2. Ранньородова община мисливців, збирачів і рибалок
Бувши єдиною епохою в розвитку первіснообщинного ладу, родова община пройшла довгий шлях історичного розвитку. Важливим рубежем, що його подолало первісне людство в цю епоху, був перехід від привласнення готових продуктів природи до виробництва їх, тобто від привласнюючого господарства до виробляючого. Це дає підставу розрізняти ранньородову общину мисливців, збирачів та рибалок і пізньородову общину землеробів тарів.
2.1 Суспільні відносини
На той час, коли етнографи вперше почали вивчати ранньородову общину, вона скрізь зазнала радикальних змін, пов'язаних із зміною географічного, а надто історичного середовища, впливом сусідніх суспільств, європейської колонізації тощо. Початковий рід здебільшого деформувався і змінився. Але науці вдалося встановити головне: стосункам між членами родової общини був властивий незмінний колективізм. Облавне або нагінне полювання, ловіння риби за допомогою загат, сіток, організоване збиральництво, спорудження жител і човнів — все це потребувало спільних зусиль колективу, а спільна праця породжувала общинну власність на засоби й продукти виробництва.
Колективною власністю був насамперед головний засіб виробництва — земля, в даному разі промислова територія з усіма наявними на ній об'єктами мисливства, рибальства та збиральництва, сировиною для виробництва знарядь, начиння тощо. Як правило, описані вище суспільства мисливців і рибалок не знали іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи однородців. Широко засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами та рибальськими загатами, човнами й сітками, житлами і вогнем. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними ручні знаряддя праці — списи, луки, сокири та ін., так само як і різні побутові речі. Існування особистої власності на індивідуальні знаряддя відповідало виробничим потребам та інтересам колективу, бо найефективніше їх можна було використовувати лише в тому разі, якщо вони відповідали індивідуальним особливостям власника. Але й ці знаряддя виробництва звичайно використовувалися в колективі й завжди для задоволення потреб колективу, тому особиста власність на них ніби розчинялася в колективній власності однородців. В австралійців, вогнеземельців, бушменів відомі звичаї, що дозволяли брати, не питаючи, речі, які належали однородцеві, і водночас зобов'язували дбати про них, як про свої власні. Деякі дослідники (М. В. Колганов, Ю. І. Семенов) навіть розглядають цю особисту власність на індивідуальні знаряддя не як особисту, а як колективну.
Колективізм у споживанні був не просто автоматичним результатом колективного виробництва, а неодмінною умовою виживання при низькій продуктивності праці й частій нестачі їжі. В умовах простого привласнюючого господарства, коли колектив, як правило, діставав лише продукт, що забезпечував життя, рід регулював споживання в інтересах усіх однородців і не допускав, щоб одні жили добре тоді, як інші бідували. Та разом з тим споживання було не просто зрівняльним, а так званим рівнозабезпечуючим. Це означає, що під час розподілу брали до уваги не лише відмінності в потребах залежно від статі та віку, а й вищі інтереси колективу в цілому. В тяжкій боротьбі з природою, яку весь час вели родові общини, доля їх нерідко залежала од витривалості дорослих чоловіків-мисливців, і в разі потреби, за надзвичайних обставин мисливці могли дістати останні шматки їжі.
Колективна трудова діяльність членів родової общини була простою кооперацією, що не знала будь-яких форм суспільного поділу праці. Вона полягала в спільних трудових затратах для виконання більш або менш однорідних, робіт і могла набувати різних конкретних форм. Так, при нагінному полюванні об'єднувалися трудові зусилля окремих індивідуумів щодо того самого предмета праці, а в процесі збиральництва ці зусилля паралельно застосовувалися до різних, але однорідних об'єктів. Звичайно, навіть таку просту кооперацію не слід розуміти зовсім спрощено: при тому самому нагінному полюванні виділялися досвідчені організатори, нагоничі, і новаки, що допомагали розбирати й нести здобич тощо. Поступове ускладнення виробничих навичок вимагало дедалі більшої господарської спеціалізації. Тому існуючий уже в праобщині природний поділ праці залежно від статі й віку розвинувся тепер далі. Чоловік став переважно мисливцем, а пізніше й рибалкою, жінка — переважно збирачкою й охоронницею домашнього вогнища, діти і старі допомагали працездатним однородцям. Старі, крім того, зберігали колективний досвід і брали активну участь у виготовленні знарядь праці. Ця спеціалізація, що-сприяла зростанню продуктивності праці, спричинювала більш-менш виразно виявлений статево-віковий поділ, який дуже позначився на всьому суспільному житті родової общини.
