Козацький рухомий табір з возів будувався залежно від тактичної обстановки і переслідував створення штучної перепони для ворога на відкритій, рівнинній місцевості. Для його побудови використовували звичайні обозні вози, обладнанні пристосуванням для запрягання коней з обох кінців. При цьому основним засобом для підвищення захисних функцій, тобто неприступності табору, було збільшення кількості возових рядів (до 6-12). З цією побудовою поєднувалося широке використання артилерії малого калібру, що вела вогонь під час руху з возів, а також швидкострільність та влучність мушкетного вогню. Наближення ворога до такого табору ближче дальності стрільби вогнепальної зброї було для нього смертельним. Тому бій безпосередньо біля возів козацького табору був винятком, а історія його використання не знає прориву. Але є всі підстави стверджувати, що в таборі кожні п’ятдесят козаків під час зупинки або маршу перебували біля свого воза і кожен з них мав певні обов’язки. Частина з них забезпечувала безперервність вогню, а частина слідкувала за рухом воза і загальними сигналами керування табором, щоб не допустити розриву ряду. Якщо ж табір зупинявся для тривалої оборони, то козаки робили земляні укріплення біля свого возу. Хтось серед них був старшим, розподіляв обов’язки і відповідав за дії цього маленького підрозділу. Є всі підстави також вважати, що козаки мали розподіл обов’язків на випадок бою безпосередньо біля свого возу. [40 с. 118-120].
У Глухівських статтях московсько-української угоди Дем'яна Многогрішного, підписаних 12 лютого 1669 р., неодноразово наголошується на згубності для супокою краю діяльності всіляких "клеветников и плевосеятелей", "свавільних людей, які, забувши острах Божий та свої обіцянки, поширюють різні сварні та руїнницькі слова і від того чиняться всілякі біди: залишивши працю свою, посполиті, будники, винокури починають називати себе козаками і від того біда і поруйнування великі настають..." У статтях дається суворий наказ "гетьману і старшині... дивитися й оберігати накріпко", якщо "в українських містах почнуть чинитися якісь свари від жителів чи від кого б то не було, ...то приборкувати їх, і розправлятися, і карати смертю..." Отже, як бачимо, рухомий табір з возів був важливою ланкою в бойовому мистецтві українських козаків.
Якщо козацьке військо вирушало в похід і при цьому передбачалася зустріч з ворогом, то його похідний порядок будувався за всіма правилами військового мистецтва. Першим рухався козацький розвідувальний загін, який висилав на відстань до шести кілометрів розвідувальні роз’їзди. За розвідувальним загоном на відстані чотирьох-шести кілометрів рухався передовий загін, що складався з трьох підрозділів кінноти, який теж висилав на відстань до шести кілометрів фронтальні та бокові роз’їзди охоронної розвідки. На відстані 11-15 кілометрів за передовим загоном йшли під захистом таборів головні сили. Від табору на відстані два-три кілометра висилались дозори фронтального і бокового сторожового охоронення [40 с. 121-122]
Бій з ворогом козаки розпочинали герцем, тобто двобоєм окремих сміливців або невеликих загонів. Такий козак-сміливець сам або на чолі загону наближався до ворожого табору і закликав до двобою. Якщо ніхто не виходив, сипались образи на адресу ворожого війська, звинувачуючи його в боягузтві й нікчемності. Військова козацька старшина вважала ознакою рицарської честі викликати ворога на двобій. Якщо вороже військо не виходило до бою, козаки починали його облогу. Для артилерійського обстрілу ворожого табору поблизу нього під захистом валів та шанців обладнувались під час темряви вогневі позиції. Якщо ж командування супротивника вирішувало дати бій, то його військо виходило з табору і шикувалося в бойові порядки. Відповідно до нього займало бойовий порядок і козацьке військо. В центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три-чотири шеренги. На флангах “батовалась” піхота, тобто ставала в три шеренги. В розривах між піхотними підрозділами ставали гармаші з легкою артилерією. При підтримці артилерії з табору починався наступ козацького війська або відсіч атаки ворога. Козацька атака проводилася “лавою”, тобто невирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Піхота, ведучи невпинний вогонь з гармат та мушкетів, який забезпечували першій шерензі дві інші, готуючи набої, підтримувала атаку кіннота. Кіннота наступала під захистом шанців які вона сама для себе копала. Якщо під час бою козацьке військо зміщувалося з ворожим, то такий бій вони називали “галасом”. Бій окремими загонами, не зв’язаними між собою козаки називали “розгардіяшем”. А якщо піхотний підрозділ попадав в оточення, то він приймав бойовий порядок “триангулою”, тобто стрій трикутником, і бився на смерть. Головною метою було виснаження супротивника та його деморалізація. Навальний обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, створення резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості – характерні риси військового мистецтва козаків. Керування підрозділами в бою здійснювалося візуальними та голосовими “гаслами”, для яких використовувався прапор, труба (сурма) або голос [40 с. 121-127]
Відповідно до озброєння козака робився рондик або ронзик, тобто обладунок його бойового коня. У заможного козака на коня надівалася вуздечка з байраком або мундштуком і лакированими ріменними поводями, черпак багряного кольору, по краю обшитий галунами, арчак або кульбака, тобто сідло на червоному оксамиті із срібними галунами, з підвішеними по боках, на пряжках, підбеньками, тобто шкіряним полами; спереду сідла підвішувалися два кобура для пістолів, ззаду підвішувалися ременневі торока для підвішування до них мішку або в’юка для поклажи. Сам в’юк покривався червоним саф’яном. Іноді в торока в’язалися і полонені вороги. Також для похідної їзди козаки мали пліті, які називалися малахаями «під сріблом», або «ногаями руки малой» [58, с. 223]
Загалом в озброєнні козаки перевершували навіть Західну Європу. З цього приводу В. П. Коховський говорить: «Згадаємо, що військах європейських вогнепальна зброя не була розповсюджена. Особливістю козаків є те, що мушкет не виключав спису, який замінював штик. А в Західній Європі мушкетери були відділені від пікенерів, від чого виникала важлива незручність в бою, так як він мав або одну оборонну зброю, або одну наступальну». [58, с. 223].
