Сільські обістя виглядали ще досить скромно: одна хата, декотрі не мали ні тинів, ні нужників. Але число стріх з часом зменшувалось, більше ставало хат під шифером або бляхою. І всі хати, навіть старенькі, стали чепурнішими, жінки і дівчата щедро розмальовували їх. Найчастіше малювали квіти і голубів. Не було жодної хати без таких малюнків, навіть клуб і сільраду розмальовували. Перед кожним святом усі ті квіти, голуби і жар-птиці освіжались, підмальовувались або й перемальовувались. «Хати у Війтівці білі, трохи підсинені, ззовні, з тилу мазані рудою глиною. На припічку квіти. Призьба чорна, віконниці та двері здебільшого різьблені. Всередині хати теж розписані: не лише пташки на комині та квіти в затулі, а й мальовані стіни від стелі до долу» [13]. Детальніше описували малюнки сестер Ярини і Софії Гоменюк з Війтівки. Заслужені діячі мистецтв І.П. Кавалерідзе писав про них: «Спасибі тій землі, що народила Вас, спасибі тому народові, що виховав Вас, Ярино і Софія Гоменюк, – Ви самі не знаєте, що таке Ви для нас, художників». Згодом села стали змінюватись. В хатах появилась електрика і радіо, а в декого – навіть приймачі. Будувались нові хати, впорядковувались дороги. Замість старої Київської дороги проклали чудову на ті часи автостраду Ленінград – Одеса. Встановили прямий автомобільний зв’язок Умані з половиною Обласних центрів, зі всіма селами Уманського району.
Розбудовувалось і місто. В 1957 році став до ладу завод «Мегометр», а потім – оптико-механічний, машинобудівний, плодоконсервний, лікеро-горілчаний, пивоварний, будівельних матеріалів та інші. В 1967 році відкрито центральний універмаг «Ювілейний». В місті працювало 4 кінотеатри, 10 клубів, 77 бібліотек, 2 інститути, кілька середніх навчальних закладів, 20 загальноосвітніх шкіл, музична школа. З’явились телевізори. Тепер уманчан своїми очима побачили, як живуть люди в інших країнах, як вони живуть, як вони працюють, відпочивають, до чого прагнуть.
У другій половині ХХ століття Умань, як більшість міст України, стала українським містом. Це дуже важлива епохальна подія. Ще під час Київської Русі у наших містах жили переважно не українці. На початок ХХ ст., українців у нашому місті було не більше 10 %, а після війни ситуація змінилась. Урбанізація не минула і Уманщини: багато українських селян перейшло з села в місто. До того ж не мало з них отримали добру освіту, стали учителями, лікарями, інженерами, суддями, керівниками установ і організацій. Появилась багато численна і добре підготовлена інтелігенція. Так із селянської малограмотної і майже аполітичної людності українська нація ставала потенціально сильною, здатною реалізувати право на самовизначення. А російські вожді розгорнули русифікацію широким фронтом: навіть в сільських дитсадках появились російськомовні виховательки, в школі учителю української мови за навчання 40 учнів платили менше, ніж учителю російської за навчання 20 учнів паралельного класу. В більшості СПТУ, технікумів і вузів велось навчання тільки російською мовою. Навіть дисертації з української мови заборонили писати і захищати українською. А колгоспи і радгоспи Уманщини називали іменами: Дзержинського, Котовського, Гагаріна, Кутузова, Фрунзе, Постишева, Кірова тощо.
В післявоєнні роки Радянський Союз досяг свого найвищого розвитку. Запуск першого супутника, першого космонавта. Держава стала видобувати вугілля, нафти, залізної руди, виплавляти чавуну і сталі більше, ніж будь-яка інша країна. Порівняно добре працювали школи, технікуми, вузи, лікарні, відмінно виступали радянські спортсмени, артисти. Але країна рухалась немов би за інерцією, взятий раніше розгін з часом сповільнювався. Зникали мотиви і стимули до праці, люди переставали вірити в старі гасла. Назрівала криза – і економічна, і політична, і соціальна. А застаріле кремлівське політбюро, очолюване ветхими дідусями, не вміло та й не могло нічого змінити. Коли ж партію і уряд очолив М.С. Горбачов – молодший, грамотніший, сміливіший і енергійніший від своїх попередників, з’явилась надія. Більшість уманчан спочатку також підтримали його перебудову. Але діяв він дуже необережно, не врахував, що й суспільство вже змінилось, і партія, і настрої людей. І трапилось те, що неминуче повинно було трапитись.
В 1991 році на Уманщині, як і на всій Україні, замайоріли жовто-блакитні прапори. Почалась нова Історія України, а отже і нова історія Уманщини.
13. Сьогодення
уманщина історія
В другій половині ХХ століття місто активно розвивалося. Особливо варто відзначити збільшення кількості промислових підприємств. Новий етап у розвитку міста розпочався з серпня 1991 року. Складнощі перших років розвитку української держави впливали і на розвиток таких міст, як Умань. Більшість підприємств у середині 90-х років простоювали, а їх працівники, відправлені у відпустки за власний рахунок, щоби вижити, шукали порятунку в комерції. Для одних базарна торгівля стала рятівним колом, і через деякий час вони повернулися до своєї професії, а для інших стала справою життя, і тепер вони вже відкривають магазини та офіси у центрі міста. Таким чином, відроджується торгівельна слава Умані ХІХ століття. Кінець 90-х характеризується відродженням місцевої промисловості. Серед відомих не тільки в Умані, а й далеко за її межами підприємств, варто назвати «Білосвіт», «Вітаміни», Уманський тепличний комбінат, «Вторма» та інші.
