Особливо "породіллі" заборонялось в останні дні перед родами сваритися з чоловіком. Бо вважалося якщо жінка свариться з Чоловіком тоді дитина буде дуже кволою і буде безперервно слабувати і не буде добре любити своїх батьків. Тому щоб не починати в дома сварку, вагітні жінки йшли більше на природу, але не далеко від дому - це вважалося як розвіяння печалю перед нас тупанням важливого кроку родів. Особливим кроком який контролювався був крок щодо харчування [4, с.25].
Вважалось якщо жінка під час своєї вагітності не повинна нічого давати з дому після заходу сонця, а особливо з рук в руки - бо вважалось, що вона віддає їй свої сили, а заодно і дитину, (особливо заборонялось позичати вдовам, або тим жінкам які втратили свою дитину). Дозволялось позичати вдень і то позичати могли всі крім вагітної дівчини при цьому говорили такі слова "Даю тобі з добром, а ти мені не вертай зло" і то після того як та людина переступила поріг, якщо вона стоїть і чекає поки їй дадуть, то її навіть можуть відмовити [7, с.79].
Вагітна жінка могла не йти навіть до сповіді, але якщо вона хотіла висповідатися - тоді при цьому до отця підходив чоловік, або свекруха і говорила - просила щоб отець прийшов і висповідав її. Це пов’язувалося з тим щоб на вагітну жінку не могли наврочити і навести порчу - для того щоб вона втратила свою дитину.
На календарні свята вагітній жінці було заборонено робити будь - яку домашню роботу, від прибирання і до шиття, бо вважалось що жінка може розгнівити святих і може статися таке що жінка може втратити дитину і сімейне життя [14, с.64].
Народини в сім’ї - велика подія. При їх наближенні домашні належно готуються. Передовсім для породіллі виділяють нове ліжко (Бо вважалось як що вона буде народжувати дитину на старому ліжку, то її негаразди які колись в неї були можуть перейти до дитини), і його відгороджують прости нею - веретою, що звисає з геренди (сволока). Це робилось для того щоб не надокучати їй, а головне - не бачити її мук - страждань при родових пологах.
Крім того готують колиску (кут, або місце для колиски вибирає переважно бабка - повитуха, інколи місце де мало стояти колиска окроплював священник святою водою). Обов’язково до хати вносилася дерев’яна діжа для того щоб потім могли помити дитину [6, с.243].
Особливо над ліжком породіллі мав бути хрест, вважалось що якщо над ліжком немає хреста - тоді дитина яка народиться може потрапити під велику силу нечистої сили, яка воло діється заволодіти її душею. Тому також готували свічку яка була куплена в церкві для того щоб до хати не ввійшла нечиста сила
До хати також вносилися зілля і мед посвячені в церкві, для того щоб передати дитині цілющі властивості цих рослин і щоб життя малечі було солодким. Готувалися також молоко і гусяче пір’я і священна вода яка була взята в церкві [19, с.38].
В Карпатських селах, та й у містах, майже до кожної жінки при пологах запрошували бабу-повитуху (це була жінка поважного віку - особливо важно було не родичка). Обряд запрошення починався з того, що до баби-повитухи йшов чоловік породіллі з хлібом і сповіщав про наближення пологів. [10; с245]
Запрошена жінка за громадянським обов’язком звичаєм, не мала права відмовитись. Вона мусила й собі взяти хліб (на знак згоди) та, ввійшовши до хати породіллі, відправити тридцять поклонів перед образами і прочитати опісля молитву - замовлення: ″ Куди ти молодице, ідеш? - Іду, Господи, до роду. - Критії гори, розкотітеся. Господні голоси, розійдітеся… Як младенець - сідай на коня як младенця - берись до гребеня ″ [17, с.23].
У 20 - 30 - х роках XX ст. ритуал обміну хлібами вже зникає.
Прийшовши до господи породіллі, баба-повитуха відчиняла всі вікна, двері, відпирала замки, і навіть йшли до отця до церкви - і відкривати в церкві царські ворота [8, с.109].
Повивальна бабка усіх домашніх просила покинути приміщення. Біля породіллі залишалася тільки її рідна (або хресна) мати. А перед родами відправлялись так звані ″ зливи ″. Поли вуха брала ″ непочату воду ″ (набрану до схід сонця) і зливала (змивала) нею руки й лиця як собі, так і породіллі, тобто ″ очищалися водою ″. Під час родів, стоячи за дверима, в сінях, домашні молилися, просячи Матір Божу - захисницю материнства і родинності: ″ Богородице Діво, створи диво дай, аби родила щасливо! ″ Молилися й чекали, коли зачується дитячий плач. А почувши і довідавшись, якої статті новонароджене маля, полегшено зітхали: ″ Слава богу! ″ Кожному, хто вперше бачив немовля, належало сплюнути і примовити: ″ Тьфу, тьфу, тьфу, нівроку. Щоб не вректи! ″ - це для того, щоб не зурочити [19, с.39].
