Виникнення Угорської Радянської республіки
1. Розпад Австро-Угорської імперії
Розпад Австро-Угорської імперії — розпад однієї з наймогутніших імперій Європи у 1918. Подія викликана Першою світовою війною та загостренням національних суперечок по всій державі між національними меншинами імперії. Внаслідок розпаду утворилися такі нові держави, як Польща, Чехословаччина, Австрія та Угорщина. Інша територія імперії була розподілена між Італією, Румунією та Югославією.
Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року на ряд самостійних держав — Австрію (з 12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Угорщину, Чехословаччину, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія), Західно-Українську Народну Республіку.
Причини
Імперія Габсбургів, що займала велику територію в Європі включала близько 20 народів. На початку XX ст. сильно ослабла внаслідок півсторічних національних суперечок і конфліктів практично у всіх регіонах. В Галичині протистояли поляки та українці, в Трансільванії — румини та угорці, в Сілезії — чехи і німці, в Закарпатті — угорці і русини-українці, боснійці, серби і хорвати боролися за незалежність на Балканах.
Хід подій
В січні-лютому 1918 р. по країні прокотилася хвиля страйків. Основні вимоги: припинення війни з Росією, демократичні реформи, покращення постачання харчами.
Першим збройним повстанням на Австро-Угорському флоті стало Которське, яке почалося 1 лютого в бухті Котор на узбережжі Адріатики. Почалося все з бунту на крейсері «Санкт-Георг», пізніше до нього приєдналися ще 42 судна і робітники порту. Вимоги: припинення війни, сомовизначення народів імперії. 3 лютого з військово-морської бази Пула до бухти підійшли підводні човни, суходолом надійшла піхота і виступ було придушено, всіх керівників розстріляли.
В Галичині активізувався український самостійницький рух, 16 липня проведено національний український з'їзд у Львові.
1 травня по всій Австро-Угорщині прокотилася хвиля демонстрацій. Продовжувалися поодинокі спонтанні військові виступи, які придушувалися. 17 червня у Відні стався голодний бунт.
В останні місяці існування імперії з армії дезиртирувало 150000 військовослужбовців. 20 серпня у Могильові-Подільському стався виступ солдат, який теж придушили. У вересні - виступ австро-угорських військ в Одесі.Згодом почалися загальнонаціональні страйки під керівництвом місцевих національних комітетів, що і було останньою причиною розпаду імперії.Розподіл кордонів і влади на півдні центральної Європи був вельми важким після листопада 1918. Після припинення роботи центрального уряду багато регіонів Австро-Угорщини зазнало вакуум влади, багато різноманітних сил намагались встати до влади--націоналісти, соціцал-демократи, комуністи. Деякі сусідні крраїни, на кшталт Румунії, спробували окупувати прикордонні області. В той же час населення зазнало нестачу продовольства і було деморалізовано людськими втратами у війні. Все це ускладнювало рішення що до майбуття націй складаючих Австро-Угорщину.
Антанта вважала за потрібне окупувати терени імперії, але не мало на це реальних військ. На Паризькій мирній коонференції дипломати мали знайти компроміс між реально існуючую владою на місцях і вимогами націоналістів та стратегічними і політичними побажаннями Антанти.
Наприклад, в ідеалі, німці та австрійці мали власноруч вирішити свою долю. Але Франція була занепокоєна можливою небезпекою Великої Німеччини. Ситуацію ускладнювало зазіхання чеських і словенських націоналістів на німецькомовні терени.
Результат угоди поховав багато очікувань. Зміни теріторіальних кордонів після І світової війни:
· Утворення незалежних Австрії і Угорщини-відмова від габсбурзького правоприємництва.
· Кордони новітньої незалежної Угорщини не включали дві третини клишнього Королівства Угорщина, в тому числі області де угорці були більшистю. Новітня Австрійська республіка мала владу тільки над німецькомовними областями, але втратила владу над деякими теренами де німців було більшість.
· Богемія, Моравія, Чеська Сілезія и західна частина Тешинського князівства, Словаччина і Карпатська Україна утворили новітню Чехословаччину.
· Галичина, східна частина Тешинського князівства, північна графство Орава і північний Спиш були надані Польші.
· Больцано — Південний Тіроль и Трієст надані Італії.
· Боснія і Герцеговина, Хорватія і Славонія, Далмація, Словенія і Воєводина були приєднані до Сербії і утворили Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше Королівство Югославія.
· Трансильванія і Буковина стали частиною Румунії.
2. Соціалістична революція 1919 р.
Угорська Радянська республіка (угор. Magyarországi Tanácsköztársaság) — короткотривалий комуністичний режим, який існував в Угорщині в період з 21 березня 1919 до 6 серпня того ж року. Республіка проіснувала всього чотири місяці (133 дні).
