Першорядне значення для засвоєння матеріалу лекції має її правильне конспектування. Конспект (з лат. сonspectus – огляд) – це короткий виклад змісту доповіді або певного твору.
Як правило, за роки навчання у вузі усі студенти набувають потрібні навички ведення конспектів, однак у першокурсників щодо цього постає чимало питань, які потребують на додаткове роз’яснення.
Насамперед слід правильно обрати зошит для конспектів. Враховуючи на те, що курс «Історія України: (соціально-політичні аспекти)» є базовим, а передбачений у ньому матеріал для засвоєння доволі значним, рекомендується завести об’ємний зошит для лекцій, частина якого вповні може використовуватися для підготовки семінарських занять. Слід мати на увазі і те, що ведення конспектів у вузі суттєво різниться від шкільної практики, коли учні записують той чи інший текст під диктовку учителя. Для полегшення осмислення студентами обговорюваних проблем, викладачі на початку лекції оголошують тему, перелічують питання плану, чітко окреслюють коло проблем для обговорення, загострюють увагу на найважливіших моментах лекції, пропонуючи подекуди записувати під диктовку визначення тих чи інших понять, дати, імена тощо. Проте загалом у вищій школі студенти повинні робити записи, встигаючи за усним викладом матеріалу лекції, так би мовити осмислюючи „на ходу” логіку викладача, найважливіші, вузлові питання теми.
Техніка ведення конспективних записів є вільною. Однак варто пам’ятати, що конспектування лекції аж ніяк не передбачає її стенографування. Ідеться лише про потребу формулювання тез найбільш важливих моментів лекції. Правильно підготовлений конспект, як правило, має вигляд розгорнутого плану. При конспектуванні вдаються також до скорочення окремих слів, фраз. Такі скорочення пропонуються самими студентами, хоча існують і загальноприйняті норми, до яких слід звикати (рік р., місто – м., література – літ-ра, питання – ?, інститут – ін-т і т. ін.). В цілому записи у конспекті мають бути розбірливими, мати чіткий логічний зв’язок, повністю відповідати змісту лекції. Доцільно у зошиті для ведення конспектів залишати великі поля, використовуючи їх для внесення тих чи інших доповнень, уточнень. Не слід також гребувати кольоровими фломастерами, практикою підкреслювання, виділення окремих тез, імен, дат. Усе це поліпшує якість конспекту, активізує візуальну пам’ять студента. Взагалі кажучи, „працюючий конспект” – це „кольоровий конспект”, тобто позначений численними підкреслюваннями, додатковими записами на полях. Наявність такого конспекту засвідчує добросовісне, зацікавлене ставлення студента до опанування лекційного матеріалу.
Закріпленням знань, здобутих студентами під час лекцій, а також однією з форм викладацького контролю за ходом вивчення студентами предмету є семінарські заняття. Семінар (з лат. seminarium – розсадник) – вид навчальних занять, що передбачає обговорення студентами під керівництвом викладача підготовлених ними повідомлень, доповідей, рефератів.
Семінарські заняття проводяться лише після того, як студенти прослухали і засвоїли матеріал лекції. Теми лекцій і семінарів тісно взаємопов’язані між собою. Відправним, так би мовити базовим матеріалом для готування семінарських занять є конспекти лекцій, проте власне підготовка до семінарів передбачає поглиблене вивчення джерел і літератури у ході самостійної роботи, на організації і медодиці якої зупинимося детальніше.
Самостійна робота студентів проводиться у вільний від аудиторних занять час. Зміст студентської самостійної роботи, а також кількість відведених для неї годин визначаються навчальною програмою. У даному виданні студенти можуть знайти комплексні навчально-методичні рекомендації для самостійної роботи з курсу «Історія України: (соціально-політичні аспекти)», а саме: перелік питань для самостійного опрацювання, виступів на семінарських заняттях, тем рефератів, вказівки щодо інформаційно-методичного забезпечення самостійної роботи – списки рекомендованих навчальних посібників, джерел, наукової літератури, журнальних і газетних публікацій тощо.
Приступаючи до підготовки семінарського заняття, студент повинен спочатку уважно ознайомитися з темою, переліком винесених на обговорення питань, рекомендованим списком літератури, переглянути конспект відповідної лекції. Потрібно готуватися до всіх без виключення питань майбутнього семінарського заняття, адже лише такий підхід гарантує успішність засвоєння матеріалу. Опрацювання конкретного питання семінарського заняття передбачає поглиблене вивчення рекомендованих списком джерел і літератури, які можна замовити і отримати в університетській бібліотеці, проте можна опрацювати й у читальних залах Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського. Пошук потрібної літератури у бібліотеках здайснюється за алфавітним та тематичним каталогами. Із правилами роботи у читальних залах можна ознайомитися в самих бібліотеках.