Важливу роль відігравала інженерна служба козацького війська, яка забезпечувала його переправами, понтонами під час походів, фортифікаційними спорудами, риттям підкопів, тощо. Крім неї залучали і рядових козаків. Інженерна служба і флотилія – відомство генерального обозного. [29, с. 99]. Є також згадки про наявність у козацькому війську спеціалістів з підривних робіт – гранатників та підкопщиків. [44, с. 254].
У кожному полку діяла військова музика – необхідна служба для подачі сигналів у бою, на марші, при тодішній відсутності інших видів швидкого зв’язку. Музика слугувала також засобом психічного впливу на супротивника. До музичних полкових команд входили (трубники, довбиші, литаврщики, скрипники. [29, с. 99-100].
Довбиш ігри військові гарно відправляє,
Але також і тримач в тримби витрублює.
І потрібно їм обом брат за брата жити,
Адже довбишу – бубнить, тримачу – трубити.
Їхні ігри слухачів часом звеселяють,
Превелику іноді жалість викликають. [5, с.84]
Старшим над ними був “трубний отаман” або “старший музика”. Музики отримували порівняно високу грошову і натуральну (одяг, харчі і т.д.) плату з полкового скарбу. [44, с.254].
До військової обслуги входили лікарі й перукарі (цирульники), які часто поєднували ці два фахи, а також різноманітні ремісники (шапошники, сукновали, лимарі, коновали і т. д.). Утримувалися вони коштом того військового підрозділу, який обслуговували, або до якого були приписані.[29, с. 100].
Перелік допоміжних служб буде неповним, якщо не згадати поштово-військову, кур’єрську і фельд’єгерську службу, котра забезпечувала вище, середнє і нижче офіцерство (старшину) оперативною, тактичною інформацією, вказівками і наказами гетьмана та царя. З 1674 р. почав постійно діяти поштовий тракт до Москви: “учинены почты на дороге от Киева со стороны Днепра в Малоросийських городах, в Нежине да в Батурине, и из Малоросийських городов к царскому величеству всякия письма велено принимать на тех почтах”. Під час походів командири розставляли поштові пікети і стани із спеціальними вістовими кур’єрами, посильними, розсильними. Гетьмани сповіщали важливі новини полковникам через посланців. [44 с. 254]
Мобілізація (збір і виступ в похід) реєстрового козацтва здійснювалася перш за все на підставі царського указу та гетьманського універсалу, рескрипту, ординансу. Про збір і виступ у великий похід обов'язково надходило розпорядження (указ) царя. В ньому монарх визначав дату початку походу, кількісний склад війська, напрямок його руху, можливі тактичні дії, місця і дати з'єднання гетьманського регіменту з російськими військами, хто і як забезпечить постачання боєприпасами, амуніцією, фуражем, продуктами. Подібні укази одержували, наприклад, І.Самойлович у Чигиринській війні і Кримських походах; місцем збору 1677 р. цар визначив р. Артополоть, Зосередження керівництва польовими кампаніями в Москві гальмувало оперативність, гасило ініціативу й знижувало бойову готовність війська. Згідно з царським указом уже безпосередню мобілізацію здійснював гетьман, видаючи спеціальний універсал, або ординанс, в якому вказував час виступу, місце збору, напрямок руху, кількість козаків, гармат і т. д. Цей документ Генеральна військова канцелярія розмножувала й розсилала в полки. Полковники мобілізовували сотні. [29, с. 100]. За Самойловича ще діяла система, коли гетьмани давали царю власні поради щодо плану здійснення походу. І. Самойлович радив Тяпкіну, як краще завершити кровопролитну Чигиринську війну. [1, с.71]. На окремі походи гетьмани мобілізовували козацтво самостійно, але повідомляли про них у Москву. Якщо військо полишало Лівобережжя, то гетьман самостійно обов'язково залишав обмежений контингент — "виборне товариство" — для його охорони від татарських чамбулів. У складі об'єднаного війська гетьман і генеральна старшина завше входили до загальної військової ради і вносили пропозиції нарівні з російськими воєначальниками. Гетьман і старшина виробляли власний оперативний план, коли проводили самостійний, без росіян, похід. У далекому поході діяла похідна гетьманська канцелярія, яка доводила рішення гетьмана до підлеглих. [32, с. 266-267].