Усі ринкові товари отримали власні штрихові коди, і їх реалізація, так само, як і реалізація будь-яких послуг споживачеві, в більшості країн світу здійснюється тільки через касові апарати. Усі електричні комп'ютерні каси в США підключені до гігантського комп'ютера в Далласі, який пов'язаний із європейськими комп'ютерами в Амстердамі і Брюсселі. Ця комп'ютерна мережа отримала назву "Звір".
Багато дослідників біблейських пророцтв відзначають, що після закінчення побудови безготівкового суспільства збудеться апокаліптичний прогноз про прихід Антихриста, записаний у Одкровенні Іоанна (13:16 - 18): "І він зробить те, що всім, малим і великим, багатим і убогим, вільним і рабам покладено буде зображення на праву руку їх або на чоло їх, і що нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має це зображення або ім'я звіра, або число імені його. Тут мудрість. Хто має розум, той визнай число звіра, бо це число людське: число його шістсот шістдесят шість". Загальновідомо, що нумерологи всіх часів виявляли Число Звіра 666 зашифрованим у іменах і імператора Нерона, і Мартіна Лютера, і Наполеона, і Адольфа Гітлера. У наші дні його виявляють то в кодовому номері Світового Банку, то в штрих-кодах ринкових товарів, то в емблемах всесвітньо відомих фірм.
Що ж до проблеми кодифікування населення, то ідентифікаційні коди розглядаються Українською Православною Церквою як передвісники Печатки Антихриста, і нею будуть затавровані люди Hового Суспільства Без Християн, до якого направляють нас сили Сатани. Ця проблема нині перестала бути проблемою суто церковною: заяви тисяч православних про відмову від ухвалення коду приймаються в храмах УПЦ.
Серед депутатів ВР України склалася група для підтримки пропозицій про припинення кодифікування населення до ухвалення альтернативних правил оподаткування осіб, що відмовилися від ідентифікаційної коди.
масонство людство змова
Зародившись у Західній Європі зі специфічним завданням — створити «всесвітнє братство», масонство, як відомо, взагалі мало клопоталось та мало навіть і зважало на національні відмінності тих країв, де пробувало стати твердою ногою, силкуючись скрізь набути універсального характеру. Борючись із національним уже через свою «всесвітню» тенденцію, воно проте скрізь зберігало сліди свого походження (англійське масонство, німецьке розенкрейцерство і т. ін.), навіть серед нових національних обставин. І тим більш у нас, бо в Україну масонство заходило або через Великоросію, або через Польщу. Незважаючи на тенденції «всесвітності», масонство, звичайно, менш усього було універсальним у своєму розповсюдженні. Дослідники російського, напр., масонства справедливо зазначають, що з масонства на російському ґрунті була перша організація інтелігенції, перша спроба останньої створити якусь ідеологію і виявити відповідну до неї практичну роботу. Але сама інтелігенція XVIII і поч. XIX ст. мала яскраво додержану класову фізіономію та вдачу. Народні маси, клас рабів-кріпаків, уже через таке своє становище лишались поза межами всяких інтелігентських замірів того часу. Інтелігентами могли тоді бути люди тільки з пансько-шляхетського чи поміщицького стану, і це не минало, звичайно, без сліду у формуванні поглядів їхніх та настроїв. Поодинокі люди ще могли іноді визволитись од поглядів та забобонів свого кола, але в цілому панували його звички й міцно держали в залежності од себе й вільних мулярів.
Наприкінці XVIII ст. в Україні довершився процес покріпачення народних мас, і кріпацьке право, «козацькою нікдись шаблею скасоване», знову зробилось ніби нормальною формою громадського ладу. Та через специфічні місцеві умови кріпацька маса в Україні ще далі стояла од панського стану, бо не самими соціальними і економічними різнилась ознаками. Прірву соціальну і економічну між паном та кріпаком ще глибше проорали тут різниці національні, почасти релігійні, і обернули її просто-таки в безодню. Під'яремний «хлоп», що робив панщину, не мав тут нічого спільного з паном-поляком або споляченим земляком своїм на правому боці Дніпра, великоросом, або зрусифікованим більш-менш «малоросіянином» на Лівобіччі. Мова, звичаї, побут, часто віра навіть — довершали тут розбрат. У такому становищі опинилося тут масонство, а через те й було воно — тільки масонством в Україні, але не українським масонством, і почало було набувати трохи національних рис хіба аж останніми часами свого тут існування.
