На нараді чомусь зовсім не враховувалась та незаперечна істина, що локальні чи регiональнi схеми наповнюються змістом лише тоді, коли вони певним чином спiввiдносяться з загальною схемою, яка має відбивати основні закономiрностi розвитку. Без цього створення локальних та регіональних схем втрачає всякий сенс, бо воно просто неможливе. Учасники дискусії чомусь забули, що археологічна перiодизацiя, якою ми, попри всі її недоліки, щоденно користуємось (кам’яний, бронзовий, залізний віки), має також загальний, тобто універсальний характер. Що станеться з археологією, якщо ми, дослуховуючись рекомендацій згадуваної наради, припинимо нею користуватись у повсякденній роботі?! Заради справедливості слід підкреслити, що останнім часом багато з тих, хто раніше активно виступав проти зусиль по створенню загальних схем розвитку, значно змінили свою позицію. «Все більше поширюється и одержує вплив думка про те,— пише М. В. Анiкович,— що складний і багатогранний хід історичного процесу мусить висвітлюватись рядом перiодизацiй, у тому числі загальноiсторичних, побудованих на різних критеріях, що шукати серед цих перiодизацiй «універсальну», «кращу» — заняття безглузде: вони не конкурують, а взаємодоповнюють одна iншу. З огляду на цитовані висловлювання М. В. Анiковича стає абсолютно незрозумілою його різка критика на адресу А. І. Першица, який доводить, що пiзнiй палеоліт належить до епохи ранньопервiсної (ранньородової) общини, а неоліт — до пізньопервісної (пiзньородової) общини. У А. І. Першица зовсім не було наміру пропонувати «універсальну», «кращу», за словами його критика, перiодизацiю. Він також не намагався надбудувати археологічну перiодизацiю соціальними характеристиками, а подав кореляцію історичної перiодизацiї первісного суспільства з археологічною періодизацією — i тільки. Можливо, М. В. Анiковичу не подобається те, що як критерій історичної перiодизацiї первiсностi використовується типологія общини. Але з вибором критерію все правильно, адже саме община с основною i найголовнішою соціально-економічною ланкою первісного суспільства, бо саме вона забезпечує його виробничий i суспільний саморозвиток.
Отже, перiодизацiю первісності за типологією общини ні в якому разі не можна вважати умоглядною, як це намагається довести М. В. Анiкович. Вона враховує фундаментальні соцiально-економiчнi зміни — перехід до відтворюючого господарства — і будується на масовому етнографічному матеріалі. А. Т. Першиц ніколи не захищав ідею створення універсальної періодизації на всі випадки історичних досліджень. Він створював історичну перiодизацiю вiдповiдно до специфіки етнографічного знання i не намагався підмінити нею інші перiодизацiї. Археологічну перiодизацiю А. i. Першиц оцінював як спеціальну, котра для первісної історії має допоміжне значення. І це логічно, адже сам М. В. Анiкович стверджує, що археологічна перiодизацiя емпірична за змістом, має внутрішні логiчнi суперечності, бо в ній відсутній єдиний критерій виділення археологічних епох. Взагалі позиції М. В. Анiковича стосовно проблем перiодизацiї мало зрозумiлi. Так, вин пише: «Як такий, що втратив свій вплив в археології палеоліту, «соцiологiчний» пiдхiд до проблеми перiодизацiї найдавніших етапів первісного суспільства до цих пір зберігаються в наший науці в середовищі етнографів та філософів». По-перше, це не так. Соцiологiчний пiдхiд до перiодизацiй первісного суспільства наша археологія не втрачала, просто археологи зрозуміли, що власне археологічну перiодизацiю не слід навантажувати не властивими їй соціальними критеріями. Ми відмовились від вульгаризацій соцiологiчного підходу до вивчення первісності, а не від соціальної оцінки найдавніших епох. Археологія, приміром, як i завжди, активно вивчає проблему антропогенезу, а антропогенез, як відомо,— це становления нової соціальної якості i суспільної людини як її носія.
Якщо, за словами М. В. Анiковича, запропонована етнографами історична перiодизацiя первiсностi умоглядна i не відповідає завданням науки, а археологічна — емпірична, суперечлива, будуються на різних критеріях i не відбиває соцiальнi етапи розвитку, то це означає, що історична наука взагалі не має інструмента відтворення основних закономірностей розвитку первісного суспільства. По-друге, якщо б насправді в археології соціальний підхід до проблеми періодизації первісного суспільства був втрачений, то це б означало, що археологія відмовилась від соціологічної оцінки своїх джерел i тому втратила право на статус історичної дисципліни. Справа полягає ось у чому.
Археологія, як i раніше, налаштована на відтворення історичного минулого в усіх його проявах. Суперечки ж точаться навколо того, чи маємо ми для цього повноцінне методичне забезпечення, чи можемо ми, не виходячи за межі формально-типологiчної оцінки джерел, власними зусиллями створювати соцiологiчнi реконструкції, чи для цього потрібна взаємодія з іншими дисциплінами, i якщо така взаємодія потрібна — то на яких принципах вона має здійснюватись. М. В. Анiкович переконаний, що сучасні методи опрацювання археологічних джерел не дають можливості палеолiтчикам відтворювати соцiально-економiчнi характеристики найдавніших суспільств, хоча в принципі ці завдання археологія палеоліту вирішувати може. Але що це за принципи, чому вони не використовуються, що слід зробити, щоб оволодіти ними i вивести археологію палеоліту на якісно новий щабель — про це у М. В. Анiковича не йдеться, хоча саме вони для вирішення питання про пiзнавальнi можливості археології мають основоположне значення. Наведені вище заяви М. В. Анiковича щодо неспроможності первісної археології відтворювати історичний процес викликають подив ще й тому, що ніхто інший як сам дослідник усупереч собі запевняє нас, що первісна археологія володіє великими потенційними можливостями у вiдтвореннi найдавнішого минулого людства. доводячи, що вихід у світ перших двох томiв «Истории первобытного общества» лише фіксує кризовий стан iсторiї первісного суспільства, він переконує нас, «що створювати цю дисципліну мусять у першу чергу люди, котрі володіють безпосередніми джерелами конкретно-історичного минулого, тобто археології. Але крім гіпертрофовано критики на адресу етнографів поки що з боку опонентів нічого конкретного немає. І сподіватись на певні кроки у цьому напрямку дуже важко, оскільки в питаннях налагодження роботи згадана дискусія констатує, що «тут першочергову увагу слід звернути не на загальнотеоретичний, а на джерелознавчий аспект».