3. здійснювати законодавчу діяльність, встановлювати засади загальних планів народного господарства в цілому і його окремих галузей, основи організації збройних сил Республіки, затверджувати бюджет РСФРР, приймати закони з питань судоустрою та судочинства, цивільного, кримінального та інших галузей законодавства;
4. встановлювати і змінювати систему заходів, ваг і грошей, загальнодержавні податки і повинності, оголошувати амністію;
5. призначати Раду Народних Комісарів, затверджувати його голови, призначати і зміщувати окремих членів РНК[26].
Надана Конституцією можливість ВЦВК вирішувати питання разом із Всеросійським з'їздом Рад на практиці призвела до того, що справжньою повнотою влади в УРСР мав ВЦВК. Діючи постійно (до 1920 року), він самостійно вирішував всі найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Збираючись час від часу на нетривалий термін Всеросійський з'їзд Рад не міг робити істотного впливу на діяльність ВЦВК і по суті перетворився на такий собі бутафорний орган, покликаний створювати видимість повновладдя трудящих у країні. Жоден із з'їздів не прийняв жодного принципового рішення, яке б суперечило рішенням ВЦВК, що проводиться ним політиці, а в кінцевому рахунку інтересам більшовиків. Конституція не визначала ні організаційної структури ВЦВК, ні порядку його роботи. Всі ці питання ВЦВК вирішував самостійно. Пленарні засідання проводилися у розширеному складі, за наявності більше половини членів ВЦВК, у міру необхідності, але не рідше одного разу на два тижні. Так, за період з листопада 1917 року по липень 1918 року відбулося близько 50 пленарних засідань.
Робочими органами ВЦВК були його Президія, відділи і комісії. Спочатку Президія створювався як колегіальний орган з представників партій, що входять у ВЦВК. Персональний склад Президії затверджувався на пленарному засіданні ВЦВК. Потім, коли кількість партій мають своїх представників у ВЦВК значно зменшилася, Президія формувався за нормою: один член Президії обирався від 25 членів ВЦВК.
Президія ВЦВК здійснювала всю організаційну роботу з підготовки пленарних засідань ВЦВК: виробляла порядк денний, доводила її до відома членів ВЦВК, призначав доповідачів і співдоповідачів, попередньо розглядав питання і запити, які надходили на адресу ВЦВК. Крім того Президія ВЦВК повинна була організовувати проведення в життя прийнятих ВЦВК декретів і постанов, здійснювати керівництво роботою відділів і комісій ВЦВК.
Відділи ВЦВК в основному виконували організаційно-технічну роботу і забезпечували ВЦВК необхідними матеріалами, здійснювали видання нормативних актів, інших друкованих робіт, готували довідки та ін.. Так, в липні 1918 року у ВЦВК було п'ятнадцять відділів, в тому числі фінансовий, загальна канцелярія, довідковий , агітаційний, автомобільний, літературно-видавничий, друку.
Комісії ВЦВК утворювалися з членів ВЦВК для підготовки проектів нормативних актів, їх остаточного доопрацювання, вирішення деяких інших завдань.
ВЦВК перших чотирьох скликань був багатопартійним. Так у ВЦВК четвертого скликання входили 141 більшовик, 48 лівих есерів, 4 правих есера, 4 есера-максималіста, 3 анархіста та ін Однак постановою ВЦВК від 14 червня 1918 року з його складу були виключені праві есери та меншовики за активні виступи проти рішень і політики радянської влади. Незабаром їх долю розділили і ліві есери, повсталі в Москві та інших містах. З цього моменту ВЦВК є по суті однопартійним. Вплив у ньому більшовиків стає очевидним і безперечним[27].
Рада народних комісарів (РНК, Рада міністрів) РСФРР і СРСР (1917-1991). Вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. Створений 26 жовтня 1917 постановою II Всеросійського з'їзду Рад, в якому, зокрема, говорилося: «Утворити для управління країною, аж до скликання Установчих зборів, тимчасове робітничий і селянський уряд, який буде називатися Радою Народних комісарів». У момент створення РНК включав 13 комісій, завідуючих окремими галузями державного життя: внутрішніх справ, землеробства, праці, у справах військових і морських, у справах залізничних, у справах торгівлі і промисловості, у справах іноземних, у справах продовольства, народної освіти, фінансів, юстиції, пошти і телеграфів, у справах національностей. Голови цих комісій - народні комісари, призначені з'їздом, - стали членами РНК.
Ліві есери увійти до складу уряду відмовилися, хоча персональне запрошення більшовиків брати участь в роботі уряду отримали есери Камка, Карелін і Спіро. 2 грудня есери погодилися увійти до складу РНК і зайняли пости наркомів землеробства, юстиції, пошти і телеграфу, земських і міських самоврядувань, а також державного майна. Два есери - Алгасов і Михайлов увійшли до складу в якості наркомів без портфелів. Однак альянс протримався до березня 1918 року. Есери, незгодні з Брестським миром, відкликали своїх представників з РНК і стали проводити явну антибільшовицьку лінію.
Конституцією РСФРР 1918 року передбачалася діяльність 17 наркоматів, в тому числі з іноземних, військовим, морським, внутрішнім, фінансових справ, юстиції, праці, соціального забезпечення, освіти, у справах національностей, пошт і телеграфів, шляхів сполучення, землеробства, торгівлі і промисловості, продовольства, державного контролю, охорони здоров'я.
