Тогочасний керівний осередок польського масонства працював під орудою особи, наближеної до короля Станіслава Августа, заступника директора варшавської і краківської монетарні графа А.Мощинського. Спираючись на масонські зв’язки, Ф.Лонгхампс та його сподвижники прагнули зміцнити свої позиції у Львові. І справді, Лонгхампс домігся чималого як банків, підприємець, до того ж він став членом міської управи.
Новий етап у діяльності ложі «Трьох білих Орлів» почався після першого поділу Польщі, коли Львів відійшов до Австрійської імперії (1772 р.). До складу ложі увійшли представники австрійської адміністрації, військові, які поступово витіснили з керівних посад Ф. Лонгхампса та його однодумців. 1774 року очолив Й. Клеменс, швейцарець за походженням, військовий з гарнізону австрійців, що розташувався у Львові. Зберігся масонський диплом «Трьох білих Орлів», згідно з яким Й. Клеменс обіймав посаду майстра стільця цієї ложі.
Як і Ф. Лонгхампс, Й. Клеменс ще у молоді літа був утаємничений у високі масонські ступені. Його діяльність у Львові припадає на період реорганізації австрійського вільномулярства. Цьому сприяла підтримка ордену цісарем Йосифом ІІ. За його ініціативою склала повноваження Велика провінційна ложа Австрії (1782 р.), що підпорядковувалась Великій німецькій національній ложі в Берліні, й утворився незалежний керівний орган – Велика національна ложа Австрії. Відповідно до задуму провідників австрійського масонства Празька префектура (відділення Великої національної ложі Австрії) під орудою графа К. Кінігла мала вжити заходів до централізації масонського руху в Галичині. А головним виконавцем цього завдання став згаданий Й. Клеменс, добрий знайомий К.Кінігла ще за часів їх сумісної роботи у празькій ложі «До Щирості» наприкінці 1760-х рр. Відень надавав згаданій акції важливого значення. Не випадково Й.Клеменс пізніше обіймав посаду заступника начальника Львівського дистрикту.
Першим заходом Й. Клеменса було заснування ложі «Трьох Штандартів» із вояків австрійського гарнізону у Львові (1774-1780 рр.). Однак ця ложа не одержувала патент із Відня протягом двох років. Це сталося тому, що намірам австрійців активно протидіяли варшавські політики, які входили до складу суверенної ложі «Доброчинного Сармата». Адже у Варшаві не втрачали надії знов приєднати до Речі Посполитої Галичину.
Питання підпорядкованості львівських лож на масонському конвенті у Брауншвейзі (1775 р.), судячи з документації, порушили поляки. Але ні їм, ні австрійцям не вдалося довести легітимність своїх територіальних претензій щодо Галичини. Тому на конвенті не було прийняте конкретне рішення з цього питання. Тільки через рік Й.Клеменсу вдалося досягти угоди з новим керівником польського масонства графом А.Брюлем про підпорядкування львівських лож – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів» - Празькій префектурі Великої національної ложі Австрії до скликання нового конвенту в Брауншвейзі, який мав відбутись 1778 р.
Наступного року Й. Клеменс, спираючись на підтримку К. Кінігла, заснував нові ложі: «Золотого Мистецтва» в Заліщиках (1777-1778 рр.), «До Надії» у Самборі (1777-1779 рр.), а також ложу «Германа до чорної Черепахи» у Величках (1777 р.). З цих трьох вільномулярських осередків лише дві одержали патенти з Відня, оскільки ложа «Германа до чорної Черепахи» у м.Велички (поблизу Кракова) знаходилась за межами Австрійської імперії.
Ще одна ложа, заснована Й. Клеменсом у Львові, отримала назву на честь австрійського монарха – «Йосифа до цісарського Орла» (1777-1782 рр.). Й.Клеменс відводив їй керівну роль у масонському русі Галичині. Проте у Відні зволікали з визнанням нового масонського осередку внаслідок згаданого територіального конфлікту. Тільки у другій половині 1778 р., коли стало відомо, що новий конвент у Брауншвейзі не відбудеться, ложа «Йосифа до цісарського Орла» отримала патент із Відня через К.Кінігла і здобула статус ложі-матері.
Таким чином, було створено перше об’єднання масонських лож в українських землях, яке складалось з п’яти осередків. Ложі-матері «Йосифа до цісарського Орла» підпорядковувались дві львівські ложі – «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів», ложа в Самборі «До Надії» і ложа в Заліщиках «Золотого Мистецтва».
Об’єднання лож під орудою Й. Клеменса було не єдиним масонським угрупованням, що діяло в цей час в адміністративному центрі Галичини. Ще 1776 р. вихідці з Франції абат Баудін і Д’Арно заснували у Львові гурток розенкрейцерів, із якого пізніше утворилась ложа «Трьох білих Троянд». Львівські розенкрейцери оголосили себе нащадками духовних орденів середньовіччя і водночас істинними масонами. Обіцянками розкрити зміст масонських ієрогліфів їм удалось привернути на свій бік деяких членів лож «Трьох білих Орлів» і «Трьох Штандартів». Але діяльність «Трьох білих Троянд» була недовговічною. З’ясувалось, що її фундатори не мали повноважень від Товариства розенкрейцерів у Відні і взагалі лише видавали себе за адептів ордену «Троянди й Хреста».
