Фактичне ж керівництво партією, а через неї і країною, протягом багатьох років було зосереджено в руках виконавчих органів ЦК - Оргбюро, Секретаріату, Політбюро - і Генерального секретаря ЦК.
Організаційне бюро (Оргбюро) ЦК відало насамперед підбором і розстановкою кадрів. Вперше термін «Оргбюро» був зафіксований у протоколі засідання ЦК 6 серпня 1917. Як виконавчий орган ЦК воно виникло 16 січня 1919 року для підготовки VIII з'їзду партії. У резолюції VIII з'їзду «По організаційному питанню» було записано, що Оргбюро складається з 5 членів ЦК, засідає не рідше трьох разів на тиждень, спрямовує всю організаційну роботу партії та звітує перед пленумами ЦК. Поступово чисельність Оргбюро зростала, досягши межі після XV з'їзду: 13 членів і 7 кандидатів. Відповідно до Статуту КПРС, прийнятому на XIX з'їзді, Оргбюро було ліквідовано, оскільки його функції дублювали Політбюро і Секретаріат ЦК.
Секретаріат ЦК виник в 1917 році, після VII (квітневої) партконференції. Обов'язки секретаря виконувала Є.Д. Стасова, яка небула членом ЦК і організовувала всю технічну роботу: листування з місцевими парторганізаціями, підбір працівників тощо Після VI з'їзду бал утворений Секретаріат з п'яти членів ЦК. Всією організаційною роботою партії (Секретаріатом) в цей період керував Я.М. Свердлов.
У резолюції VIII з'їзду «По організаційному питанню» вперше було сформульовано поняття Секретаріату ЦК як органу, що складається з відповідального секретаря, члена Оргбюро, і п'яти технічних секретарів. Вказувалося, що він організує ряд відділів. Це означало планомірне формування партійного апарату. Протягом року було створено 8 відділів ЦК. Секретаріат в нових умовах займався повсякденною організаційною роботою. У наступні роки роль Секретаріату ЦК постійно зростала. Зростала і кількість секретарів ЦК. Кожен з них відав певною сферою: ідеологією, промисловістю, сільським господарством, транспортом і т. д.
Рішення Оргбюро і Секретаріату ЦК могли бути скасовані Політбюро ЦК. Політичне бюро (Політбюро) ЦК формально вважалося вищим виконавчим органом ЦК, що створюється для керівництва всієї партії між Пленумами ЦК[41].
Вперше Політбюро було утворено на засіданні ЦК 10 жовтня 1917 року як тимчасовий орган для політичного керівництва озброєним повстанням. 29 листопада 1917 р. було обрано бюро ЦК з правом «вирішувати всі екстрені справи». Резолюції VIII з'їзду «По організаційному питанню» було передбачено створення Політбюро з п'яти членів ЦК для прийняття рішень «з питань, що не терплять зволікання». Політбюро мало кожні два тижні звітувати перед Пленумом ЦК. 25 березня 1919 р. Пленум ЦК вперше обрав його постійний склад. У Статуті партії, прийнятому VIII Всеросійською партконференцією, говорилося, що Політбюро ЦК створюється «для політичної роботи». Резолюція XII з'їзду «По організаційному питанню» передбачала в його складі «не більше семи членів і чотирьох кандидатів». На засіданнях Політбюро в той період могли бути присутніми члени ЦК і три постійних представника президії ЦКК. Але вже в Статуті партії, прийнятій на XIV з'їзді, ці положення спеціально не обговорювалися.
На ділі вже до початку 20-х років Політбюро перетворилося у вищий орган керівництва всім життям радянського держави. На його засіданнях приймалися рішення не тільки з найважливіших питань внутрішньої і зовнішньої політики, а й цілком конкретні постанови про призначення радянських, господарських, судових працівників, вирішували наперед вироки судів і обговорювалися прохання про помилування, що прямували на адресу Президії ЦВК і т. п. Рішення Політбюро були обов'язкові для всіх партійних, радянських, господарських і громадських організацій.
У Політбюро ЦК протягом радянської історії входили керівники центрального партійного апарату, найважливіших державних відомств, представники ряду найбільших партійних організацій (Москви, Ленінграда, України і т. п.). Починаючи з 20-х років на його засіданнях головував Генеральний (перший) секретар ЦК.
Генеральний секретар (генсек) ЦК - формально вищий керівник апарату комуністичної партії, що обирався на Пленумі ЦК і відповідальний перед ним. Фактично, протягом багатьох десятиліть, керівник радянської держави з майже необмеженими повноваженнями. Вперше посада була встановлена Пленумом ЦК 3 квітня 1922. Їм було обрано І. В. Сталіна[42].
Система партійних організацій на місцях в Радянських республіках, областях, містах, районах.
