Ложу в Полтаві [5],[7] заснував М. І. Новиков, начальник канцелярії «малоросійского» генерал-губернатора Н. Г. Рєпнина, — «умница и декабрист», як атестували Новикова люди, що добре його знали, член союзів «Спасенія» і «Благоденствія». Метою ложі було, як вияснено під час слідства над декабристами, — залучати «дворянство малороссійское» до політичної роботи, а спеціально — готувати членів до «Союза Благоденствія». Контингент членів полтавської ложі надає їй, безперечно, виразного місцевого відтінку, бо саме Лівобережна Україна була тоді центром українського національного відродження, що незадовго до того почалося шляхом літературним. До ложі належав як «витія» (оратор) навіть батько нового українського письменства Іван Котляревський, ідейний годованець і учень Сковороди, а крім того, чимало місцевих діячів (видавець «Енеїди» С. М. Кочубей, Тарновський та інші), між якими особливо визначався переяславський «маршалок» («предводитель дворянства») В. Л. Лукашевич. Людина ця була з цілком певним і виразним обличчям і з іменням її зв'язувано також певні й виразні настрої. Одчинена 30 квітня р. 1818 ложа в Полтаві проживотіла менш, як рік, бо вже 12 березня 1819 р. її спеціальним царським наказом скасовано. Характерно, що саме полтавська ложа притягає до себе оцю увагу урядових сфер попереду всяких інших загальних заходів проти масонських лож у Росії. Масонські ложі в Україні чомусь викликали до себе в урядових колах інше ставлення, ніж узагалі масонська організація.
Отже, в Україні масонство проіснувало дуже недовго, і нового духу подув позначається вже в інших, таємних організаціях. Але воно тут відіграло-таки свою роль і повинно бути згадано в розвитку української національної ідеї. Через нього-бо XVIII ст. зі своїми ще свіжими автономістичними традиціями й змаганнями подає руку національно-громадському українському рухові середини XIX ст. Це одне з малих, не кожному видних і не досліджених іще, проте все ж таки неодкидних кілець, що з них складається неперервний ланцюг розросту й розвитку української ідеї в нашому минулому.
Фактично, весь уряд незалежної України в період розпаду Російської Імперії (УНР), та й Тимчасовий Уряд в останній складався з масонів. Наведемо деякі імена: Михайло Грушевський, перший Президент УНР[3];Симон Петлюра, Перший Великий Магістр Великої Ложі України[3];Сергій Моркотун — один з найвисокопоставленіших масонів України, що був рекомендований навіть Папюсом; барон Федір Штейнгель — представник київських масонів (яких під кінець 1917 р. зібралося близько тисячі) на Великому Сході народів Росії; Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Володимир Чеховський, В'ячеслав Прокопович. Також до українського масонства належали: переважна більшість купецьких та промислових родів Києва, Полтави, Одеси, Харкова майже протягом усього 19 століття, частини 18-го століття; Ханенки; Терещенки (у тому числі Микола Терещенко, міністр фінансів у Тимчасовому Уряді); Ланжерон, другий мер Одеси та керівник Новоросійського краю, де Рибас, перший мер Одеси, де Ришельє, керівник Новоросійського краю; грецькі родини Одеси; Розумовські (весь рід, у тому числі Гетьман); Іван Котляревський (засновник української літературної мови) і багато інших.
На сьогодні в Україні існує регулярна Велика Ложа України, яка об'єднує п'ять лож: «Три Колони» в Києві, «Каменяр» у Львові, «Золота Акація» в Одесі, «Світло» у Львові, «Імхотеп до Полум'яної Зорі» в Івано-Франківську. Ложа «Три Колони» взяла ім'я однієї з численних українських лож, що була утворена приблизно двісті років тому. Зараз її офіцери використовують під час робіт кольє, що були збережені у Франції, і зокрема те, що колись носив Симон Петлюра, Президент Української Республіки та Великий Майстер Великої Ложі України до 1922 року.
Масонство – цікаве явище в історії людства, яке по-різному і прямо протилежно характеризують і оцінюють історики до теперішнього часу. Для нього характерне сполучення світу біблейських ідей, понять, образів, а рівно і антисвіту, що включає те, що протистоїть їм. Це і дає привід супротивникам масонів зображати їх як служителів антихриста і культу сатани, що, на мою думку, є помилкою. Атмосфера таємниці, що закутувала масон, закритість лож сприяли тому, що за певних умов вони могли перетворюватися не тільки на центри філософської, але і політичної пропаганди, використовуватися для різного роду змов. Філософію масонів деякі політики використовували для завоювання панування над розумами людей і використовували після цього свою владу в негідних людині цілях, що призвело до нерозуміння і негативного відношення до поняття масона. Насправді ж не масони і не будь-хто інший направляють хід подій на землі. Події на землі є наслідками, а причиною є сама людина, її бажання, думки і устремління. Якби люди не прагнули до суперництва, до захоплень і завоювань, то ніколи б не було воєн і революцій з їх лихами (наслідків).
Деяку ілюзію могутності масонів складає та обставина, що з'явилося багато різних організацій, які, не маючи нічого спільного з масонами, проповідують у спотвореному вигляді деякі з тих ідей, які складали суть учення масонів, бо ці ідеї, маючи своїм джерелом божественну мудрість або теософію, завжди жили і житимуть серед людства. Також є незначні і нікчемні організації, які для додання собі значущості перейняли деякі масонські ритуали і обряди, які здійснюють без усякого розуміння їх внутрішнього значення, тим часом людину недосвідчену це наводить на думку, що вона має справу з організацією масонів. Однією з особливостей масонських організацій є те, що вони ніколи не виступають відкрито, ніколи не спростовують, ніколи не відповідають ні на похвалу, ні на нападки.
Як явище масонство і в майбутньому вимагає повнішого дослідження його ролі в історії людства і надалі займе гідне для нього місце.
1. Василенко Н. П. Очерки по истории Западной Руси и Украины. — К., 1916. – С. 70 – 71
2. Клизовский А. И. Правда о масонстве. – М., 1934.
3. Крижанівська О.О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (масонський рух у XVIII–на початку XX ст.). Видавництво “Аквілон-Прес”.
4. Начальная дверь ко христианскому добронравию. – Сионский Вестник. – 1806).
5. Павловский И. Ф. Масонская ложа в Полтавi. – Полтава, 1901.
6. Пипін А. Н. Русское масонство. – Петроград, 1996. – С. 516.
7. Семевский В. И. Политическія й общественныя идеи декабристов. — СПб, 1909. – С. 296 – 313.
8. Сковорода Г. С. Собрание сочинений. – Т. 1. – СПб, 1912. – С. 35.
9. Сумцов Н. Ф. Житие Сковороды, описанное другом его М. И. Ковалинским. – Киевская старина, 1886 – С. 106 – 107.
10. www.qccc.co.uk.