6. Звільняються нові поселенці як і потомство їх один раз назавжди від рекрутського набору: так само як і від постою військових команд: включаючи не звичайні випадки під час неминучого переходу військ через ці селища і то на найкоротший час як то: для ночівлі і розмаху.
7. Колоністам надається право будувати церкви на підставі їх Релігій, мати своїх священиків і взагалі повна свобода віри.
8. Після закінчення десяти пільгових років від прибуття до Росії, призначаються інші десять років для повернення грошей, хто - скільки від скарбниці позичково отримав[15;56].
Арсіська поселена в 1816-му році[1]. Межує на півночі з незаселеною ще колонію 13, на сході в півдні з землею казенного відомства Акерманського цинута і, нарешті, від заходу з Бріенскою колонію суміжна рікою Когильник.
Селище лежить на лівому березі річки Чага при підошві гори будується у дві лінії. У цей колонії: чоловічої статі - 369 душ Жіночі - 335 душ. Сімейство по сполученню - 117 в числі оних: Прізвищ Душ Прусаків 97446 саксонців 1 квітня 1918 Французів 1 Будинків вибудуваних 27 закінчують будівництво 90 Млин земляна 1 питних будинок або шинок один Землі у володінні Десятини під садибу Зручною Степу для ріллі і сіножаті 5925 Луг при річці Когильник та річка Чаге 1019 Під буграми для випасанні худоби 5925 незручно: 316 Під підлозі - рікою Когильник, 7298 Під річкою Чагой і струмками 656 Під транспортної дорогою 870 Під путівцями 1400 Під вибоїнами 2190 На всяке сімейство належить придатної землі по 62 десятини 9250 сажні, противу положення 117 превозвишает на сімейство по 2 десятини 9250 сажні. Скота в селян: Коней - 273 штуки рогатої - 892 штуки Овець - 2 штуки Свиней - 318 штук у тому числі дано від скарбниці: Волів - 222 штуки Корів - 102 штуки.
На ділянці цей колонії складається 249 один оброчних хутір[9;120].
Вдумайтеся тільки: ось вони 369 душ чоловічої статі і 335 жіночої, серед яких німці, поляки і навіть п'ять французів Вони приїхали на ділянку № 10, яка була виділена для заселення, без будь-якої техніки збудували за півтора року 27 будинків, 90 - добудовують, і у них вже є хочі земляний, та все таки млин. Є навіть питний будинок або шинок, але ще не вибудувана церква. Що ще у них, перших поселян Арцизький було? Була надія. Так, надія, що цей посушливий край, який вони почали обживати, стане для них новою Батьківщиною. Їм та їхнім дітям. Надовго, можливо, на сторіччя. Але історія, як ми знаємо, розпорядилася інакше. Пра-пра-пра онуки тих тих переселенців тепер тільки наїжджають до нас у гості. У пам'яті їх залишився генетичний зв'язок з Бессарабією , їхньою колишньою Батьківщиною. Так судилося, що жити їм довелось вже на своїй початковій Батьківщині в Німеччині.
Майже в цей же час відбувся поділ Польщі. Фрідріх Великий вербував на німецьких землях селян і ремісників, щоб заселити за межею області. Вони приїжджали звідусіль. Предки арцізян, які були серед цих східних поселенців, прийшли, в основному, з Бранденбурга, Мекленбурга, Хессен-Нассау. Але коли польські біженці повернулися з Наполеоном на свою Батьківщину, німецькі поселенці потрапили в дуже скрутне становище. Вони буквально були викинуті на вулицю і наймалися на роботу за мізерну плату. У 1813 році після проголошення маніфесту імператором Росії ОлександромІ котрого називали» білим ангелом» на противагу Наполеону – «чорний лис», німці не зволікали і послідували заклику. З 1814 року, згідно указу імператора Олександра Павловича від 1813 року, «На Буджак, відстанню від верхнього Троянова валу - 34 - х верстах по обох сторонам річки Когильник на 15 - ти дільницях удобреному землі установити поселенців з польських колоністів князівства Варшавського ». У складі переселенців, осіли на ділянці № 10 по лівому березі річки Чага, при підошві гори (колонія будувалася в дві лінії), більшість були прусаки і поляки, кілька саксонців і французів. [9;120].
Для цього переселення російським урядом були створені умови, привілеї. Так і прийшли до того, що багато наших предків на своїх возах, деякі сім'ї навіть з ручними візками, інші ж з багажом в руках пустилися у подорож до Бессарабії'. Вони йшли групами за наділами землі в далекий степовий край.
Групі з 28 сімей, 417душ, під керівництвом барона фон Віттенхейма було визначено поселення за планом № 14 на півдні Бессарабії, там, де степова річечка Когильник приносить води річечки Чаги. [19;78]
Перша поштова адреса нашого містечка звучала така: Бесарабська область, Бендерський повіт, Клястіцкій округ, Альт-Арциг.
Колоністам була надана повна свобода віри, і, що життєво важливо, - позика під обзаведення господарством.
«Після вичерпання 10 пільгових років від прибуття до Росії призначаються інші 10 років для повернення грошей, хто, скільки від скарбниці взаімообразно отримав». Кожна родина отримала по 60 десятин орної землі. Від населення було потрібно переважно заняття поліпшенням хліборобства, розведенням садів, виноградників, особливо шовкових дерев. Поселенці та їх потомство звільнялися від рекрутського набору в армію. У 1830 році, 23 грудня, згідно з записці царського надвірного радника Франка, вже було збудовано 27 будинків, у стадії завершення - 90 будинків, 1 млин і 1 питних будинок (шинок) [19;78].