Українські братства не самою назвою були схожі з масонством і не самим спільним походженням од середньовічних гільдій та цехів і інших таких ремісницьких організацій, з якими й додержували за весь час свого існування найтісніших зв'язків. Були і внутрішні також риси, що дозволяють поруч поставити давні наші братства й пізніше масонство. «До братства, — пише один з новіших дослідників українського минулого, — був доступ людям усіх станів. Могло в ньому брати участь і жіноцтво; тільки на загальні збори братства не пускано жінок. Особа, що мала охоту вступити до братства, спочатку мусила порядки братські спізнати. Коли вона погоджувалась додержувати їх, то її приймано до братства по тому, як дасть призначену присягу. По цьому прийнятого допіру члена записувано до братського реєстру, і новий член повинен був давати до братської скриньки, себто до скарбниці, визначений внесок. Усі братчики під загрозою грошової кари мусили бувати на братських зібраннях. На цих зібраннях балачок не дозволялось. Братчики обмірковували справи, що торкались церкви, духовенства, школи, вчителів; клопотались про догляд за хворими, вбогими та каліками. Кожен член братства мав право голосу, засідання одбувалися у великій таємності, і стороннім людям бувати на них заборонялось... Братчики повинні були допомагати один одному в пригоді, додержувати доброї злагоди між собою, навідуватись до хворих членів братства й проводити до могили померлих. Коли братчик ухилявся од виконання повинностей братських, з нього брали грошову пеню» [1].
Знаменитий український філософ Сковорода, цей «гражданинъ всемірний», як він сам себе називав, напевне дещо чував про масонство, мандруючи Західною Європою. Сам він до масонства ставився якщо не зовсім негативно, то досить байдуже. Принаймні учень Сковороди і перший його біограф Ковалинський таку переказує думку свого вчителя, що її Сковорода ставив урівень з нелюбим йому сектантством: «Я не знаю мартынистов, ни разума, ни ученія ихь; ежели они особничествують вь правилахтъ и обрядахь, чтобы казаться мудрыми, то я не хочу знать ихь; ежели они мудрствують въ простоте сердца, чтобь быть полезными гражданами обществу, то я почитаю ихъ; но ради сего не для чего бы имъ особничествовать. Любовь кь ближнему, — додає своєї думки Сковорода, — не имеетъ никакой секты: на ней весь законъ и пророки висять» [8]
Незважаючи на такий досить суворий присуд, у самого Сковороди, безперечно, були риси, що споріднили його з масонством, і не дурно масони були чи не першими в Росії, хто звернув увагу на твори українського філософа; дещо з них уперше надруковано на сторінках «Сионского Вестника», органа містичної течії в масонстві [4]. Цей зв'язок науки Сковороди з масонством зазначено вже і в літературі. «Не був Сковорода масоном, — пише проф. М. Сумцов, — але великою він мірою виріс і виховався в тій атмосфері, що живила і російське масонство, і між ним та масонами є спільні точки у формі великого нахилу до старозавітних книг, містичного тлумачення, байдужності до догматичного боку християнства, щиро аскетичного життя та бажання через моральну науку й моральне життя особисте піднести моральний рівень громади, — а на цьому Сковорода не різнився з кращими російськими масонами, Новиковим, Лопухіним і найбільш з Гамалією» [9]. Ще цікавіші з цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, що ставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства.Його діяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям морального переважно характеру, що в формі масонських лож незабаром постануть і на українському ґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо і просто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливом виховались і виробили на його науці свої громадсько-моральні погляди.
Проте, незважаючи на те, що дорога масонству в Україні була ніби протерта, воно тут і народилось досить пізно, і широко між люди не пішло. Переглядаючи «Хронологический указатель русских лож», надрукований додатком до відомої книги Пипіна «Русское масонство», побачимо, що минули десятки літ, відколи постало масонство в Росії, і аж тоді тільки зайшло воно й в Україну. Першою ложею в Україні була київська ложа «Безсмертия»; заснували її р. 1784 російські офіцери, але без жодного зв'язку з російським масонством, бо підлягала вона безпосередньо Великому Сходові Польському [6].
Так само належали до Польського Великого Сходу й інші з відомих нам масонських лож на Україні кінця XVIII ст.: ложа Трьох Колон у Києві, дуже недовговічна; військова ложа Мінерви в Кременчуці; ложа «Совершенной Тайни» («Doskonalej Tajemnicy») в Дубні на Волині тощо. Видима річ, що початок масонства на Україні був одгуком розквіту масонської організації в Польщі й заснування Великого Сходу Польського в 1784 р. Але інтенсивного поширення масонство в Україні не мало.
Масонство з російських джерел почало ширитись в Україні аж тоді, як воно само до певної міри втратило вже свій первісний характер аполітичності й стало вилучати з себе активніші елементи, які постачали готові кадри для таємних товариств з переважно політичними завданнями. З 1817 року відомі такі масонські ложі в Україні, що працювали здебільшого в союзі Астреї: ложа Евксинського Понта в Одесі, Мінерви в Буцневцях на Поділлі, Об’єднаних Слов’ян («Les Slaves Reunis») у Києві, Любові до Істини в Полтаві. Масонство в Україні виявляє тенденцію перетворитись в українське масонство і служити завданням українського громадського руху. Надто з цього боку варті уваги дві ложі — полтавська та київська, про які лишилося більше відомостей, ніж про інші.