Неандертальці були першими людьми, про які можна сказати, що вони робили якісь обряди. У печерах знаходять спеціально зібрані й навіть розставлені в певному порядку черепи ведмедів. Біля них, видимо, відбувалися якісь обряди. Примітно, що особливим образом ставилися й до черепів людей: виявлені окремі поховання черепів у спеціальних ямах. [2]
Проблемним є питання, кого з найдавніших гоминид варто відносити до найбільш ранніх форм людини розумної й коли вони з'явилися. Є думка, що час їхнього виникнення не 40 тис. років тому, як це прийнято вважати, а 100 тис. років або навіть більше. Як думають багато дослідників, між homo sapiens і неандертальцями відсутні біологічні й культурні бар'єри. [3]
Також ще не зовсім ясно, як відбувалася зміна неандертальця людиною сучасного типу. Відомо, що він з'явився як би раптово в Європі, Південно-Східній Азії й Африці. У Палестині знайдені кістяки неандертальців, більш розвинених у порівнянні з іншими своїми родичами, що вже володіли ознаками людини, якого колись називали кроманьйонцем, а зараз віддають перевагу більш загальній назві - "людина сучасного типу". (Його називають по-латинському homo sapiens sapiens - як би "людина двічі розумна" у порівнянні з неандертальцьцем, що лише homo sapiens neandertalensis - "людина розумна неандертальська".) Люди, що витіснили неандертальців 40-30 тис. років тому (100 тис. років тому), уже не мали рис, що надавали їхнім попередникам трохи звіроподібний вигляд: їхньої руки стали менш потужними, чоло - більш високим, у них з'явився підборідний виступ.
Поява людини сучасного типу збігається з початком останнього періоду древнього кам'яного віку - близько 35 тисяч років тому. У цю епоху, що тривала недовго в порівнянні з попередніми - усього 23-25 тисяч років, люди заселили всі континенти, крім, зрозуміло, Антарктиди. По "мостам", що виникли завдяки заледенінню, вони проникли в Австралію. Це сталося, як думають, близько 20 тисяч років тому. Імовірно, 40-10 тисяч років тому була заселена Америка: один зі шляхів проникнення туди людей - дно Берингової протоки, що було сушею.
У ту пору дуже високого рівня розвитку досягла техніка виготовлення кам'яних знарядь. Багато з них тепер робилися із пластин правильної форми, які відокремлювали, "віджимали" від ядрищ призматичної форми. Пластини різних розмірів піддавали додатковій обробці, притупляючи края або знімаючи за допомогою кістяного або дерев'яного інструмента тонкі лусочки з поверхні. Самим придатним каменем для виготовлення знарядь був кремінь, що часто зустрічається в природі. Використовували й інші мінерали, які легко розколювалися, були досить твердими й дрібнозернистими. Деякі ножевидні пластини були такими гострими, що ними можна було голитися. Техніка виготовлення знарядь і зброї стала віртуозною. Саме в цей час склалися форми багатьох речей, які потім стали робити з металу: наконечників копій, кинджалів, ножів.
Почали широко застосовувати кістяні знаряддя - шила, голки. З кістки й рога робили пристрій, що дозволяли збільшувати дальність польоту списа. Кістяні вироби прикрашали різьбленням - орнаментом або зображеннями тварин, що, як вважали, надавало їм особливої сили.
У цю епоху в деяких місцях з'явився лук. Усього зараз відомо близько 150 типів кам'яних і 20 типів кістяних знарядь пізнього древньокаменного століття.
Це була пора останнього заледеніння. Стада мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів паслися там, де зараз знаходяться міста Франції, Іспанії, півдня Росії. Слідом за стадами тварин переміщались громади, що складалися з малих родин - батька, матері, дітей. Полювання на тварин давали не тільки м'ясо, але й матеріал для виготовлення знарядь і прикрас. Особливо любили наші предки намиста із зубів тварин. Займалися вони й ловом риби, якої багато водилося в ріках і озерах.
Люди жили тепер не тільки в печерах або гротах, але й на стоянках, у міцних житлах. Матеріалом для будівель, імовірно, часто служили дерево й шкіри, але до нас дійшли руїни напівземлянок з костей мамонтів. Руїни таких великих хатин, що належали декільком родинам, знайдені при розкопках під Воронежем і на Україні. [4]
Історична реконструкція первісного людського суспільства являє собою, мабуть, саму складну проблему первісної історії. За відсутністю будь-яких прямих паралелей судити про нього можна тільки на основі непрямих даних. Це, з одного боку, наші відомості про стадні взаємини у мавп, з іншого боку, деякі факти археології й антропології, а також ті факти етнології, які з більшою або меншою долею ймовірності можуть розглядатися як пережитки найдавнішого, до сапієнтного стану людства. Порівняння й аналіз всіх цих даних дозволяють скласти загальне, хоча багато в чому й гіпотетичне, уявлення про громадське життя того часу, але, звичайно, і залишають місце численним протиріччям, чисто логічним здогадам, дискусійним припущенням.