Поселення колоністів у Бессарабії У благодатний бессарабський край пішли біженці з Вірменії. У 1834 р ними було побудовано 6 вірменських церквей. [22;32]Представники багатьох національностей - греки, німці, вірмени, серби, швейцарці, румуни - не вкоренилися в Бессарабії. З 1822 р. почалося заселення Бессарабії німецькими колоністами, і пішла хвиля втікачів від рекрутства, кріпаків з Росії, України, Молдови. [22;32] Вони закріпилися в Бессарабії через місцеві шлюби, вступали до козацького війська або жили за паспортами померлих. Про них пише в 1873 р. І. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря».
Отримані землі генерала Морін - 60 тис. десятин - перебували в Б.-Дністровському, Саратському та Арцизькому районах з побудованою економією (подвір'ї) [22;32] На цих землях Морін займається вівчарством, яке згодом стане основою тваринництва місцевих селян.
У 1864 р. за наказом Олександра II землі генерала Морін перейшли до казенних селянам (козакам, солдатам) за їх службу, решта земель генерала Морін продано світлій княгині Софії Григорівні Волконській, яка придбала 3600 десятин для свого сина - начальника штабу Південної армії генерала Григорія Петровича Волконського. [25;32] Він здав ці землі в оренду прибулим німецьким колоністам,які оселилися в нових селах: Александергільф, Нейбург, Фрінденсталь, Старому і Новому Арциз, Сараті, Бреенах, Старому Ельфте, Гіндертале, Тепліце, Кульмом, Деневеце, Шабо По 2 рубля за десятину на 12 років, а потім по8 рублів за десятину на 15 років. [28;190] Після смерті Г.П. Волконського його дружина Лідія Михайлівна Волконська в 1894 році продала ту частину орендованої землі , яку орендували німецькі колоністи, по 120 рублів за десятину[28;190]. Для закупівлі землі і облаштування економії (подвір'ї) німецькі колоністи отримали пільгові кредити в Росії. Високі врожаї зернових та їх відправка на експорт через порти Аккерман, Одесу і Кілію змусили колоністів будувати ґрунтові дороги в Кілію і Акерман. У селах почали будувати кам'яні будинки замість глинобитних, церкви, мости, млини, школи-І ще, на території 10-ої ділянки при заселенні колоністів вже був один оброчний хутір. Решта жили в землянках.
Німці-колоністи жили окремої громадою, яка вела діловодство на німецькій мові, шлюбів з представниками місцевих жителів німці практично не укладали і жили своїм життям замкнутої громади. Лише через кілька десятків років стали з'являтися змішані шлюби і то лише як виняток. У книзі «Статистичне опис Бессарабії», виданої Американським земством в 1899р. вказувалося, що в 1827 році в Арциз проживало: 95 родин поселенців; будинків кам'яних-78, вітряних млинів - 1, колодязів - 82, коней - 197, рогатої худоби - 1039, овець - 308, землі - 4993 десятин. [28;190]
Жителів Арциза повинно було бути набагато більше в 1827г., Але в 1825р. частина німецької громади Арциза чисельністю 41 сім'я залишила Арциз і влаштувалася в пустій колонії 13 в долині Халаір. Так народилася нова колонія, яку назвали Новий Арциз (нині Вишняки).
Подальше оповідання про історію Арциза буде вестись з використанням книги «Арциз Бессарабія 1816 - 1940р.» Під авторством уродженця Арциза Альфреда Цібарта, німецького професора [28;190].
У своїй книзі О. Цібарт період проживання німців колоністів в Арцизі в ХІХ столітті розділив на два періоди:
1. 1816 - 1871г.г. - Початковий період (діловодство німецькою мовою)
2. 1871 - 1918г.г. - Російська період (діловодство російською та німецькою мовами)
З 1870 року по 1918 рік був введена російську мова, сталося це після чергової війни 1853 - 1856 року в Росії з Туреччиною.
Бессарабія була найменшою колонією за царату. Площа її становила 44200 кв.км[18].Різні народи жили на цій землі. У торгівлі, роботі дружно ладнали один з другом. Вони жили в своїх селах не всі разом, а розділялись за національностями. Річки біля яких жили переселенці називалися так: Чага, Когильник, Сарата, Найдовша серед них Когильник, протяжонністю 200 км., яка впадає в Черноморскій Лиман.
Протягом століть змінювалася історія Арцизу. З часу переселення німців з 1814-го по 1917 належала ця область руському царю, а з 1918 - по 1940 роки - королівству Румунії. Після Другої Світової війни Арциз перейшов під радянську владу, а сьогодні - у складі незалежної України. [9;90]
Після війни з Францією (1812-1814 рр.). Арциз охоплює інфекційне лихо чуми, холери, віспи. В1814-1816 рр.. Новоросійське козацтво своєю жорсткою жандармерією зупинило інфекційний помор населення. У 1816-1821 рр.. полковник І.Ф. Богданович закінчив топографічну карту Бессарабії, і почалася планова друга хвиля заселення бессарабських земель[9;90].
До введення російської армії в 1806 р. на території Бессарабії проживали втікачі від своїх гнобителів селяни: росіяни, українці, білоруси, молдавани, болгари, серби, що бігли з Дону і Запоріжжя козаки, а також старовіри-липовани, з петровських часів і до цих пір зберегли старовірських церковний обряд в м. Вилкове. [19;90] Після встановлення кордонів по Дунаю в 1826 році під Туреччиною, а потім у Румунії залишилися російські селяни, які до цих пір проживають там, зберігаючи мову, звичаї, релігію.