РНК створювався як виконавчий орган цілком підзвітний Всеросійському з'їзду Рад і ВЦВК. Зокрема Конституція зобов'язувала РНК негайно інформувати ВЦВК про всі свої рішення і постанови, а постанови і рішення, що мають велике політичне значення, представляти на розгляд і затвердження ВЦВК. Він же наділявся правом призначення наркомів та зміщення їх з посад. Проте з перших же днів свого існування РНК, керований Леніним, користуючись відсутністю законодавчо встановленої компетенції ВЦВК і РНК, брав декрети і постанови, тобто здійснював законотворчу діяльність і тим самим підміняв ВЦВК.
За період з листопада 1917 року по липень 1918 року РНК прийняв близько 600 нормативно-правових актів, тоді як ВЦВК і його Президія за цей же термін взяли трохи більше 100 декретів, постанов, звернень та інших актів. Спроби есерів заборонити РНК займатися законотворчою діяльністю не отримали підтримки у більшості членів ВЦВК. Його спеціальним рішенням було визнано за необхідне надання РНК права ухвалення законодавчих актів з наступним їх затвердженням ВЦВК. Це ж положення було зафіксовано і в Конституції РСФРР.
Порядок прийняття рішень, декретів, постанов та інших нормативно-правових актів на засіданнях РНК законодавчо не був регламентований. У регламентних нормах, встановлених самим РНК, містився спрощений порядок розгляду окремих питань на засіданнях, так званого малого РНК. Даний орган конституційно не був передбачений. Він виник за пропозицією В. Леніна для розгляду нібито незначних другорядних питань. Проте всі питання, які вирішуються малим РНК, підписувалися В.І. Леніним без розгляду на засіданнях РНК і в той же час набували чинності постанов РНК. Особливим органом управління народним господарством і державними фінансами була створена при РНК Вища рада народного господарства (ВРНГ). У нього входили представники всіх наркоматів, а також Всеросійська рада робітничого контролю. На ВРНГ покладався обов'язок виробляти спільні норми і правила регулювання економічного життя країни, узгоджувати і об'єднувати діяльність державних органів, Всеросійської ради робітничого контролю і профспілок. Усі найважливіші законопроекти з питань народного господарства вносилися в РНК тільки після їх схвалення у ВРНГ[28].
У ці роки був створений цілий ряд надзвичайних[29] і постійних комісій: ВНК[30], Малий РНК, Рада робочої і селянської оборони, ЦСУ та ін. Апарат РНК включав управління справами (В. Д. Бонч-Бруєвич), секретаріат (Н. П. Горбунов) , Фінансовий відділ, відділ або бюро друку. До 3 березня 1918 р. апарат становив 65 осіб і вільний батальйон охорони 500 чоловік (командир Я. Х. Петерс)[31].
Рада робітничої і селянської оборони РСФРР - надзвичайний орган радянської держави. Утворений постановою ВЦВК 30 листопада 1918 року. Його завдання полягало в мобілізації всіх сил для успішного ведення громадянської війни. Постанови Ради оборони були обов'язкові для всіх відомств. До його складу входили представники ВЦВК, РВСР, НКПС, Надзвичайної комісії з постачання Червоної Армії, Наркомпроду, Всеросійського ради профспілок, ВРНГ і Главкомпраці. Керував Радою оборони голова РНК. Засідання, як правило, проходили два рази на тиждень. Рішення приймалися більшістю голосів. Рада оборони при необхідності створювала численні комісії і направляла на місця надзвичайних уповноважених, які мали широкі права, в тому числі відстороняти від роботи і віддавати до суду ревтрибуналів всіх посадових осіб.
Між 3 та 7 квітня 1920р. ВЦВК перетворив Раду оборони в Раду праці і оборони (РПО). Велику важливість тепер набули питання економічного розвитку. В РПО увійшли наркоми землеробства, праці, РСІ, представник ЦСУ. Місцевими РПО були обласні економічні наради (ЕКОС). РПО мав ряд власних комісій: Держплан СРСР (до 1923 року), Комісію з внутрішньої торгівлі (9.05.1922 - 9.05.1924) та ін Згодом РПО був ліквідований в 1937 році. Замість нього була утворена Економічна рада при РНК СРСР (ЕКОС СРСР)[32].
Виконавчо-розпорядчий орган рад від регіонів до Раднаркому РСФРР. Постійними робочими органами з'їздів Рад і Рад були їх виконавчі комітети. З'їздам Рад та їх виконкомам належало право контролю над діяльністю місцевих Рад, аж до скасування рішень нижчестоящих радянських органів.Ради ставали органами, які регулюють все місцеве життя, тому при Радах та виконкомах створювалися галузеві відділи, або комісаріати. До них ставилися відділи землеробства, юстиції, соціального забезпечення, народної освіти, праці, продовольства, дорожньо-будівничий, охорони здоров'я та ін.. Число відділів коливалося від 5 до 25. Відділи в свою чергу поділялися на підвідділи: медичний, статистичний, міліції і т.д. На чолі відділу повинен був стояти член виконкому. Контроль за діяльністю всіх відділів здійснювався Президією виконкому, його колегіальним керівним органом[33].