Музеї, парки
- Державний заповідник — дендропарк «Софіївка».- Уманський краєзнавчий музей (заснований 1917 року). Адреса: вул.Жовтневої Революції, 31.- Уманський художній музей.- Уманський музей культури.- Уманський музей підпільної друкарні «Іскра».- Уманський музей-квартира Г. Котовського.
Сучасна Умань - місто обласного підпорядкування з розвиненими промислово-сільськогосподарськими, науково-освітніми, соціально-культурними, адміністративними та туристичними інфраструктурами. Сьогодні в Умані працює 21 промислове підприємство, близько 450 малих підприємств і кооперативів, 4 транспортні та 6 будівельних організацій, більше 370 торгових закладів громадського харчування різних форм власності.
Небагато міст України можуть похвалитися тим, що в них збереглася ратуша – символ місцевого самоврядування. У місті знаходиться близько 20% всіх пам'яток архітектури Черкаської області (з них три пам'ятки загальнонаціонального значення, 33 - місцевого значення), 64 - запропоновано взяти під опіку держави. Лише дендропарк "Софіївка" - пам'ятник історії і культури загальнонаціонального значення, зразок садово-паркової архітектури та науковий центр - зібрав на своїй території понад ста об'єктів, занесених до Державного реєстру національно-культурної спадщини.
Коли проходиш вулицями міста, то відчуваєш подих старовини від кожного будинку. На вулиці Жовтневої революції (в минулому - Палацовій) - будинок міської бібліотеки (колись готель «Європа») - прикраса центральній площі міста. Побудований в кінці XIX століття будинок вражає місцевих жителів і гостей чудовою архітектурою, оригінальним оформленням фасаду з різноманітними скульптурними деталями, що прикрашають віконні прорізи, арки, парадний вхід.
Агротехнічний коледж (в минулому - чоловіча міська гімназія) - один із шедеврів зодчества відомого архітектора Владислава Городецького, споруджений у 1896 році. Міська гімназія (раніше - жіноча гімназія, заснована в 1900 році) - одне з найкрасивіших будівель Умані.
Важко встояти перед красою Уманського державного краєзнавчого музею, в якому до 1924 року містилася приватна лікарня. Це будівля побудована в 1900-1902 роках. Будинок, в якому сьогодні перебуває Міський відділ управління внутрішніх справ, а раніше розміщувався готель «Новоєвропейський», побудований на схилах Осташевського ставка в 1901-1902 роках архітектором Файнштейн, знаходиться біля в’їзду в місто з боку залізничного вокзалу.
В архітектурному оформленні фасадів будівлі, в якому сьогодні розміщується Станція юних техніків (колись Комерційний банк), використані елементи неоренесансу. Також заслуговує на особливу увагу і приміщення Кооперативного училища (раніше тут знаходився «Гранд-готель»).
А ось вулиця Садова з'єднує центральну частину міста з дендрологічним парком «Софіївка». Заслуговує на особливу увагу будівля головного корпусу Педагогічного університету ім. Павла Тичини (в минулому - будинок Міської управи), побудована в 1912 році акціонерним товариством домовласників як прибутковий будинок.
Одне з найстаріших будівель, що збереглися сьогодні, – Монастир Василіан – пам'ятник архітектури XVIII століття, заснований у 1764 році графом Потоцьким як католицька школа уніатських ченців. Першим ректором і будівельником школи був ксьондз Геракліт Костецький. Сьогодні тут проводяться реставраційні роботи. Святомиколаївський собор споруджений в 1812 році на місці дерев'яного, що згорів. У 1977-1988 роках «Укрреставрація» провела тут відновлювальні роботи. Сьогодні собор передано релігійній громаді.
Неможливо пройти мимо, не звернувши уваги на Педагогічне училище, в минулому - Вище міське народне училище, побудована за проектом Владислава Городецького. Цікаві архітектурні рішення у двох колишніх готелів «Лондон» і «Брістоль». Особливе місце серед пам'яток архітектури займає костел Успіня Богородиці на вулиці Коломенської, зведений у 1825 році на місці дерев'яного костелу Святого Антонія. Сьогодні в ньому розміщена міська Картинна галерея.
У 1899 році з Одеси до Умані було переведено Головне училище садівництва - комплекс споруд, що налічує сім пам'яток архітектури. Нині в ньому знаходиться Уманська сільськогосподарська академія.
В Умані проживає майже 88,7 тис. мешканців (дані останнього перепису), 30% населення – це молодь. Незважаючи на свої невеликі розміри та кількість населення, місто можна із впевненістю назвати студентським, адже в Умані діють Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Уманський державний аграрний університет, Уманська філія Європейського університету та філія Київського інституту бізнесу і технологій, а також педагогічне училище, агротехнічний коледж, музичне училище та інші навчальні заклади. У 2003 році в номінації Всеукраїнського конкурсу «Місто кращого благоустрою» Умань серед міст ІІІ категорії, з населенням 60-200 тис. чоловік, виборола І місце.Умань – місто, яке споріднене з містами Європи та Америки: з 1961 р. – Ромійї-Сюр-Сен (Франція), з 1988 р. – Девіс (США), з 1990 р. – Мілфорд-Хейвон (Великобританія); 2003 р. – Хаапсалу (Естонія); 2003 р. – Ланьцут (Польща); 2003 р. – Ботошани (Румунія); 2005 р. – Гнєзно (Польща). Нині Умань є центром Уманського адміністративного району Черкаської області і відіграє роль міжрайонного центру західної частини області, знаний в Україні і світі, завдяки «Софіївці», туристичний центр. Тисячі туристів щороку відвідують цей мальовничий парк.