Масонство в Україні у ХVIII ст (стр. 1 из 3)

Масонство XVIII ст. як релігійно-філософська течія та чинник політичного життя

Масонство (від франц. Franc-macon – вільний муляр) – релігійно-етичний рух, що зародився у середовищі каменярів Німеччини і боровся за духовне самовдосконалення, переслідуючи при цьому нерідко й політичні цілі.

Фундатори перших масонських братств належали до цеху мулярів – будівничих готичних храмів у Німеччині, Швейцарії (XI – XIII ст.). Згодом масонський рух поширився в інших краях. Вшановуючи працю мулярів, феодальні міста-держави звільнили їх корпорації від додаткових обов’язків, що покладались на інші ремісничі цехи. Тому їх називали вільними мулярами.

Будівельна корпорація дбала про збереження професійних таємниць. Тому кожна вільномулярська ложа (з англ. loge - майстерня) мала свій статут, ініціаційний ритуал, таємні знаки. Вільні муляри приділяли більшу увагу питанням «духовного будівництва». Протягом XVII ст. існувало чимало розрізнених масонських лож у Шотландії та Англії.

Адепти масонства прагнули опанувати окультними науками (астрологія, герметизм, кабалістика, нумерологія та ін.). Між тим, етична доктрина масонства живилась і живиться моральними заповідями світових релігій, передусім християнства. У свою чергу безсумнівний вплив християнства на масонську ідеологію засвідчує: масонство як організаційна система сформувалось набагато пізніше, ніж перші громади християн.

У масонів сформувалася своя ієрархічна структура. На нижньому рівні знаходилося блакитне або іванівське масонство (на честь Іоанна Хрестителя) із трьома ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер. Червоне або андріївське масонство (на честь апостола Андрія Первозванного) нараховувало тридцять три ступені посвячення. Андріївське масонство розподілялось на різні системи, що іменувались за прізвищами їх творців, наприклад, система Хунда; за назвою міст, де вони виникали, наприклад, Вільгельмсбадська система.

У 1782 році В. Дітфурт та його сподвижники заснували Еклектичний союз масонських лож із центром у Франкфурті-на-Майні, започаткувавши новий реформаторський напрям у вільномулярстві, який здобув поширення і в українських землях.

Ложі спирались на демократичні засади: усім членам ордену надавались однакові права. Важливе значення надавалось назві ложі, що засвідчувала її політичну орієнтацію (наприклад, ложа «Досконалої Рівності») або фаховий склад (наприклад, ложа «Марса» - тобто військова ложа).

За масонською ієрархією головну посаду в ложі обіймав майстер стільця. Між іншими чиновниками ложі посади розподілялись таким чином: перший і другий наглядачі, секретар (хранитель печатки), оратор (ритор), обрядоначальник (церемонімейстер), скарбник, перший і другий стюарти (особи, на яких покладалось вирішення питань, пов’язаних із філантропічною діяльністю), стражники. Ложі відвідувались згідно із встановленою ієрархією. В середині ложі існував суворий регламент.

Масони вищих ступенів об’єднувались у капітули, які були таємними. Для загального керівництва утворювались Велика або Провінційна ложі, а також Великий Схід. Ложі, яким надавалося право відкривати свої філіали – т. зв. дочірні ложі – здобували статус ложі-матері.

У «Книзі статутів» обстоюється ідея релігійної толерантності як один з основоположних принципів масонства. Вільні муляри повинні бути насамперед «хорошими і вірними людьми або людьми з честю, якими б найменуваннями і переконаннями вони б не розрізнялись» (Дж. Андерсон). Слід указати на головну відмінність між вільними мулярами та світовими релігіями. Масони не заперечували Едем на небесах, але й намагалися побудувати рай на землі.

Ось як описує ложу масонів В.Н.Терлецький у своїй книзі «Масонство въ его прошломъ и настоящемъ»: «Переступивъ порогъ масонской ложи, мы въ мире таинственныхъ покрововъ, символовъ и аллегорій… Ложа, которую масоны часто называютъ Соломоновымъ храмомъ, это – міръ. Ложа имьетъ видъ продолговатого, прямоугольнаго четвероугольника , а этимъ знакомъ, по объясненію масонов, означалась до Птоломея вселенная. Ложу поддерживаютъ три великіе столба, они называются: мудрость, сила и красота. Ложа имьетъ покровомъ своимъ облачный небесный сводъ разныхъ цвьтовъ, она покрыта многоцвьтнымъ балдахиномъ (небомъ), котораго масоны надьются достигнуть по (символической) льстниць Іакова, имьющей три главныя ступени: вьру, надежду и любовь». Ложа уособлювала світ обраних; навіть вік масона нараховувався з часу його вступу до ложі. Посвячення на різних рівнях супроводжувалося специальними обрядами, і кожний з них насичений відповідними символами. Новому адепту вручають дві пари білих рукавиць (чоловічі й жіночі), що символізують моральну чистоту, одягають білий фартух – знак щиросердності, прикріплюють у районі серця лопатку-майстрок для захисту від пороків. Неодмінні атрибути масонів XVIII ст. – круглий капелюх – знамення свободи, шпага – символ захисту доброчинності й покарання злодійства. Не важко помітити, що у символіці масонів переважають аксесуари будівельного мистецтва, що зумовлюється походженням ордену.

