Вночі 13 жовтня воїни Південно-Західного фронту завершили прорив зовнішнього обводу позицій противника. Опівночі танкові та десантні підрозділи пробилися до південних околиць Запоріжжя. Танки 39-ї дивізії підійшли до р. Мокра Московка, але з ходу подолати її не змогли. Ініціативу й рішучість виявили в цей момент лейтенант П.В. Калимський та рядовий Б.М. Романчук, які на бронемашині проскочили міст, підготовлений ворогом до знищення. Німці підбили БМП, але екіпаж зумів знищити прислугу гармати й кулеметників, які охороняли міст. Сапери його швидко розмінували. По мосту переправилися танки з десантом піхоти й кинулися до центра міста. Вдень 14 жовтня війська 8-ї гвардійської армії, 39-ї танкової бригади та 1-го гвардійського механізованого корпусу вели бої в місті. Деяким частинам 12-ї армії, які наступали з півночі, потрібно було долати чимало перешкод, перш ніж досягти Запоріжжя. В особливо важких умовах діяли бійці 610-го полку 203-ї стрілецької дивізії під командуванням майора Л.Т. Гайдамаки. Підтримуючи особистий приклад командира 1-ї роти 186-го полку 60-ї гвардійської Павлоградської дивізії старшого лейтенанта М.Г. Солдатенка, воїни зав’язали бій на околиці міста.
Командування Південно-Західного фронту передбачало можливість знищення гітлерівцями одного з найважливіших індустріальних об’єктів України - Дніпрогесу. Залишаючи місто, гітлерівці зруйнували основні споруди гідровузла, замінували 500‑кілограмовими бомбами турбінні цехи й тіло греблі. Воїнам 203-ї дивізії полковника Г.С. Здановича було доручено перешкодити здійсненню задумів противника. Розвідники капітана М.А. Сошинського, долаючи мінні капкани, сигнальні системи, зуміли знайти кабель, що з’єднував вибухівку та центральний рубильник, і перерізали його. Гребля Дніпрогесу в цілому була збережена.
26-27 жовтня бійці 203-ї дивізії переправилися на правий берег Дніпра. Наступного дня вони зайняли та розширили плацдарм для оборони гідроелектростанції. Бої за о. Хортиця, перетворений гітлерівцями в укріплений район, тривали до 29 грудня 1943 р., поки він не був повністю очищений від ворога.
В боях за рідне місто відзначився 20‑річний розвідник 178‑го гвардійського стрілецького полку (12-а армія) К.Т. Великий. У ніч на 26 жовтня він з двома бійцями дістався о. Хортиця, накреслив схему розташування вогневих точок противника і передав дані командуванню. Передовому загону не вдалося висадитися на острів – німці відкрили по десанту шалений вогонь. Про наступні дії відважного розвідника розповідають лаконічні рядки нагородного листа: „Увірвавшись до траншеї другої лінії ворожої оборони, Великий закидав гранатами кулеметну точку противника і в рукопашному бою знищив чотирьох гітлерівців. Німці пішли в контратаку, застосовуючи танки й артилерію, і переважаючими силами стали тіснити героїв. Шість атак гітлерівців були відбиті. При цьому Великий з групою розвідників кілька разів бився рукопаш”. Німці будь-що намагалися скинути сміливців у Дніпро. Надвечір їм удалося танковим клином розірвати плацдарм на дві частини. Дізнавшись, що на лівому фланзі всі радянські офіцери загинули або дістали поранення, Костянтин взяв командування на себе, організував оборону й утримував плацдарм до підходу підкріплення. Останній бій відважного гвардійця відбувся в листопаді. Його частина вела вперті бої за визволення колиски українського козацтва. К. Великий козацькою славою вкрив своє ім’я, у бою поблизу с. Розумківка Запорізького району він ціною власного життя зупинив важкий німецький танк, кинувшись під нього з протитанковою гранатою. 19 березня 1944 р. К.Т. Великий посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
27 жовтня поблизу с. Петро-Свистунове (Вільнянського району Запорізької області) першим подолав Дніпро командир відділення кулеметної роти 292‑го стрілецького полку (12-а армія) М.Г. Замула. Кулеметним вогнем він забезпечив успішний наступ піхоти. 10 жовтня у боях за плацдарм підірвав 2 ворожі танки, одержавши при цьому поранення. 18-річний уродженець с. Дякове Антрацитівського району на Луганщині був нагороджений Золотою Зіркою Героя. Ряд плацдармів на правому березі Дніпра захопив і Степовий фронт. Всього було захоплено 23 плацдарми. Звичайно, форсу-вання Дніпра військами Воронезького і Степового фронтів без військових засобів переправи, а тільки на підручних засобах, згаданих вище колодах, ящиках, плащ-наметах напханих соломою і тому подібне - це безприкладний героїзм воїнів, і, одночасно - злочин нашого командування, яке фактично, особливо М. Ватутін, утопило десятки тисяч людей в Дніпрі, намагаючись в найкоротші строки і не чекаючи, поки будуть підвезені понтони тощо, захопити згадані плацдарми. І по сьогоднішній день історики, особливо військові, обходять тему, скільки ж наших воїнів потонуло в Дніпрі під час його форсування у 1943 р.