Баба повитуха розв’язувала всі вузолки, щоб дитині було легше з’явитися на світ, а також окроплювала свяченою водою приміщення, в якому знаходилася майбутня мама. На столі, як за звичай, обов’язково лежав хліб. Перед пологами жінку обкурювали зіллям.
Процес народин супроводжували різні ритуали, обряди містичного, забобонного характеру, а також дії, що виходили з практичного досвіду, раціональних порад народної медицини. Баба - повитуха займалася масажем, розтиранням маслом, вдавалась до різних нагрівань породіллі - парою, вигріванням на печі у розсипаному зерні, робити гарячі компреси з навару льону тощо [13, с.129].
Народ вірив, що ці магічні дії мають надприродну силу і є корисними для матері та новонародженого. Магічні дії часом супроводжувалися примовляннями. Наприклад, баба давала породіллі пити воду з пригорщі, решту води зливала над жінкою зі словами: “Як ота вода легко сходить, так би ота гарненька - маленька дитина легко з тебе зійшла без всяких”. Збереглися відомості навіть про те що при родах навіть іноді присутні чоловіки (У різних регіонах це певною мірою полегшувало роди) [16, с.109].
Вдавалися також до зовсім незрозумілих "Лікувальних заходів" - давали породіллям "живе срібло".
Народжену дитину баба вітала словами: ″ Нівроку, нівроку щастя бись мало″. Батько і мати теж благословляли словами: ″ Щастя би, дитинко, мала. ″
В окремих селах закарпатської Бойківщини новонароджену дитину клали на стіл, приговорюючи: ″ Як люди частують стіл, так би частували тоту дитину нинішнього дника до його віка ″, донедавна дитину доторкали до печі, ″ щоб вона була тучна, повновида, здорова ″. Із ранніх записів про родильні обряди відомо, що ″ охрещену дитину кладуть на стіл, на гряди і припічок ″ [1, с.239]
Символічним було обрізання та зав’язування пуповини. Пуповину хлопчика відсікали ножем на сокирі, щоб господарем був, майстром, а дівчинці - на гребені, щоб пряла багато, ткала. Зав’язування пуповини супроводжувалося побажанням дитині здоров’я, розуму, довгого і щасливого життя. „Зав’язую тобі щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум добрий” - приказувала бабка. Пуповина зав’язувалася лляною чи конопляною пряжею - „матіркою”, „щоб у породіллі діти велися", „ щоб дитина плодовита росла [17, с.23].
Пуповину і послід звичайно закопували в землю під родюче дерево, але іноді шматочки висушеної пуповини або “сорочки”, в якій народилася дитина, використовували як оберіг або вірний засіб від безплідності.
Після успішного завершення пологів для очищення й охорони матері й новонародженої дитини в дію вступали післяпологові обряди та звичаї. Особливою різноманітністю відзначався обряд пов’язаний з відрізанням пуповини у новонародженого. На всій території України існувало повір’я: якщо її відрізати на куделі, то в майбутньому будуть народжуватися дівчата, на сокирі - хлопці. На Бойківщині, Гуцульщині дотримувалися звичаю зберігати перев’язану пуповину до того часу, поки дитина сама її не розв’яже. Вірили, що таким чином дитина “розв’яже собі всю роботу”, буде рости хазяйновитою і розумною. У деяких місцевостях пуповину, що відпала, зашивали у мішечок, який дитина носила доти на шиї, поки сама її не розв’яже. В народі вірили, що коли дитина зробить це сама, то "розв’яже собі всю роботу", буде рости майстровитою, розумною, матиме хист до всякої роботи [19, с.43].
У післяпологовий період здоров’я матері й дитини охоронялося від усього злого цілою низкою оберегів. Найпоширенішим в Україні був звичай пов’язувати дитині на ручку червону нитку. Після пологів породілля, дитина й баба-повитуха за церковними повір’ями вважалися нечистими і повинні були пройти церковний обряд “виводу”, який характеризував їх очищення. І тільки після здійснення цього обряду дозволялося відвідувати церкву. Довго в народі зберігався звичай очищення породіллі, який разом з нею здійснювала баба-повитуха. Виходячи з дому, жінка переступала ніж, яким баба відрізала пуповину, тричі поливала бабі руки водою, щоб усе нечисте зійшло з водою в землю. Цей обряд під назвою “злити на руки” був поширений майже на всій Правобережній Україні [16, с.84].
Незабаром після пологів (на 3-7-9 день) влаштовували “родини" - своєрідний очисний ритуал, оскільки породілля вважалася нечистою. У кімнату, де відбулися пологи, три дні не можна було заходити, до очищення жінка не могла доїти корів, ставити опару, місити тісто, торкатися ікон. У цьому відчувається відгомін дуже давніх язичницьких вірувань. У цей же період молода мати була особливо вразлива для зурочення і причини. Тому за допомогою повивальної баби вона організовувала гостину. Основними обрядовими елементами “родин” були ритуальне обмивання рук матері і повитусі, а також куштування спеціально приготовленої “бабиної каші” (з проса, гречки). Матір, дитину і бабу гості, які прийшли, повинні були обдарувати полотном і монетами. Батько брав у цьому обряді незначну участь [9, с.145].