Й. Клеменс, однак, не спроможний був запобігти зміцненню зв’язків львівських і варшавських вільних мулярів. Зрештою, більшість галицьких масонів польського походження вийшли з-під влади Й.Клеменса і (починаючи з 1799 р.) заснували нові ложі. Внаслідок цього перше об’єднання масонських лож в українських землях розпалось (1782 р.)
Лише один із вільномулярських осередків, заснованих у Львові протягом 1779-1784 рр., приєднався до Відня – «Фенікс до круглого столу» (1782-1785 рр.). Інші ложі були різних орієнтацій. Ложа «Щирої Приязні» (1782-1785 рр.) та жіноча ложа під цією ж назвою (1785 р.) безпосередньо підпорядковувались Варшаві.
Слід окремо сказати про ложу «Досконалої Рівності». Цей осередок львівського масонства (1779-1785 рр.) дотримувався польсько-французької орієнтації, оскільки провідну роль у ньому відігравали прибічники «патріотичної» партії, зв’язаної з польськими емігрантами. Не випадково, ложа «Досконалої Рівності» отримала патент від Великого Сходу Франції (1780 р.). Однак згодом вийшов цісарський указ, що забороняв ложам на території Австрійської імперії підпорядковуватись керівним масонським органам інших країн (1783 р.). Тому ця майстерня змушена була перервати стосунки з Великим Сходом Франції.
Майже не збереглись відомості про ложу «Трьох Корон Галичини» (1780-1785 рр.), яка підтримувала зв’язок із масонськими центрами в Москві й Петербурзі через французьку ложу «Цілковитого Мовчання» у м.Монпельє.
За наявними матеріалами можна зробити певні висновки щодо стосунків між львівськими осередками ордну. Зокрема, ложп «Трьох Корон Галичини» усунулась від будь-яких контактів з іншими місцевими ложами. Виконуючи інструкції Варшави, ложа «Щирої Приязні» підтримувала зв’язки лише з «Цілковитою Рівністю». Обидві не приховували свого ворожого ставлення до чужинця «Фенікса…» В свою чергу, «Фенікс…» не отримав обіцяного Віднем статусу Провінційної ложі Галичини, оскільки його претензії на провідну роль в масонському русі не підтримувались іншими угрупованнями.
Керівні функції прагнула на себе взяти амбіційна ложа «Цілковитої Рівності», яка у квітні 1785 р. утворила самостійницький керівний орган під назвою Національний Схід королівства Галичини й Лодомерії. Проте на той час вона втратила зв’язки з Парижем, а у Варшаві не наважились підтримати з політичних міркувань цю відверто антиавстрійську акцію.
Діяльність польських лож і патріотичних таємних організацій на Правобережжі не лише стимулювало тамтешній масонський рух, а й посилювала в ньому національно-визвольні тенденції, істотно політизуючи його. Заздалегідь зазначимо, що, можливо, саме цей чинник визначив більш ранню появу «політичного масонства» в Україні, ніж у Росії.
Наприкінці XVIII – у першій чверті XIX ст. серед польських військових з’явилися таємні організації, які відразу ж включилися в національно визвольну боротьбу. Однією з них було «Національне масонство», засноване в 1819 р. майором 4-го піхотного полку Лукасінським. Керівництво «Національним масонством» здійснював Великий майстер (ним став Лукасінський) та утворений із перших членів цієї організації капітул. Як з’ясувало слідство у справах декабристів, до цієї організації входили офіцери, відставники та цивільні службовці. Організація була аморфним утворенням, навіть не мала свого статуту й вже у 1820 р. самоліквідувалася. Проте вона дала життя «Патріотичному товариству», яке було краще організованим і ставило перед собою конкретну політичну мету – домогтися відродження Великої Польщі. Керував «Птріотичним товариством» Тимчасовий центральний комітет.
В 1819 р. капітан уланського полку принца Оранського Маєвський, який під час свого перебування в Англії вступив до единбурзької масонської ложі «Рицарі храму» (шотландський обряд) і мав вищий ступінь посвяти, заснував у Варшаві ложу «Тамплієри», першими членами якої стали відставні офіцери та чиновники.
На відміну від «Патріотичного товариства», тамплієри не вважають свою організацію політичною, підкреслювали її суто масонський характер. Свою відмежованість від політики вони доводили тим, що бралися допомагати лише народам, які виборювали собі незалежність, поляки ж, як вони вважали, такої боротьби в першій чверті XIX ст. не вели.
Організаційна структура польських таємних товариств і лож в Україні не відзначалася ні чіткістю, ні стабільністю. Ложі належали до різних обрядів: французького, шотландського тощо. Взагалі, конспірація у них була поставлена не кращим чином. Тому органи безпеки порівняно легко розкрили на початку 20-х років «Патріотичне товариство», заарештували ряд його членів і зрештою паралізували його діяльність..
Низовою ланкою «Патріотичного товариства» на Правобережній Україні стали польські гміни (земляцтва). Охочих увійти до низової ланки «Патріотичного товариства» явно бракувало. За даними слідчого комітету, склад цієї таємної організації не перевищував 30 осіб.