Весь перший рік життєдіяльності РСДРП (б) - РКП (б) як правлячої партії, по суті, пішов на створення губкомів в губерніях, повіткомів в повітах, волкомов у волостях, на зміцнення апарату цих парторганізацій. Поступово склалася збереглася на роки структура партійних об'єднань, що включала обласні, губернські, повітові, районні, підрайонні, міські й волосні організації. У партійному лексиконі першого року існування радянської влади можна зустріти різноманіття термінів, що позначали низову партійну організацію: група, колектив, організація, фракція, осередок. Таке становище було насамперед наслідком різноманітності підходів до організації партійного життя на місцях. З часом найбільш поширеним найменуванням низової організації став осередок (заводський, залізничний, сільський, армійський і т.д.). Об'єднуючись в межах волості або підрайону, осередки складали відповідно волостні або підрайонні організації. Останні об'єднувалися у повітові партійні організації. На чолі їх стояв обираний на конференції повітовий комітет. Питання будівництва і зміцнення партійного апарату з 1918 року стають основними в рамках проблем внутрішньопартійного життя. [43]
Висновок
Отже, починаючи з першого розділу, підведемо підсумки курсової роботи. Історія радянського державного управління бере початок з другого з'їзду Рад. Створення нової системи державного управління починалося з вироблення і проголошення певних політичних постулатів. У цьому сенсі першим «управлінським» документом нової народжуваної влади слід визнати звернення II з'їзду Рад «Робітникам, солдатам, селянам!», Прийняте на першому засіданні з'їзду 25 жовтня 1917 року. Цей документ проголошував встановлення радянської влади, тобто утворення Радянської держави. Діяльність Рад на першому етапі їх розвитку визначалася основними завданнями та функціями Радянської держави у цей час: придушення повалених експлуататорських класів, господарсько-організаційна та культурно-виховна робота, спрямована на створення соціалістичних способів виробництва, охорона соціалістичної власності та зміцнення оборони країни. У перший час після Жовтневої революції Ради розгорнули боротьбу проти скинутих експлуататорських класів, придушували контрреволюційний саботаж, організовували захист країни від зовнішніх ворогів, постачання міст продовольством і приступили до соціалістичної перебудови економіки, культури, побуту; діяльність рад охоплювала всі сфери життя країни. Ліквідовуючи буржуазні органи влади та місцевого самоврядування (земства, думи), Ради створювали новий апарат управління. Функції та завдання Рад визначалися в декретах Радянського уряду. Керівництво Радами здійснював Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).
З'їзд сформував верховні і центральні органи влади. Верховним органом був оголошений Всеросійський з'їзд Рад. Він міг вирішувати будь-які питання державної влади і управління. З'їзд створював Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК), який виконував функції верховної влади між з'їздами Рад.
Центральним органом влади стало утворення за рішенням II з'їзду Рад уряду - Ради народних комісарів (Раднарком, РНК). Раднарком, налагоджуючи управлінську систему, видавав декрети не тільки загального характеру, але і з управління конкретними ділянками роботи або галузями господарства. Відмінною рисою нових органів влади і управління було з'єднання законодавчих і виконавчих функцій. Силу закону мали не тільки постанови з'їзду Рад і ВЦВК, але і декрети Раднаркому і навіть акти окремих наркоматів.
Проведення в життя конституційних норм влади і управління утруднялося умовами розрухи та громадянської війни в країні. Звідси виникала особливість початкового етапу розвитку радянської державності: в управлінні країною важливу роль зіграли надзвичайні органи влади. До надзвичайних органам управління відноситься і Рада робочої і селянської оборони (Рада оборони), яка стала верховним органом управління в роки громадянської війни. Постанови Ради оборони стосувалися не тільки важливих питань, але й усіх галузей народного господарства та роботи всіх відомств.
2 розділ курсової роботи був присвячений партійним організаціям. Вони були центральною ланкою в системі державного управління. З 25 жовтня 1917 р. РКП (б) стала правлячою партією. Природно, змінилася роль партійних з'їздів. Якщо раніше головним змістом їх роботи було обговорення можливих шляхів взяття влади, то тепер найважливішим завданням стало її утримання і пошуки тієї політики, яка дозволила б це зробити. У роки громадянської війни з'їзди проходили в атмосфері гострих дискусій. Хоча в країні складалися однопартійна система і диктатура комуністичної партії, в самій РКП (б) ще зберігалися традиції вільного і відкритого обговорення дискусійних проблем. Результатом було виникнення на з'їздах фракцій і угруповань: «лівих комуністів», «військової опозиції», групи «демократичного централізму», «робітничої опозиції», «платформи десяти» та ін..
Якісно новим кроком стало прийняття на X з'їзді РКП (б) резолюції «Про єдність партії». Вона забороняла утворення угруповань і яких-небудь фракційних виступів. По суті, будь-кого хто виступав проти керівництва партії можна було звинуватити у фракційності і групівщині. Починаючи з XI з'їзду РКП (б), все більшу і вирішальну роль у підборі делегатів став грати партійний апарат.