Важливе значення має уміння правильно опрацьовувати підручники, збірники документів, наукові праці. Взагалі кажучи, уміння читати і елементарна писемність – це зовсім різні речі, і не випадково видатний німецький поет Й.В.Гете, розмірковуючи над проблемою глибокого і творчого осмислення чужої інтелектуальної праці, уже наприкінці свого життя писав: „Скільки часу і праці треба витратити на те, аби навчитися читати? Я витратив на це вісімдесят років і усе ж не можу іще сказати, що досяг мети”.
Як і будь-яка інша праця, осмислене читання вимагає набуття певних практичних навичок. Ось лише деякі з них. Спочатку слід ознайомитися з заголовком книги, звернути увагу на її автора, можливо його ім’я відоме за іншими книгами. Далі слід подивіться на рік видання праці: останнє не має значення, якщо ідеться про збірники документів або ж археографічну публікацію (перевидання раритетної книжки), натомість з опублікованих кількома виданнями навчальних посібників чи монографічних праць бажано використовувати новітні видання. Необхідно прочитати коротку анотацію до праці, зваживши, на яку саме категорію читачів вона розрахована. Поширеною помилкою старанних студентів є спроба опрацювання суто академічних монографій, адресованих переважно науковцям. Як правило, витрачені при цьому неабиякі зусилля є малоефективними: обгрунтування тих чи інших позицій численними фактами, детальні міркування з приводу здавалося б другорядних питань наукової проблеми, критичні зауваження щодо наукових висновків інших авторів, нарешті насичена спеціальною термінологією „академічна мова” тощо вимагають від читача специфічної, фахової підготовки і навряд чи годяться для задоволення пізнавальних інтересів студентів-першокурсників. Очевидно знайомство студентів з такого роду виданнями у більшості випадків можна обмежити уважним читанням вміщеної у книзі анотації. Утім, звичайно, будь-які здобуті у ході самостійної роботи студентів знання, не можуть вважатися зайвими.
Наступні кроки у роботі з книгою – читання передмови, вступу, уважне ознайомлення з заголовками розділів праці. Останнє є особливо важливим з огляду на те, що при підготовці конкретних питань семінарського заняття студентам подекуди доводиться вивчати зміст усієї книги, проте нерідко достатнім є вивчення лише окремих її розділів. Читання матеріалу книги також може бути різним. Деякі видання (насамперед ті, що віднесені списком рекомендованої літератури до розряду додаткових) достатньо лише побіжно переглянути. Практикується й метод вибіркового читання книги – тих її розділів або фрагментів, які стосуються опрацьовуваних студентом конкретних питань. Нарешті найскладнішою, проте і найвдячнішою формою роботи з книгою є її фронтальне опрацювання, що передбачає зосереджене, неквапливе вивчення змісту усієї книги, осмислення прочитаного.
Зазвичай у ході читання варто запам’ятовувати найбільш важливі історичні факти, дати, імена, роблячи відповідні чорнеткові записи на окремих листках паперу. Разом із тим науково-освітнє читання не передбачає перевантаження пам’яті значною масою найрізноманітніших фактів. Не має сенсу також вдаватися до простого механічного заучування змісту книжки. Враховуючи на те, що сучасна вітчизняна історична наука розвивається в умовах демократії та плюралізму думок, позиції авторів з тих чи інших наукових питань далеко не завжди є тотожними, більше за те – часто заперечують одна іншу. За таких умов студент, схильний до механічного, бездумного заучування тексту, може потрапити у скрутне становище. Відтак, правильно читати – це також і вироблення здатності до критичного осмислення прочитаного, вміння формувати власні думки на основі здобутих знань.
Хоча для підготовки до семінарського заняття достатньо ознайомитися з рекомендованим викладачами переліком книг, не можна не вітати прагнення студентів самостійно опрацювати додаткову новітню літературу. Взагалі кажучи, процес читання в ідеалі має сприйматися студентом не як обов’язок, а як задоволення. Цінну пораду щодо цього дав свого часу молоді видатний російський культуролог Дмитро Лихачев: „Умійте читати не тільки для шкільних відповідей і не тільки тому, що ту чи іншу річ читають тепер усі – вона модна. Умійте читати з інтересом і не поспішаючи... Не піддавайтеся метушні. Метушня примушує людину безрозсудно витрачати найбільш великий і найбільш дорогоцінний капітал, котрим вона володіє, – свій час”.
Важливе значення у підготовці до семінару має консультація викладача, яку можна отримати на кафедрі. Графіки надання викладачами консультацій, обсяг відведеного для цього часу визначаються навчальним планом. Консультації допомагають студентам розібратися у найбільш складних для опрацювання темах, отримати додаткові рекомендації для успішного засвоєння курсу. Практикуються індивідуальні консультації (викладач-студент), а також консультації для групи студентів. Останні, як правило, проводяться напередодні заліків, іспитів.