У 1830 році Йосеф Мескит побудував у Арцизі фабрику з виготовлення плугів, ливарню майстерню, сім цегляних заводів.
У 1870 році були побудовані перші парові млини, власниками яких були Михайло Раш і Фрідріх Хакс[28;30]. А ось згадані млини були побудовані оніметчиними євреями прізвища яких зазначалося раніше. Ці млини користувались великою популярністю серед місцевих так як майже в кожного було власне господарство і всі без винятку вирощували пшеницю, а до того як з’явились перші млини колоністам доводилось нести везти,кому як свій врожай до сусідньої колонії, в Сарату це було надзвичайно незручно так як далеко ,і ціни для приїжіх заламували такі що порою на життя ледь вистачало після візиту на млин. А ціни тут були в два рази меншими. Тому й ці млини ікористуавлись такою популярністю. І ще грощі залишались у місці і місцеві спрямовували їх на подальшу розбудову Арцизу.
Часто поселенців відвідували різні лиха, неврожаї, які були в 1823, 1824, 1833, 1834, 1867 роках[28;30].
У 1829,1948,1831,1855 роках Арциз страждав від спалахів холери та чуми[28;35]. У 1880 році вимерзла велика частина виноградників. Природне завзятість, працьовитість, віра в бога давали колоністам сили вистояти, вижити і продовжити справу своїх предків. Містопродовжувало розвиватись і рости.
Арциз був знаменитий не тільки в Бессарабії, а й за межами своїми кінними базарами. Раз на два тижні на Арцизькому базарі (нині парк у середньої школи № 5) продавалися коні, велика і дрібна рогата худоба, свині. Звідси цілими та бунамі коні, продані на Арцизькому базарі, прямували в Польщу, Францію, Туреччину. Нерідко турецькі купці купували по 50 - 60 коней за 1 день[28;90]. Це давало величезні прибутки для арцизької громади, таким чином, надходження з ринку істотно поповнювали общинну скарбницю.
Назва населених пунктів у буджацьких степах давалося російським царем за клопотанням попечителя бессарабських земель Інзова Івана Микитовича. Так виникли назви поселень - колоній, на честь перемог російсько-прусських військ над військами імператора Франції - Наполеона Бонапарта: Бородіно, Березине, Теплиць, Гнаденталь, Фріденшталь, Тарутине »Сарата, Париж, Арсі і ін [27;30]
Верхній земельний пласт товщиною в метр багатий гумусом, він називається чорноземом, за ним йшов шар у декілька метрів - жовтої глини, що був гарним акумулятором води. Під час опадів восени і взимку він поглинав воду і віддавав її верхнього шару навесні і влітку. Так що у дощову осінь і сніжною зимою можна було розраховувати на гарний врожай, навіть якщо весна і літо були бідні на опади. Ця глина знаходила різне застосування і в господарстві. У деяких місцях під чорноземом знаходився шар піску, званий грандом. Цим піском, змішаним з вапном, штукатурили стіни будинків, паркани. Він використовувався також у суміші з цементом для виготовлення черепиці. Піщані землі використовувалися для вирощування виноградників. Вони були дуже гарячими і швидко втрачали вологу
Криниці на подвір'ях були глибиною 4-6 метрів. Вода за своїми смаковими якостями та змістом солей не була придатною для пиття, через свою жорсткість була непридатною і для прання. Але домашні тварини звикли до неї швидко. Тільки в деяких криницях була добра питна вода. Діжками або відрами її доставляли до будинків. У посушливі роки нестача води була звичайним явищем. У 80-і роки були пробурені свердловини глибиною 200 метрів; в яких була добра питна вода, а також вона була бездоганна для прання, мало того, вона була ще лікувальною, в воді була наявна сірка. Кожен такий колодязь був обладнаний річною помпою. І знов прибивший до поселення житель повинен був платити за воду 1 рубль на рік, готелі і чайні мали інший тариф. Так було до 1917 року.
Арцизький землі були бідні на джерела, вони постачали дуже мало води навіть в дощову пору. Тому Когильник і Чага були до 1920 року перекриті дамбами. Між ними утворювалися водосховища значних розмірів і глибини. Вони служили для водопою худоби, яка з весни до осені паслася на луках. У жаркі дні худобу розташовувався по обидва боки ставка. У посушливі роки вода зникала з цих загат, і треба було рити колодязі на пасовищах великих розмірів. З них вода діставалася на поверхню за допомогою Чигиря - спеціального пристрою. Чигир приводило в рух колесо, що йде по колу. Такі споруди використовувалися також для поливу садів і городів. З часом, коли все більше пасовищ розчиняються, число худоби скоротилося, пішли і ці ставки. Але землі були в значній мірі замулені і містили менше вологи.
Після стількох років постає питання: «Що спонукало німців і поляків з Варшавського герцогства і з землі Вюнтербергской приїхати на підводах за сотні верст, в чужу країну через територію кількох держав? »Причин було кілька, з них основні:
1. На момент переїзду Австрія, Пруссія, Росія були союзниками у війні з Наполеоном - імператором Франції.
2.Переехавшіе німці були протестантами - раскольніками католицької віри, також як і липовани - були розкольниками православної віри. Німці-протестанти переслідувалися католицькою церквою і бігли від пре-проходження.