Основною причиною виникнення Угорської Радянської Республіки стала нездатність уряду графа Михая Каройї відродити Угорську державу і організувати соціальне та економічне життя на його території в умовах щойно закінчившийся війни і краху Австро-Угорської імперії. Після шести місяців перебування при владі, усвідомивши небажання країн Антанти враховувати інтереси Угорщини, Каройї передав владу коаліції соціал-демократів і комуністів.
Угорська комуністична партія в цей час була дуже невелика, але її члени були дуже активні і вона швидко зростала. Її вплив швидко збільшувалося. Ядро партії з'явилося 4 листопада 1918 в Москві і складалося з угорців - колишніх військовополонених і емігрантів - дотримувалися комуністичних поглядів. Центральний комітет очолював Бела Кун, який невдовзі перебрався до Угорщини, де почав активно залучати прихильників, зокрема, схиляючи соціал-демократів до більш радикальних поглядів. До лютого 1919 партія налічувала вже від 30 до 40 тисяч членів, включаючи велику кількість безробітних колишніх військовослужбовців, молодих інтелектуалів і представників національних меншин.
У міру зростання чисельності партії, вона ставала все більш радикальною. Свого піку цей процес досяг 20 лютого 1919, коли демонстрація комуністів переросла у погром редакції офіційної газети соціал-демократів, в ході якої загинуло сім чоловік, включаючи поліцейських. Уряд використовував цей інцидент як привід для арешту лідерів Угорської комуністичної партії, заборони її газети і закриття офісів партії. Арешти проводилися вкрай жорстоко, поліцейські відкрито били арештованих комуністів. Результатом цього стала хвиля громадських симпатій до комуністичної партії. 1 березня було відкликано заборону на видання газети компартії і відкриті її офіси. Хоча лідери партії залишалися в ув'язненні, було знято заборону на їх відвідування, в результаті чого вони змогли повернутися до активної участі у громадському житті.
Після отримання ультиматуму Викса з вимогою евакуації угорських військ з ряду прикордонних територій, включаючи Дебрецен і Сегед, 20 березня президент Михай Каройї відправив у відставку уряд Денеш Берінкеї і 21 березня оголосив про те, що доручає формування уряду соціал-демократам. Останні, прагнучи до формування стійкого коаліційного уряду відразу вступили в переговори з комуністичною партією, лідери якої залишалися в ув'язненні. Зокрема, в ході переговорів була досягнута угода про об'єднання обох партій в Угорську соціалістичну партію. Каройї про хід переговорів намагалися не інформувати.
Слідуючи моделі захоплення влади, випробуваної Леніном, Кун, офіційно обіймав посаду комісара з іноземних справ, створив уряд під назвою Революційна Правляча Рада, яка проголосила Угорську Радянську Республіку, а президент Каройї пішов у відставку. Спочатку уряд був коаліцією соціалістів і комуністів на чолі з Шандором Гарбаї, проте всього через декілька днів комуністи вивели з нього останніх соціалістів. Після цього новий комуністичний уряд проголосив скасування всіх аристократичних титулів і привілеїв, відділення церкви від держави, гарантував свободу слова і зборів, безкоштовну освіту, мовні та культурні права для національних меншин. Також комуністи націоналізували промислові та комерційні підприємства, житло, транспорт, банківську сферу, медицину, установи культури і всі земельні володіння, розміри яких перевищували 40 га. Чималу підтримку в суспільстві отримала і діяльність уряду з відновлення кордонів Угорщини.
Бела Кун радіограмою поінформував Леніна про те, що в Угорщині встановлена диктатура пролетаріату і запропонував укласти союз між РРФСР та Угорською радянською республікою з метою протидії Антанті. Але Радянська Росія, втягнута в громадянську війну, нічого крім моральної допомоги Угорщині надати не могла. Угорці виявилися надані самі собі.
Для забезпечення захисту республіки почалося формування Червоної гвардії на чолі з Матьяш Ракоші, пізніше реорганізовану в Червону армію. Крім того, з'явився загін, який налічував близько 200 озброєних людей на чолі з Йожефом Черні, які називали себе «ленінцями», і були задіяні на селі, де виявлялися контрреволюційні настрої. «Ленінці», а також подібні до них групи, були налаштовані радикально анти клерикально, що викликало у консервативного сільського населення різке неприйняття. Крім того, націоналізація землі і реквізиції відновили проти уряду більшу частину угорського селянства. Результатом цього стали регулярні конфлікти, що нерідко приводили до збройних зіткнень урядових військ з селянами. Ще одним фактором, який знизив популярність угорського радянського уряду, полягав у тому, що майже всі його члени (Б. Кун, Д. Лукач, Т. Самуель, М. Ракоші, Е. Гері тощо) були євреями, у той час як в населенні Угорщини євреї складали лише невеликий відсоток. Тим часом на окупованих країнами Антанти територіях країни було утворено контрреволюційний уряд графа Дьюлі Каройї, при якому було сформовано Національна армія Міклоша Хорті.