2. Прихід до влади династії Романових. Кінець Смутного часу
Відразу ж після звільнення Москви тимчасовий уряд Дмитра Трубецького і Дмитра Пожарського приступив до підготовки Виборчого Земського Собору. Вже в перших числах листопада по містах і областях Росії були розіслані повістки з закликом, відправити до Москви по десять «кращих, міцних і розумних» людей від кожного міста «для земського ради і для державного обрання». Поступово кількість вибірників, представників всіх станів - від посадських людей до духовенства - досягло півтисячі. У Кандидатів на російський трон було багато, і депутатів розривали між собою прихильники різних партій. Організаторам належало вирішити досить непросте завдання. До складу Земського собору традиційно входила Боярська дума. В умовах, коли в 1611-1612 роках багато хто з бояр співпрацював з іноземцями, домогтися їх участі в роботі Земського собору було вельми проблематично. Шляхом переговорів вдалося досягти компромісу. Сторони погодилися на включення до списку кандидатів на царське обрання пропорційно як діячів Семибоярщини (князів Федора Івановича Мстиславського та Івана Михайловича Воротинського, Івана Микитовича Романова, Федора Івановича Шереметьєва), так і керівників Земського ополчення - князів Дмитра Тимофійовича Трубецького і Дмитра Михайловича Пожарського, Івана Борисовича Черкаського, Петра Івановича Пронського. Дума дала згоду на скликання собору, а Трубецькой і Пожарський відправили у провінцію окружні грамоти, в яких стверджувалося, що бояри нібито силою утримувалися поляками в Москві. Щоб уникнути можливих ексцесів Мстиславський «з товаришами» відправилися по російських монастирях «на прощу». Іншою проблемою влади була наявність в об'єднаному ополченні фактичного двовладдя: двох вищих органів влади - Ради всієї землі і Козачого кола, відносини між якими були аж ніяк не безхмарними. Влітку 1611 раптово спалахнув між Радою і козаками конфлікт, який коштував життя одному з вождів руху ополчень Прокопію Ляпунову. Опорою земського руху 1611-1612 років була провінція, яка створилась з виборних повітових людей Рада всієї землі - найвищий орган державної влади під час відсутності царя, Боярської думи і Земського собору. Тому князі Дмитро Трубецькой і Дмитро Пожарський постаралися домогтися як можна більш широкого представництва повітових чинів на виборчому соборі. З цією метою вони відклали термін початку роботи собору на місяць, тому що не всі земські представники прибули до Москви до призначеного терміну 6 грудня 1612 року. Після визволення столиці та від'їзду більшої частини дворян і боярських дітей політична вага Козачого кола різко зросла. Козаки були переконані, що тільки обрання нового царя допоможе їм вирішити всі проблеми, і, на відміну від дворян і дітей боярських, навідріз відмовлялися покинути столицю. Всі спроби керівників ополчення відправити їх з Москви під приводом боротьби з отаманом Іваном Заруцьким успіху не мали.
Земський собор почав свою роботу 6 січня 1613. Перші три дні представники присвятили посту і молитві в Успенському соборі Кремля біля трун московських угодників. На четвертий день вони анулювали рішення попереднього собору про обрання на російський престол королевича Владислава й постановили: «Іноземні принців і татарських царевичів на російський престол не запрошувати». Слідом за цим було оголошено список восьми московських бояр, з яких належало обрати царя. Керівництво Земського ополчення, судячи з усього, не мало сумніву, що колишні члени Семибоярщини, як служили чужинцям (князь Федір Мстиславський, Іван Романов), які так і відмовилися співпрацювати з ними (князь Іван Воротинського, Федір Шереметьєв), будуть відкинуті членами Земського собору - і не помилилися у своїх розрахунках. Вони, ймовірно, були впевнені, що в сформованій ситуації кандидати-ополченці отримають значні переваги. Було вирішено організувати акцію на підтримку головного кандидата від ополчень - князя Дмитра Трубецького. Земським представникам у подяку за керівництво ополченнями 1611-1612 років запропонували пожалувати князю Трубецькому Двінську волость Вагу, яка, як зауважив Р.Г. Скринніков, в той час була своєрідною сходинкою до вищої влади. Підписання жалуваної грамоти членами Земського собору, за задумом організаторів пожалування, повинно було перерости в обрання Трубецького царем. Рядових членів Земського собору навідріз відмовилися ставити свої підписи під соборною грамотою. Вони надто добре знали, з ким мають справу і хто реально керував визвольним рухом. В результаті ні одна із запропонованих кандидатур собором не набрала необхідної більшості голосів, і продуманий, здавалося, до дрібниць план царського обрання провалився. Негайно на соборі почали з'являтися і відхилятися нові претенденти на престол: Михайло Романов, князь Дмитро Черкаський, князь Іван Голіцин. Козаки в січні 1613 ще не визначилися, якого кандидата підтримувати. Пожарський та інші кандидати ополчення відмовилися від підтримки князя Трубецького і почали діяти «кожен за себе».
Несподівано для влади на перший план почала висуватися кандидатура Михайла Романова. У середовищі прихильників Михайла Романова опинилися люди, які в минулому грали помітні, але далеко не перші ролі в різноманітних боярських угрупованнях, які зазнали поразки в ході боротьби за владу в Смуту. У російських людей того часу ідеальний православний цар повинен був володіти трьома якостями: «любов’ю до Бога», «розумом у правлінні» і «військовими доблестями». Михайло Романов, на відміну від батька, не володів всіма достоїнствами православного государя. Він не мав ніякого досвіду в державних і військових справах. Млявий, хворобливий юнак виріс в умовах постійного страху за своє життя і життя близьких. Він відрізнявся надзвичайною побожністю і цим сильно нагадував свого дядька - Федора Івановича. В хід пішли старі легенди, про те що Федір Іванович перед смертю нібито заповідав царство Філарету, який перебуває нині у польському полоні і тепер трон необхідно віддати його синові і єдиному спадкоємцеві. Прихильники Михайла Романова за допомогою козаків посилили тиск на Земський собор: 2 лютого 1613 року собор постановив відправити до Сигізмунд III гінця з вимогою відпустити з полону російських послів - перш за все Філарета. Що стосується бояр, вони не заперечували кандидатуру Михайла, тому що сподівалися зберегти владу і вплив при молодому цареві. В.О. Ключевський зауважив із цього приводу: «Хотіли вибрати не здатного, а більш зручного».
Отже, тривала виборча кампанія закінчилася повною перемогою прихильників Михайла Романова. Частина бояр, дворян і земців навіть після закінчення роботи Собору відмовлялася визнати результати виборів.
3. Походження Романових
Рід Романових належить до числа древніх сімей московського боярства. Перший відомий нам за літописами представник цього прізвища - Андрій Іванович, який мав прізвисько Кобила, в 1347 році знаходився на службі у Великого Володимирського і Московського князя Семена Івановича Гордого, він мав 5 синів. Нащадки його до початку XVI ст. іменувалися Кошкіни, до кінця ХVI ст. - Захар'їни. Потім Захар'їни розділилися на дві гілки: Захар'їна - Яковлєва і Захар'їна - Юр'єва. Від останніх пішли Романови. Романови перебували в тісному спорідненні з Рюриковичами. Микита Романович був братом першої дружини Івана Грозного Анастасії Романівни. Син Анастасії Федір був останнім російським царем з династії Рюриковичів.