3.У Німеччині було дуже мало вільної орної землі і німці переїжджали у вільні нерозорані степу Причорномор'я.
4.Пріехавшіе німці-колоністи на деякий час звільняє Бождан від військової повинності і мали інші пільги, яких не мали на Батьківщині.
5.На цей час у Німеччині був неврожай і голод[27;49].
Як колись, так і зараз німці - колоністи на початку 19 століття принесли в наші степи європейську культуру обробки землі і ставлення до праці; завезли з собою нові сорти винограду, пшениці та інших культур, нові породи великої та дрібної рогатоїсько та. Вони стали законослухняними, працьовитими мешканцями величезної Російської імперії.
Отже, інтенсивне заселення нашого міста почалося в 1819 році, коли сюди прибули перші німецькі поселенці. Вже за півтора року ними було побудовано 27 будинків, 90 – добудовувались, були збудовані : перший земляний млин, з фабрики ,заводи. В 1821 році в місті спалахнула чума, яка забрала 1/3 населення, але незважаючи на все це місто розбудовувалось і нарешті прийшла обіцяна допомога від держави. Збудовані перші кам’яні будинки замість тимчасових, а в18880 році нарешті була збудована церква( кірха). Почали свою роботу знамениті кінний і овочевий базар, розвивалось судоходство по кокільнику. А в 1891 році відбувся приїзд до міста імператриці.
РОЗДІЛ ІV.КУЛЬТУРНЕ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯУ МІСТІ В ХІХ СТОЛІТТІ
арциз бесарабія буджака
В науковій літературі здебільшого представлені дослідження культури і побуту німецької і болгарської громад.
Німецька громада оселилась у верхній частині міста і жила окремо від усіх інших поселенців. Вона була закритою для чужих і в ній існували дуже жорстокі правила, будь-який хто порушив їх підлягав покаранню незалежно від статусу, він мусив сплатити штраф – той хто відмовлявся його платити або висилався за межі колонії , або мав привселюдно покаятись у скоєному. І під час недільної служби повинен бути сидіти обличчям до всіх. Тому саме ці правила сприяли бездоганній дисципліні яка існувала у колоністів.
Змішані шлюби не були поширені серед колоністів - скоріше це був виняток ніж правило і те тільки під кінець ХІХ століття, і громадою вони не сприймались.
У повсякденному житті німці в основному займались сільськогосподарською діяльністю, вирощували пшеницю, овес, ячмінь, фруктові дерева - в основному яблука , грущі , сливи та інші фруктові культури.
Німці як і будь-який народ були дуже релігійним тому у 1880 році німецькою громадою була збудована та введена в дію будівля кірхи (лютеранська церква). Вона розташовувалася на місці, нині займаному будівлею районної бібліотеки [27;20]. Цікавим є і той факт ,що колоністи ,як тільки встали на ноги, окріпла, завели господарство та міцно закріпились на цій території вони одразу ж почали будівництво кірхи, на яке збирались кошти з усієї громади. Та коли вона була побудована, Арциз став ще й не тільки торговим центром регіону,а релігійним,так як тут була побудована єдина кірха на весь тодішній Буджак. Сюди стікались жителі з колоній які лежали поруч,щоб помолитись, і це сприяло також розвитку регіону,бо приїжджаючи на службу люди вирішували убити двох зайців одразу і не обминали наш легендарний кінний базар і не нехтували тим, щоб завітати до таверни ,яка знаходилась у дворі школи № 5,там зараз знаходиться шкільна їдальня та бібліотека, одне з найстаріших у городі місць.
Ще потребує уваги той факт,що окрім німецьких і польських колоністів у місці жили вихідці з Болгарії,які за своїм віросповіданням були православними,а своєї православної церкви не збудували. Може тому що їх за чисельністю було набагато менше ,або просто не було можливості або бажання,чи для них не було важливим на той час питання віри,так як вони на той час були зайняті ще все облаштуванням свого життя. Бо як свідчать джерела на той час вони ще жили в тимчасових житлах і не були так організовані і спрямовані на створення власного прихисту. Можливо усі ці фактори і вплинули на те,що вмісті була тільки кірха, і не було не те що храму,а якоїсь маленької затрапезної церквушки. Та факт залишається фактом і свідчить про те, що німці і поляки домінували у місті і були більш організованими і спрямованими на розбудову колонії. І ще продовжуючи цю тему слід зазначити ,що православних церквей в Арцизі у ХІХ столітті не було,вони були побудовані, але набагато пізніше, аж на при кінці ХХ століття. Кірха була стерта з лиця землі у 1941 році коли радянська влада залишала місто, тоді ще станцію. Вона була підірвана залишились тільки дві передні колони, на яких встановлено зображення кірхи, та пам’ятна дошка ,що колись тут була кірха. Зараз тут знаходиться міська-районна бібліотека У 1886 році був побудований будинок притулку бездомних і калік на 25 - 30 чоловік. Він розташовувався у будівлі кірхи[13;56-61]. Послуги цього будинку були платними і дозволити собі їх могли тільки заможні люди,я маю на увазі будинок престарілих який знаходився там же, а послуги будинку для калік навпаки-безкоштовні. Там в основному знаходились престарілі люди які були не в змозі самостійно про себе попіклуватись, або зовсім одинокі ,немічні – люди - не багаті - навіть бідні. Це було ,щось на зразок будинку милосердя, але при кірці..