На відміну від Конституції 1929р., де не розглядалися питання, пов’язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, Конституція 1937р. мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принципи їх діяльності. В конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право звинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії – все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією 1937р.
Особливістю джерел права в Україні до прийняття конституції УРСР 1937 року було те, що приймати закони мали право Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і Раднарком УСРР.
Конституція УСРР 1929 року оголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад „верховним органам влади” УСРР. В силу цього з’їзд мав право прийняти до свого розгляду і вирішити будь яке питання, у тому числі й шляхом прийняття закону. ВУЦВК було надано право затверджувати проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, які визначали загальні норми політичного, економічного і культурного життя УСРР. Одночасно таке ж саме право в галузі законодавства мала президія ВУЦВК з однією поправкою: всі ці законодавчі акти в обов’язковому порядку повинні виноситися на розгляд і затвердження сесії ВУЦВК. Раднарком УСРР в межах наданих йому ВУЦВК прав також видавав законодавчі акти і постанови.
Характерною рисою у розвитку джерел права з початку тридцятих років стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканськими. Ця тенденція проявлялася в двох напрямках: по-перше, в тому, що поширюється пряма дія загальносоюзних законодавчих актів, а по-друге, якщо і видавались республіканські законодавчі акти, то в більшості своїй вони будувалися на основі відповідних загально союзних законодавчих актів і значною мірою повторювали останні.
З прийняттям Конституції СРСР 1936 року і Конституції УРСР 1937 року відбулися серйозні зміни. Відтепер усі нормативні акти поділялись на закони і підзаконні акти. Конституція СРСР 1936 року встановила, що законодавство в СРСР здійснюється виключно Верховною Радою СРСР. Аналогічну норму було вміщено і в Конституцію УРСР 1937 року стосовно Верховної Ради УРСР.
Слід зазначити, що хоч і була в цей час створена міцна правова система, але існувала вона як би незалежно від реального життя.
4. Конституція 1978р.
У повоєнний час питання про потребу прийняття нової конституції Радянського Союзу, а відповідно й союзних республік, порушували кілька разів, починаючи ще з часів Хрущова. Щодо України це питання виникло лише в 1976р., коли почалася інтенсивна робота над проектом союзної Конституції.
Необхідність прийняття нових союзної та республіканських конституцій була соціально зумовлена. Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів, - усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін.
За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977р.
Для підготовки проекту Конституції України було створено конституційну комісію на чолі з першим секретарем компартії України Щербицьким, організовано робочу групу цієї комісії, куди ввійшли фахівці-державознавці. Підготовлений робочою групою проект Конституції України обговорювався на засіданні конституційної комісії, був після деяких зауважень прийнятий, але на цьому все й закінчилося. Згодом представників України, як і інших союзних республік, викликали до Москви, де вони одержали відповідні матеріали до конституції своїх республік. Уже один такий підхід говорив більше, ніж щось інше, про „суверенність” республік.
Водночас не можна заперечувати, що нова Конституція УРСР закріплювала цілу низку демократичних принципів у тих межах, які дозволяв правлячий режим. Україна проголошувалася загальнонародною державою, декларувалися принципи народовладдя, верховенства Конституції та діючих законів, трудові колективи визнавалися важливими суб’єктами політичного життя країни, стверджувалося, що основним напрямом розвитку політичної системи суспільства є дальше розгортання демократії. На жаль, як показало життя, всі демократичні настанови Конституції здебільшого мали формальний характер. Натомість не тільки збереглося, а й зміцнилося фактичне панування комуністичної партії, яка проголошувалася провідною політичною силою суспільства. Загалом Конституція 1978р. не внесла принципових змін у державне життя України.
5.Проект конституції 1991р.
Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідною точкою стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991р.
Одразу після ухвалення Декларації про державний суверенітет України розпочався процес розробки процесів нової Конституції. Верховна Рада створила Конституційну комісію. Розроблений цією комісією проект Конституції було оприлюднено у 1992 році і винесено за традицією радянських часів на так зване „всенародне обговорення”. Значною частиною незалежних експертів цей проект було кваліфіковано як внутрішньо суперечливий і такий, що не відповідає сучасним правовим нормам. Його, фактично, покладено під сукно. У відповідь з’явився альтернативний варіант конституції, створений ініціативною групою Конституційно-демократичної партії (КДП) та Партії зелених України (ПЗУ), яка, зокрема, передбачає, замість унітарно-централізованої системи, створення земельного устрою в українській державі, значно ширше сформульовані громадянські права і свободи, чіткий розподіл влад та деякі інші відмінності.
Свій проект (дуже стислий, власне тезовий) запропонувала і Українська національна консервативна партія. Почали з’являтися й індивідуальні розробки – такі, як проект харківського правника Всеволода Речицького.
Оприлюднений новий (доопрацьований) варіант офіційного проекту конституції (літо 1993 року) врахував чимало ідей так званого альтернативного, що належить КДП – ПЗУ. Проте дискусійним залишилося питання: хто має приймати нову Конституцію – Верховна Рада чи спеціально скликані для цього Конституційні Збори?
Отже, ми змогли в повному обсязі побачити еволюцію української конституції. В Конституції України, що була прийнята 28 червня 1996 р., був відображений досвід минулих років. Ми вже бачимо значний прогрес в бік демократичності. Проголошені основні права та свободи громадян, але основний прогрес в тому, що на відміну від конституцій минулих років, де також були проголошені ці принципи, вони відображені не лише на папері, але й у реальному житті. Звичайно, наша сучасна конституція нашим нащадкам, можливо, буде здаватися недосконалою, але вони безумовно використають цей досвід для досягнення своїх інтересів.
Досвід минулих рокі є досить цікавим і за одне століття українська конституція пройшла майже всі ті стадії розвитку, що конституції інших держав проходили століттями.
Література
1. Акопян А.Г. Основы украинского государства и права. – Донецк: Либідь, 1996. – 150с.
2. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – Київ: Генеза, 1995. – 608с.
3. Історія держави і права України. Ч. 2.: за ред. А.Рогожина. – Харків: Основа, 1996. – 480с.
4. Основи конституційного ладу України. – Київ: Либідь, 1997. – 206с.
5. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – Київ: Знання,1993. – 192с.