього можна уникнути завдяки використанню загороджувальних бар’єрів). Характерний приклад – польський Сейм 1989 – 1993 рр., де при загальній кількості в 460 депутатів в парламенті, однією з найкрупніших виявилася фракція Партії любителів пива, де нараховувалося півтора десятка депутатів.
Окрім пропорційної системи у світовій практиці зустрічаються змішані виборчі системи, за якої виборець отримує два голоси, що дозволяє йому одну частину депутатського корпусу обирати на основі пропорційної системи, а іншу на основі мажоритарної системи[12]. Вони можуть бути “незв’язаними” і “зв’язаними”. Перший різновид надає виборцям два голоси. Один з них він віддається за індивідуального кандидата в одномандатному окрузі, а інший за партійний список на загальнодержавному рівні. Подібна система діє в Україні.
“Зв’язана” виборча система діє в Німеччині. Суть її полягає в тому, що одна частина місць в парламенті заповнюється в одномандатних округах, а інша на основі пропорційного представництва. Але при цьому, наприклад, кількість отриманих партією “пропорційних” мандатів зменшуєтьсяв залежності від того, наскільки вдалим був її виступ в одномандатних округах. Тому, наприклад, якщо одна партія отримала 10% голосів в одномандатному окрузі та 10% голосів за список кандидатів, а інша 10% голосів за список , але не отримала жодного мандата в за системою відносної більшості, домагаються рівного представництва в парламенті.
2. Генезис української електоральної системи.
Генезис української електоральної системи починається від часів Київської русі і триває по сьогоднішній день. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада ще не мала парламентських форм. Але посилення княжої влади та зміцнення позиції знаті з II половини ХІІ століття, а також монголо-татарська навала в першій половині ХІІІ століття призвели до послаблення ролі виборів. Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов’язується з існування гетьманської держави, Запорізької Січі та Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного правління – демократична республіка. У них всі державні інституції формувалися тільки шляхом виборів. Акт, що має назву “Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорожського”, названий Конституцією України 1710 року гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, термін і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів – Генеральної Ради. Важливо зазначити, що з 1848 року українці Західної України могли брати участь у виборах до Австрійського парламенту. Вони обирались до нижньої палати непрямими виборами. У 1873 році виборча система змінюється: встановлюється майновий ценз, вибори відбуваються по куріях, що обмежує коло виборців. З 1896 року зменшується податковий ценз, але виборче право мали лише чоловіки, які сплачували по 8 крон безпосередніх податків. Вибори відбувалися по куріях і кожна курія посилала в парламент нерівномірну кількість депутатів: І – 1 від 28, ІІ – 1 від 64, ІІІ 1 – від 334, ІV - 1 від 11055, V – 1 від 69697. Важливо відмітити, що з 1919 року в Україні діяла мажоритарна система, яка передбачала вибори по одномандатним виборчим округам на основі абсолютної більшості. Вибори відбувалися на безальтернативній основі, тому українське суспільство не могло брати участь у реальних виборчих кампаніях, у світовому їх розумінні досить довгий час.
3. Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.
Задля визначення шляхів удосконалення існуючої в Україні виборчої системи необхідно проаналізувати її слабкі та сильні сторони, щоб знати, що саме треба змінити.
Змішана виборча система здебільшого застосовується у тих країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого уряду.
В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.
У цьому зв'язку необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України”.
Змішана система виборів народних депутатів України, що встановлена, має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України – 225, по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ, по-третє, використовується принцип «жорстких» списків, коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому, по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія (блок) повинна набрати не менше ніж 4% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.
Застосування змішаної виборчої системи при обранні складу парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем[13].
Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні. У той же час вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.
Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори – до виборчих списків партій ймовірно можуть бути включені маловідомі, некомпетентні, непопулярні політики, яких, так би мовити, «витягає» за собою перша п'ятірка кандидатів, по-друге, обтяжливою обставиною запровадження пропорційної системи є досить складний порядок підрахунку голосів виборців.
Разом з тим пропорційна система стимулює розвиток багатопартійності, оскільки при її запровадженні виборець обирає політичну платформу і програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків[14].