У внутрішньополітичному житті Б. Хмельницький добився утвердження спадкоємності гетьманату, як форми управління, своєї особистої влади. Про це яскраво свідчить навіть титул, який він собі присвоїв: "Божою милістю гетьман Військ Запорозьких", а також рішення Корсунської ради (квітень 1657 р.), на якій його син Юрій був обраний наступником гетьманської посади.
Однак варто зауважити, що ця нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася в основному на титанічній постаті Великого гетьмана та вузькому колі його однодумців. Більше того, започаткований Хмельницьким принцип престолонаслідування порушив старий козачий звичай виборності гетьмана.
Що ж стосується угоди з Московією, то текст Чигиринсько-Московської письмової угоди був продуманий не досить ретельно, він припускав подвійне тлумачення, не визначав термін дії угоди. Не було відображено в ньому такі важливі моменти, як форма залежності Запорозької Січі, підпорядкованість православної церкви, та й загалом правовий статус Гетьманату (Лівобережної України).
Та все ж головний здобуток 1648-1657 рр. - створення автономної за статусом української козацької напівдержави із територією, кордонами (хоча й не усталеними), населенням, органами влади, збройними силами, правовими нормами на базі звичаєвих законів, визнаної де-факто деякими державами. Намітився процес економічної інтеграції українських земель, розпочався рух суспільства шляхом протокапіталістичного розвитку. Однак такий розвиток подій не влаштовував агресивних сусідів України - Польщу, Росію і Туреччину з Кримським ханством, тому вони зробили все, щоб перешкодити самостійному розвиткові Гетьманату. Істотною перешкодою, щоправда, став і глибокий розкол всередині українського суспільства.
Революція пережила злети і падіння, перемоги і поразки, торжество українських національних ідей і брак цілеспрямованих кроків щодо втілення їх в життя. Народне повстання показало кінетичну могутність українського суспільства, його волелюбство і недосконалість державної еліти, невміння нею скористатися народним поривом.
Українська національна революція пережила запаморочення від успіхів і трагічні поразки, які, по-суті, звели нанівець народний гнів та його радикалізм у позитивному вирішенні тогочасних соціально-економічних та культурних проблем.
Ми повинні завжди пам’ятати, що Богдан Хмельницький зумів об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він зумів спрямувати енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності. Хмельницький вперше зробив спробу розробити наріжні принципи національної державної ідеї. Гнучкість його соціально-економічної політики обумовила класову стабільність, не допустила вибуху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Богданові пощастило приборкати охлократичну стихію, здатність українського середовища до отаманства. Та найбільше виявився талант Хмельницького як воєначальника, військового стратега, творця національних збройних сил, новатора військової справи. Його тонкий дипломатичний талант дозволив забезпечити прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України.
Україна, народні маси, сумуючи за Богданом Хмельницьким, знали, що його життя і справи були віддані боротьбі за єдність і самостійність держави. Це забезпечило йому видатне місце не тільки і вітчизняній, а й у світовій історії, у нетлінній пам’яті нащадків.
Джерела:
1. "Воссоединение Украины с Россией" // Документы и материалы: В 3 т. - М.: АН ССР, 1953. - Т.3. - С.323.
2. Документи Богдана Хмельницького. - К.: АН УРСР, 1961. - 739 с.
3. Документы об освободительной войне украинского народа.1648-1654 рр. - К.: Наукова думка, 1965. - 825 с.
4. Історія України: Хрестоматія у двох частинах. - К, 1996. - Ч.1.
5. Літопис Самовидця. - К., 1878. - С.35-36 // Хрестоматія з історії Української РСР. - Т.І. З найдавніших часів до кінця 50-х рр. ХІХ ст. - К., 1959.
Література, наукові статті, монографії:
6. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.
7. Бойко О.Д. Історія України. Посібник для студентів вищих учбових закладів. - К., 2005. - 688 с.
8. Боплан Г. Опис України. Пер. з фр., приміт. та передм. Я.І. Кравц. - Львов: Каменяр, 1990. - 301 с.
9. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст. - 2-ге вид. - К., 1998. - 233с.
10. Голубоцький В.А. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1962. - 360 с.
11. Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р. // Історія України. - 2002. - № 9,13. - с.1-6.
12. Іноземці про Україну. Польща, смутний час Московії та народження України. // Історія України. - 2002. - №15. с.6.
13. Історія України в особах ІХ-ХУІІІ ст. / В. Замлинський та ін. - К., 1993.
14. Історія України: Навчальний посібник /Під загальною редакцією В.А. Смолія. - К., 1997.
15. Крип’якевич І.П. Історія України - Львів: Світ, 1990. - 520 с.
16. Мицик Ю. Облога Збаража (1649 р.): відоме й невідоме. // Український історичний журнал. - 2008. - № 5. - с.15-38.
17. Нартов В.В. Історія України з давніх-давен до сьогодення. - Харків., 2006. - 352 с.
18. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. - Х.: ВД "Школа", 2007. - 592 с.
19. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. - К., 1978.
20. Смолій В. А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. К.: Видавничий дім "Альтернатива", 2003. - 400 с.
21. Смолій В. А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). - К.: Либідь, 1993. - 504 с.
22. Смолій В. А, Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя і діяльності. - К.: Наукова думка, 1994. - 264 с.
23. Смолій В. А, Степанков В.С. Переяславська рада 1654 р. (історіографія та дослідження): Збірник статей. - К., 2003.
24. Степанков В.С. Переяславська присяга 1654р.: зміст і наслідки. // Український історичний журнал. - 2003. - № 6 - с.28-38.
25. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України, 2-е видання, перероб. і розширене. - К.: Криничка, 2005.