На початку новітньої історії за рівнем розвитку Монголія була однією з найбільш відсталих країн Азії. За даними перепису 1918 р. в ній проживало близько 600 тис. чол., із них 92,2% - арати, 7,8% - феодали. В країні налічувалось 780 монастирів, у яких перебувало 120 тис. лам при загальній чисельності чоловічого населення 237 тис. Кількість грамотних становила всього 1% населення. Існувала одна світська загальноосвітня школа, в якій навчалось 100 учнів. Кілька шкіл діяло при монастирях. У країні працював один професійний лікар.
З XVIIдо початку XXст. Монголія входила до складу «Цінської імперії. Після початку Сіньхайської революції в Китаq 1911 р. була проголошена її незалежність у формі теократичної монархії. Державу очолив лідер ламаїстської церкви Богдогеген Джебзун-Дамба Хутухта VIII. Так була відновлена монгольська національна державність. Проте Китай був категорично проти виходу Монголії з його складу. Міжнародний статус Так званої Зовнішньої Монголії остаточно визначила російсько-китайсько-монгольська угода 1915 р. в Кяхті. Вона визнаваласьавтономною державою в складі Китаю, що знаходилась під покровительством Росії, Китай визнавав її право на самостійну внутрішню політику, зобов'язувався не посилати туди війська і представників адміністрації. Монголія могла укладати з іншими державами будь-які угоди, крім політичних. Політичні і територіальні питання щодо Монголії мали обговорюватись Китаєм і Росією за участю її представників. Залежність Монголії від Китаю фактично стала номінальною. Як автономна держава в складі Китайської республіки вона проіснувала до 1919 р. Богдо-геген був проголошений ханом Монголії і зосередив у своїх руках духовну і світську владу. Політичні функції глави ламаїстської церкви викликали незадоволення родової знаті, бо це було порушенням вікової традиції, відповідно до якої всемонгольським правителем міг бути лише нащадок Чингізхана. Уряд богдо-гегена складався з п'яти міністрів: закордонних справ, внутрішніх справ, збройних сил, фінансів і юстиції. До нього не ввійшов жоден князь ~ правитель аймаків. Члени уряду не мали високого походження і висунулись завдяки особистим якостям. За допомогою Росії почалося формування національної армії. В листопаді 1919 р. війська північно-китайського мілітариста Сюй Шучжена окупували Монголію і ліквідували її автономію. Монгольська армія була роззброєна, національні органи влади розпущені. На останньому етапі громадянської війни в Росії в жовтні 1920 р. в Монголію вступила біла кінно-азіатська дивізія під командуванням барона Р.Ф. Унгерна, який на початку 1921 р. оволодів столицею країни Ургою.
Основним заняттям населення було кочове скотарство. На початку XXст. в Монголії існував феодальний лад з кріпосним правом, численними повинностями селян на користь знаті і держави. Богдо-геген вважався верховним власником землі і мав у і своєму господарстві 16 тис. кріпаків і 50 тис. голів худоби. На , користь держави арати мали виконувати понад 20 видів податків, і повинностей, із яких найважчими були уртонний (поштово-транспортний), військовий (витрати, пов'язані з утриманням армії) і! хунс (утримання князів і чиновників). Так, для забезпечення уртонної повинності селяни безкоштовно виділяли 1700 юрт, 300 тис. коней, 50 тис. верблюдів, 500 тис. овець на рік.
Рівень розвитку господарства Монголії характеризує той факт, що з-за кордону ввозилися шкіри, вовняні тканини, вершкове масло, бо не було національної промисловості, яка б переробляла місцеву сировину на потрібну продукцію. В економіці провідні позиції захоплювали торгово-посередницькі фірми Китаю, Росії Великобританії, США та ін. Населення жило в страшних злиднях, вимирало від чуми, віспи, туберкульозу, поганого харчування, відсутності медичного обслуговування.
Патріотично настроєні сили монгольського суспільства ставили завдання політичного і соціального визволення, ліквідації відсталості, проведення реформ. У 1919 р. в Урзі виникло два революційні гуртки, організовані Д. Сухе-Батором і X. Чайбал-саном. Своєю метою вони ставили звільнення країни від іноземних загарбників, завоювання національної незалежності, досягнення для аратів-бідняків «щасливого життя без експлуатації людини людиною». В 1921 р. була створена Монгольська народна партія (з 1925 р. - Монгольська народно-революційна партія). Монгольські революціонери сформували тимчасовий народний уряд і свої збройні сили на чолі з Д. Сухе-Батором, які одержали бойове хрещення під Маймаченом. Тимчасовий уряд звернувся до командування Червоної Армії більшовицької' Росії з проханням вступити на територію Монголи і взяти участь у боях проти білих військ. Радянський експедиційний корпус під командуванням К.А. Ней-мана і бійці монгольської армії, очолювані Д. Сухе-Батором, 6 липня 1921 р. звільнили Ургу. 11 липня 1921 р. Д. Сухе-Батор на всенародному мітингу проголосив перемогу народної революції в Монголії. Був утворений уряд на чолі з одним із керівників Народної партії Д. Бодо. Активну роль у створенні нової монгольської держави відіграли С. Данзан, Д. Догсом, Ц. Дамба-дорж, Бавасан, С. Буяннемах, Н. Жадамба, Д. Чагдаржав, Д. Посол, їх підтримала група патріотично настроєних діячів старого режиму: полководець, національний герой Хатан-батор Магсар-жав, колишній міністр закордонних справ в уряді богдо-гегена Б. Церендорж, вищий чиновник і відомий учений А. Амар та ін. В 1924 р. була проголошена Монгольська Народна Республіка.