4. Кіровоградський напрям
Говорячи про героїзм наших воїнів при форсуванні Дніпра, слід згадати і парти-занів, які допомагали військам у захопленні й утриманні переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять. А це 11 партизанських з'єднань (близько 17 тис. осіб). В районі Лютежа діяв 1-й Бородянський партизанський загін на чолі з В. Данилюком, 1-й Димерський пар-тизанський загін (командир А. Мошко) та інші. Особливо відзначилося у боях за Київ, Київське партизанське з'єднання під командуванням Івана Хитриченка. Ім'я цієї людини "стараннями" І. Чепурного було викреслене з історії партизанського руху, а останній приписав собі подвиги І. Хитриченка. А досить сказати, що тільки на початок жовтня 1943 року, коли бої за Дніпро і Київ були у розпалі, партизанське з’єднання нараховувало 244 командири та 2602 бійця. З'єднання за час своєї діяльності знищило 5166 солдатів і 67 офіцерів ворога, пустило під укіс 52 ворожих ешелони, підірвали 97 мостів і т.д. То хіба цей герой, який так за життя і не отримав звання Героя Радянського Союзу, до якого був представлений не заслужив, щоб на його честь, в рік 60-річчя битви за Дніпро і Київ була б названа його ім'ям хоча б одна київська вулиця. Тільки дочка легендарного партизана та колишній директор Київської школи № 13 ім. І. Хитриченка, Л.І. Хитриченко-Боліла створила там музей про нього. Ми всі у великому боргу перед пам'яттю цієї людини і повинні зробити все можливе, щоб увіковічити його подвиги у боротьбі з фашизмом за нашу свободу. Це відносно героїзму наших солдатів і партизанів. Стосовно ж трагедіі, то її витоки були в першу чергу в тому, що такі колосальні втрати за Букринський плацдарм (називають фахівці і цифру понад 300 тис. загиблих) пояснюються окрім згаданих причин, ще й тим, що Жуков та Ватутін виступили проти пропозиції командувача Центральним фронтом К.Рокоссовського наступати на Київ із тих плацдармів, які захопили його війська ще у вересні 1943 р. в районі с. Нові Петрівці, Лютежа, Вишгорода та ін. Відступаючі з’єднання вермахту не мали часу для організованого відведення військ до Дніпра. 2-а німецька армія була паралізована активними діями Центрального фронту, а 4-а танкова армія під тиском Воронезького фронту була вимушена дробити сили з тим, щоб устигнути на правий берег Дніпра. В двадцятих числах вересня 1943 р. правий берег на північ від Києва майже не був зайнятий ворогом. Це створювало можливості для швидкого подолання Дніпра й оволодіння плацдармами. Відсутність понтонних і поромних табельних засобів переправи, човнів унаслідок відставання інженерно-саперних частин ускладнювала виконання поставленого завдання. Однак досвід у подоланні таких водних перешкод, як річки Неруса, Сейм, Десна і Снов, допоміг у підготовці форсування Дніпра. Протягом короткого часу було відремонтовано човни та під’їзні шляхи, підготовлено плоти й підручні засоби переправи. Тут 21 вересня 13-а армія цього фронту (командувач - генерал М. Пухов) захопила плацдарм у межиріччі Дніпра і Прип'яті. Його було розширено по лінії фронту до 30 км, а в глибину до 35 км. Захопивши кілька плацдармів, радянські війська відчули посилений опір противника. Лише протягом одного дня 205-й гвардійський полк 70-ї стрілецької дивізії в цьому районі відбив 9 атак. Скупі рядки архівних документів свідчать про високий наступальний запал бійців і командирів. В одному з донесень відзначалося: „Батарея гвардії старшого лейтенанта Коновалова, відбиваючи атаку німецьких танків, знищила три з них. Навідник гармати гвардії сержант Гарбуз підбив ворожий танк з першого пострілу. Відділення гвардії сержанта Дорошенка в складі червоноармійців Павленка, Борисова, Максимова та Кисельова, відбиваючи ворожі контратаки, знищило 40 гітлерівців”. У ніч на 28 вересня частини 60-ї армії (командувач - генерал І. Черняхівський) вдало форсу-вали Дніпро і закріпилися на ділянці від Ясногородки до гирла р. Тетерів. На 30 вересня у ворога було відвойовано плацдарм по фронту до 20 і вглиб до 15 км. В районі с. Горностайпіль і м. Чорнобиль вони створили плацдарм площею до 160 кв.км. Серед тих, хто першими переправились через Дніпро, були воїни 1035-го полку (280-а стрілецька дивізія, 60-а армія). На чорнобильській землі вони виявили зразки мужності та героїзму. Молодший сержант Д. Чута, котрий народився в с. Краснопілка Гайсинського району Вінницької області, у ході боїв 29 - 30 вересня поблизу с. Ротичі кулеметним вогнем знищив 19 ворожих солдатів, а ще 8 - у рукопашній сутичці. 23-річний воїн посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.