Серед українців-масонів XVIII ст. були такі визначні особи, як Г. Орлик та К. Розумовський, а також М. Антоновський, С. Гамалія, З. Карнєєв, М. Ковалинський, П. Лодій, І. Мартос, І. Орлай, В. Томара і чимало інших.

Масонство поширювалося в Україні трьома шляхами: через Польщу, через Росію й безпосередньо із західноєвропейських країн, причому Галичина й Правобережна Україна стали в цьому відношенні польською «зоною впливу», а Лівобережжя та Слобожанщина – Російською.

У Франції масонством опікувався (зрозуміло, не висловлюючись відверто щодо своїх намірів) уряд Людовика XV, використовуючи його для таємної дипломатії. На масонських засіданнях у Парижі присутні були політичні емігранти, в тому числі граф Дервентуотерський (Ч.Редкліф), шляхтич із Правобережної України; А.Мокроновський, який, за свідченням його біографа, у Франції «зв’язав своє життя з масонством і звідти приніс до Польщі перше проміння вільномулярства» . В Парижі приєднався до масонського руху син П.Орлика – гетьманич Г.Орлик.

Зв’язок з орденом ставав у нагоді Г. Орлику під час його таємних експедицій в Україну. Зокрема, в серпні 1734р. він вирушив у подорож до Лівобережної України для переговорів з козацькою старшиною й верхівкою Запорізького війська. На той час із запорожцями вів також переговори царський уряд. Поява Г.Орлика на Україні могла зруйнувати плани Петербурга. Тому було наказано захопити Г.Орлика. Це розпорядження повинен був виконати Дж.Кейт. Однак він був масоном і врятував «брата» гетьманича від трагічної долі.

Г. Орлик мав зв’язки з польським королем-вигнанцем С. Лещинським та його оточенням. За активного сприяння Г.Орлика С. Лещинський вдруге виборов корону (1733 р.). Через два роки під тиском Петербурга він змушений був офіційно зректись польського престолу. Проте нова війна Росії зі Швецією відкривала певні перспективи для Лещинського-політика.

Гетьманич вирішує, що виникла потреба активізувати діяльність антиросійської коаліції, яка б спиралась на міць Франції. У Версалі розробляли план військової операції у районі західного кордону Росії, враховуючи, що її головні військові сили зосереджені на півночі. Ішлось про те, щоб шляхом військової інтервенції змусити Августа ІІІ зректися престолу на користь С. Лещинського. Г. Орлика французький уряд відрядив до Швеції для переговорів з місцевими політичними діячами, чимало з яких було посвячено до масонського ордену.

А. Мокроновський вів переговори з коронним гетьманом Ю.Потоцьким і молодими політичними діячами, рідними братами Єжи та Яном Мнішеками. Йшлось про створення осередку опозиційних сил, які б у слушний момент приєднались до держав антиросійської коаліції. Такий осередок був заснований у містечку Вишнівець на Волині – у володіннях князя Михайла Сервація Вишневецького, тестя Я.Мнішека (1742 р.). Це і стало першою масонською ложею на території України. Ложа у Вишнівці розпочала роботу «під молотком брата Мнішека…» і мала чотири ступені посвячення.

На відміну від майстерень іванівського масонства, що приймали до своїх лав представників різних соціальних прошарків і різного фаху, Вишневецька ложа ставила певні умови щодо прийому «профанів». Туди приймались лише державні діячі Польщі, що відзначались доброчинністю і любов’ю до батьківщини.

Розвиток масонського руху Галичини XVIII – поч. XIX ст

За наявними джерелами, масонський рух у Галичині започаткував Ф. Лонгхампс, француз за походженням, нащадок родини гугенотів, посвячений у високий масонський ступінь «Лицар Сходу». З ім’ям Ф. Лонгхампса пов’язано заснування у Львові двох перших лож. Спочатку то була майстерня «Трьох Богинь» (1747 р.), що працювала з чотирма ступенями посвячення: учень, підмайстер, майстер, шотландський майстер.

В анналах львівського вільномулярства зафіксовано прізвище ще одного члена цієї ложі – хранителя печатки Лероя. Внаслідок трагічних обставин (він раптово помер під час відпочинку у Самборі) протоколи засідань ложі, що зберігалися у Лероя, потрапили до львівського католицького духовенства латинського обряду. Під тиском церкви ложа «Трьох Богинь», проіснувавши декілька місяців, самоліквідувалась.

1767 р. у Львові розпочала роботу ложа «Трьох білих Орлів». На цей раз спроба Ф. Лонгхампса виявилась вдалою. Ложа «Трьох білих Орлів» діяла найдовше серед львівських вільномулярських осередків – 15 років (по 1782 рік включно). На думку автора, в діяльності майстерні «Трьох білих Орлів» слід відзначити два етапи. На першому етапі до складу ложі входило 10-12 осіб – вихідці з Італії, Франції, Швейцарії, німецьких земель. Усі вони, як і Ф. Лонгхампс, зайсалися комерційною діяльністю. Це – банкір і промисловець Й. Прешель, купці А. Бреза, Й. Бригенті, І.Люфт, Й. Мелхорн, Н. Прадель, С. Родьє та ін. Важливою подією для них було входження майстерні «Трьох білих Орлів» до складу першого угруповання польських лож, котре очолила Велика суверенна ложа «Доброчинного Сармата» у Варшаві (1770 р.)