Початкову форму організації суспільства у вітчизняній науці часто називають "первісним людським стадом", У той же час деякі вчені вважають, що вживання цього терміну неправомірно, тому що в ньому об'єднані несумісні поняття - стадний характер взаємин приписується первісним людським колективам, отже, допускається вульгаризація процесів суспільного розвитку. Але це заперечення навряд чи ґрунтовно. Термін "первісне людське стадо" добре передає діалектичну своєрідність організації найдавніших і древніх людей, її перехідний стан від передлюдинного стада тварин до "готового", що сформировались суспільств. Тому, користуючись тут, подібно багатьом іншим фахівцям, терміном "праобщина", ми керуємося тільки тим, що він коротше й зручніше.
Якими хронологічними границями датується епоха праобщини? Її початок, мабуть, збігається з виділенням людини із тваринного миру й утворенням суспільства. Не викликає ніяких сумнівів, що з виникненням трудової діяльності була зв'язано не тільки зміна відносини людини до природи, але й зміна відносин між членами первісного людського колективу. Таким чином, початок епохи праобщини збігається з появою цілком усвідомлено виготовлених і застосовуваних знарядь праці. Кінцевим рубежем епохи праобщини була поява на зміну йому "готового" людського суспільства - общинного ладу. Ще на початку 1930-х років археологи П.П. Єфименко і П.І. Борисковський припустили, що перехід до общинного ладу відбувся на рубежі пізнього палеоліту. Нові археологічні знахідки не спростовують цього припущення, але дозволяють допустити, що перехід від праобщини до громади міг відбутися й раніше. Отже, кінець епохи праобщини збігається з переходом від раннього до середнього або пізнього палеоліту. Нові дані ще вимагають осмислення, і тут ми будемо дотримуватися колишньої синхронізації епохи праобщини.
Прогресивний розвиток кам'яних знарядь, зміна фізичного типу самої людини, нарешті, та обставина, що общинний лад не міг виникнути відразу, у готовому виді, - все це показує, що праобщина не була застиглої в часі однаковою формою. Тому часто розрізняють ранню праобщину найдавніших людей і більше розвинену праобщину неандертальців. Деякі вчені навіть називають цю більш пізню праобщину неандертальців особливими термінами ("первісна громада" тощо).
Праобщина являла собою, очевидно, невелику групу людей. Малоймовірно, щоб більша група могла прокормити себе при слабкій технічній озброєності ранньопалеолітичної людини й складності добування їжі. Збирання вимагає великої витрати часу, а дає відносно мало їжі, до того ж найчастіше низькокалорійної; що ж стосується полювання на великих тварин, уже відомої первісній людині, то вона була сполучена з більшими труднощами, супроводжувалася безліччю жертв і не завжди була вдалою. Таким чином, важко уявити собі, що праобщина складалася більше чим з кількох десятків, швидше за все з 20-30 дорослих членів. Можливо, такі праобщини іноді поєднувалися в більші, але це об'єднання могло бути тільки випадковим.
Життя праобщини, швидше за все не було життям безладним, що пересувалися з місця на місце збирачів, і мисливців. Розкопки в Чжоукоудяні вирисовують картину осілого життя протягом багатьох поколінь. Про відносну осілість говорять і багато печерних стійбищ ранньопалеолітичного часу, що розкопані в різних частинах Євразії протягом останніх 60 років. Це тим більш імовірно, що багатство четвертинної фауни давало можливість тривалого користування кормовою територією й, отже, дозволяло займати вдало розташовані й зручні навіси й печери під постійне житло. Імовірно, ці природні житла в одних випадках використалися протягом декількох років, в інші - протягом життя декількох або навіть багатьох поколінь. У встановленні такого способу життя важливу роль, безсумнівно, зіграло розвиток полювання. [5]
Важко сказати, яка із двох галузей господарства древніх і найдавніших людей - збирання або полювання - була основою їхнього життя. Імовірно, співвідношення їх було неоднаково в різні історичні епохи, у різні сезони, у різних географічних умовах. Однак безсумнівно, що саме полювання було більше прогресивною галуззю господарства, багато в чому випереджало розвиток первісних людських колективів.
Об'єктами полювання залежно від фауни тієї або іншої області були різні тварини. У тропічній зоні це були гіпопотами, тапіри, антилопи, дикі бики й т.д. Іноді серед кісток тварин, виявлених на ашельських стоянках, попадаються кістки навіть таких великих тварин, як слони. У більш північних районах полювали на коней, оленів, кабанів, зубрів, іноді вбивали й хижаків - печерних ведмедів і левів, м'ясо яких також ішло в їжу. У високогірній зоні переважну роль у полюванні, на приклад у неандертальців, грав видобуток гірських козлів, що видно зі знахідок у печері Тешик-Таш. Про розміри полювання в якімсь ступені можна судити на основі підрахунку костей, знайдених на стоянках. Культурний шар багатьох з них містить залишки сотень, a іноді навіть тисяч тварин. Крім місцезнаходження в Чжоукоудяні такі великі стійбища ашельського часу були відкриті на стоянці Торральба в Іспанії й у гроті Обсерваторії в Італії. У першому з них, наприклад, виявлені кісткові залишки більше 30 слонів, не враховуючи інших тварин. Правда, ці стоянки були населені протягом тривалого часу, але, проте, мабуть, що полювання мало чимале значення в житті їхніх мешканців.