Монголія розвивалась у тісному союзі з Радянською Росією, а потім з СРСР, взявши за зразок радянську модель суспільно-політичного і економічного розвитку. Радянське керівництво висунуло концепцію переходу відсталої феодальної Монголії до соціалізму, проминувши капіталізм. На практичне втілення цього теоретичного постулату виділялися значні кошти. Згідно з розробленою схемою Монголія мала спочатку пройти підготовчий період, в ході якого створити певні передумови переходу до будівництва соціалізму за радянською схемою в сталінському варіанті. Одразу будувати «основи соціалізму» заважали надзвичайно низький рівень виробництва і культури населення, стійкість докапіталістичних форм господарства, складна політична обстановка, вплив релігії, суперництво великих держав у регіоні.
В перші роки після революції ліквідовувалось кріпосне право, відмінялись особливі права і привілеї феодалів, вводилась рівність всіх соціальних груп перед законом. Була проведена націоналізація землі. Вводився податок на монастирські господарства. Стара адміністрація на місцях замінялась демократичними органами влади - народними хуралами. Позбавлялись власності іноземні компанії. IIIз'їзд МНП (1924) записав у своїй резолюції: «Монголія не повинна повторювати шлях, пройдений іншими народами світу, який є шляхом тяжкого капіталістичного рабства, а повинна розвиватися в дусі справжнього народного ладу відповідно до сучасного міжнародного розвитку». В листопаді 1924 р. відбувся І Великий народний хурал, який прийняв першу в історії Монголії конституцію. Країна проголошувалась народною республікою, в якій влада належить трудящим.
На противагу концепції некапіталістичного розвитку в 1926-1928 pp. група діячів МНРП висунула теорію «капіталістичного дозрівання» відсталих країн, відповідно до якої необхідно було створювати і всіляко підтримувати національне приватне підприємництво, розвивати товарність сільського господарства на приватній основі, яке мало виробляти сировину на ринок, заохочувати іноземні капіталовкладення. В суспільній сфері проводилась ідея єдності нації на противагу ідеї класового антагонізму, «єдиного монгольського кореня», що зміцнить країну. VII з'їзд МНРП (1928) визнав теорію «капіталістичного дозрівання» контрреволюційною, її прихильники зазнали переслідувань.
В результаті механічного запозичення радянського досвіду монгольське керівництво в кінці 20-х - на початку 30-х років спробувало провести колективізацію сільського господарства. Одночасно велась безпрецедентна «джасова компанія», спрямована проти ламаїстського духівництва. Закривались монастирі, звідки виганялись лами. Богослужіння заборонялись. Релігійні почуття віруючих не брались до уваги. В 1932 р. в Монголії розпочалось повстання проти режиму МНРП. III надзвичайний пленум МНРП оголосив колективізацію «лівацьким перекрученням», прийняв рішення про розпуск сільськогосподарських кооперативів і врегулювання господарських відносин з ламаїстською церквою.
Як і в Радянському Союзі, в Монголії тривав пошук «ворогів народу», які нібито заважали некапіталістичному розвитку і несли відповідальність за всі труднощі в житті країни. Й.В. Сталін неодноразово зустрічався з монгольськими прем'єр-міністрами 30-х років П. Генденом, А. Амаром, X. Чайбалсаном. Під час цих зустрічей постійно піднімалось питання про роль лам і монастирів у Монголії. Й.В. Сталін був упевнений у контрреволюційності релігійних діячів, вимагав ліквідувати ламство, а стосовно віруючих проводити «надзвичайно тверду» політику. Коли прем'єр П. Генден у 1934 р. необережно сказав, що лами мають більший вплив на суспільство, ніж партія і уряд, а після п'ятої зустрічі з Й.В. Сталіним усе ще не міг уявити, як знищити понад 100 тис. лам, він сам був репресований. Місцеві спецслужби, щоб задовольнити радянських кураторів і мати солідні показники по виявленню «ворогів народу», нерідко пред'являли заарештованим безглузді, навіть фантастичні обвинувачення. Так, одному з них ставилось у вину те, що він на коні доскакав до Японії, отримав цінні вказівки і таким же чином повернувся. Інший нібито на аероплані долетів до вершини якоїсь сопки, де зустрівся з гітлерівськими агентами і одержав завдання. В 1938-1939 pp. у Монголії були закриті всі монастирі й ліквідоване ламство як соціальна група.
Радянська сторона контролювала й господарські процеси в Монголії. В 1923 р. між СРСР і Монголією була укладена торгова угода. Виникали монгольсько-радянські акціонерні торгово-заготівельні і транспортні організації. Радянська сторона надавала пільгові кредити, сприяла організації Монгольського торгово-промислового банку і створенню національної валюти. МНР поставляла в Радянський Союз вовну, шкірсировину і живу худобу, а ввозила звідти бавовняні тканини, борошно, цукор, чай, тютюн, нафтопродукти. При технічному сприянні СРСР будувались всі промислові об'єкти Монголії. В 1931 р. почалося зведення першого великого промислового підприємства - промкомбінату в Улан-Баторі, який складався з шкіряного заводу, фабрики первинної обробки вовни, суконної фабрики.