Основними статево-віковими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділові суспільства на ці угруповання надавалося великого значення, причому дуже важливою вважалася вікова межа, перехід якої супроводився урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій 1. У різних племен обряди ініціацій були різні, але по суті вони завжди полягали в залученні підлітків до господарського, громадського та ідеологічного життя дорослих членів общини. В аборигенів Австралії підлітка вчили володіти мисливською і бойовою зброєю, виховували в ньому витривалість, витримку і дисципліну, утаємничували його в звичаї, обряди та вірування племені. Ініційованого випробовували рядом тяжких процедур — голодуванням, заподіянням ран, припіканням вогнем, вириванням волосся, вибиванням зубів тощо. У бушменів і вогнеземельців 13—14-річні підлітки протягом одного-двох років повинні були відмовлятися від деяких видів їжі, виконувати важкі роботи, виховувати в собі терплячість, покору і ретельність. Ініціації дівчат також полягали в підготовці їх до діяльності як повноцінних і повноправних членів колективу. Однією з складових частин ініціацій була підготовка до шлюбного життя: утаємничуваним переказували пов'язані з цим звичаї і робили над їхніми статевими органами різні операції — чоловіче й жіноче обрізання, штучну дефлорацію дівчат та ін. Особливо велике поширення мало чоловіче обрізання, згадки про яке зберігаються досі в приписах іудаїзму та ісламу. Причини, що зумовили звичай обрізання, неясні. Можна лише припустити, що таким способом ініційованих змушували утримуватися від статевого життя. Чоловіче обрізання, крім того, могло мати гігієнічне значення.
Досить чітким був і поділ на групи дорослих чоловіків і жінок, що іноді приводив до своєрідного поширення в найрізноманітніших племен та народів чоловічих і жіночих свят.
Наявність у ранньородовій общині природного статево-вікового поділу не створювала відносин панування і підкорення. Чоловіки й жінки спеціалізувалися в різних, але однаковою мірою суспільне корисних сферах трудової діяльності, тому не могло бути суспільної нерівності статей. Зокрема, слід підкреслити, що визначна роль жіночої праці в господарському житті общини, разом з матрилінійною, материнською організацією самого роду,, вже в найбільш ранню пору розвитку родового ладу надали жінці дуже високого суспільного становища. Аборигенки Австралії навіть у післяколонізаційних умовах руйнування традиційного способу життя довго зберігали численні залишки своєї повноправності. Вони мали майнові й спадкові права, брали участь в обговоренні громадських питань і проведенні громадських церемоній, разом з чоловіками зберігали стародавні звичаї і значно впливали на громадську думку.
Не було і якихось привілейованих, панівних вікових категорій. Щоправда, деякі дослідники, ґрунтуючись переважно на даних етнографії аборигенів Австралії, у яких виразно виділявся впливовий прошарок старих — хранителів досвіду і керівників общини, вважають, що вже в ранньородовому суспільстві існувала так звана геронтократія. Але в даному разі факти австралознавства ледве чи можна використати при вивченні справжньої первісності. Первісна людина жила в іншому, незрівнянно суворішому природному середовищі, і, як показують дані палеоантропології, рідко доживала до сорока років. Радше можна гадати, що в ранньородовому суспільстві діяли звичаї умертвіння («добровільної смерті») старих однородців, які втратили працездатність; ці пережитки збереглися згодом у найрізноманітніших племен. Таких однородців позбувалися, як і хворих, знесилених голодом людей, малих дітей, коли їх «е можна було прогодувати. Первісна родова община була общиною рівних, але в умовах запеклої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колектив
2.2 Родоплемінна організація і організація влади
З виникненням дуальної екзогамії первісне суспільство дістало міцну соціальну структуру. На зміну відносно аморфній праобщині прийшла виразно окреслена й стала родова община. Водночас первісне суспільство набуло й складнішої структури: два дуально-екзогамні роди утворили зародок нової соціальної спільності — племені.
Початкові племена не являли собою одного цілого, зв'язки між родовими общинами, що входили до них, обмежувалися взаємошлюбністю і, мабуть, деякими більш-менш епізодичними заходами — мисливськими облавами, обміном, шлюбними та іншими церемоніями. Та поступово зв'язки міцніли й ускладнювалися. Підтримуваний взаємними шлюбами контакт зумовлював дедалі регулярніше господарське співробітництво, обмін культурними цінностями, мовний взаємовплив. Цей процес простежується археологічне: на час мезоліту виникають локальні варіанти культури, що об'єднують групи стоянок і свідчать про поступову консолідацію родових общин у ширші колективи — племена. Проте, як показують етнографічні дані, племена поки що лишалися переважно етнічними спільностями й лише незначною мірою— спільностями потестарними. Інакше кажучи, племена мали своє ім'я, свою територію, свій діалект, свої культурно-побутові особливості, але в них здебільшого ще не було племінного самоврядування, ради, вождя та інших ознак розвинутого племінного ладу. Для раннього етапу родоплемінної організації характерна незначна, хоча й дедалі більша, роль племені та дуже велика, домінуюча роль роду.