Як це нерідко незрідка буває, настання наступ нового етапу в житті міста або країни наголошується інтенсивним монументальним будівництвом, яке наочно наглядно свідчить про початок нового періоду. Правління Юстиніана не було виключенням винятком . Під час повстання «Ніка» був зруйнований храм св. Софії, зведений Костянтином Великим у IV ст. Але не минуло й сорока днів, як за велінням імператора робітники почали споруджувати новий храм. Десять тисяч людей під керівництвом найкращих архітекторів працювали на цьому масштабному будівництві протягом майже шести років. Імператор, одягнувши полотняну туніку, щодня спостерігав за просуванням робіт і заохочував старанність будівельників своїми фамільярно-дружніми зверненнями, дбайливістю й нагородами. Новий храм вражав розмірами, величиною купола та небаченим за красою й багатством внутрішнім оздобленням. Відомо, що після освячення собору Юстиніан обійшов його й вигукнув: «Слава Богові, що визнав мене гідним для здійснення такого дива. Я переміг тебе, о Соломоне!» (Це було порівняння з храмом Соломона в Єрусалимі). Йдеться про храм, який і сьогодні можна бачити в Стамбулі — колишньому Константинополі; однак уже декілька століть там не правлять службу Божу.
Відродження Софії започаткувало масштабну будівельну діяльність Юстиніана. Лише в Константинополі та його передмісті Юстиніан збудував двадцять п’ять церков, оздоблених мармуром і золотом, численні палаци на європейському й азійському берегах протоки, громадські будівлі. Будівництво велося не лише в Константинополі — майже в кожному місті імперії були збудовані мости, шпиталі й водогони; відбудовували міста, зруйновані війнами або землетрусами; на кордонах імперії споруджували фортеці, замки, захисні рови. У Греції були відновлені укріплення Афін і Коринфа, захищено Фермопільський прохід. Один з творів Прокопа Кесарійського так і називається «Про споруди». Він присвячений опису бурхливої будівельної діяльності Юстиніана. Сьогодні саме споруди Юстиніана позначають межі максимального розширення Візантійської імперії.
Широке будівництво по всій державі — світське, церковне, цивільне, військове — вимагали неймовірних фінансових витрат. Брак грошей був постійним супутником правління візантійських імператорів, і, як вже мовилося, лише два імператори залишили після себе повну скарбницю.
Висновок
Якщо кинути загальний погляд на довготривале, багатоманітне і складне правління Юстиніана, то доведеться дійти висновку, що в більшій частині своїх реформ він не досяг бажаних результатів. Зовні блискучі військові кампанії на Заході, що безумовно витікали з його уявлення про себе, як спадкоємця римських цезарів, який зобов'язаний повернути землі, що відняли, виявилися врешті-решт невдалими. Не відповідаючи нагальним потребам імперії, центр яких знаходився на Сході, війни Юстиніана розорили країну; нестача засобів, що призвела за собою зменшення чисельності війська, не дозволила йому як слід зміцнитися в підкорених областях, результати чого позначилися при його наступниках. Повною невдачею закінчилася його адміністративна реформа, що почалася з чистими, хорошими намірами і привела, особливо через непосильні податки і здирства місцевих властей, до зубожіння і знелюднення села.
Але значення діянь великого імператора виходить далеко за рамки його часу. Зміцнення позиції Церкви, ідейна і духовна консолідація православ'я зіграли величезну роль для становлення середньовічного суспільства. Кодекс імператора Юстиніана став основою європейського права подальших століть.
З епохою Юстиніана багато істориків пов'язували максимальний розквіт візантійської культури і могутності держави. Після Костянтина Великого, що легалізував християнство, Юстиніан є мабуть, найвідомішим східно-римським (візантійським) імператором.
Епоха Юстиніана стала тим часом, коли християнська культура міцно зайняла місце язичницької, відгомони якої ще давалися взнаки. У 553 р. в Константинополі пройшов вже V Вселенський собор, хоча тільки в 529 р. була закрита язичницька Академія в Афінах. Храм Святої Софії в Константинополі і мозаїки Равенни є свідками того, якої висоти досягало у той час християнське мистецтво. У грецькій літературі з'являються нові жанри, раніше невідомі. Так, наприклад, саме в першій половині VI в. у Сирії а потім в Константинополі жив Роман Сладкопевец, що збагатив візантійську літургійну поезію жанром кондака. Про значення Кодексу Юстиніана в історії права вже було сказано вище.
Що стосується завоювань Юстиніана і його ідеї відновлення меж кордонів Римської Імперії, то тут все не так однозначно. З одного боку, завоювання Юстиніана були успішні, і цілий ряд лава,низка західних областей був на якийсь час вирваний з рук варварів. Але при цьому відмінність між Заходом і Сходом колись єдиній Імперії було вже настільки велике, що основною силою підтримки візантійського панування була армія, і як тільки ця сила йшла на спад, то влада імперії змінялася владою варварських королівств. Найдовше в руках Імперії залишалася південна Італія, де все-таки більшість населення говорили грецькою мовою. У всій решті областей соціальна база візантійської влади була невелика, а традиційні області Візантійської імперії знаходилися на Сході. У світлі цього — чи був прав Юстиніан, витрачаючи колосальні людські, матеріальні і тимчасові ресурси на возз'єднання із Заходом? Багато істориків відповідають на це питання негативно. Можливо, говорять вони, Юстиніан був правий, виходячи з традиційних інтересів Римської імперії, але не з нагальних проблем Візантійської держави. При цьому відносини з східними провінціями в епоху Юстиніана загострилися, що було викликано його політикою, спрямованою вчення яких було поширено якраз в Єгипті, Сирії і Вірменії. Після смерті Юстиніана західні області поступово почали відпадати від Імперії, тоді як державна скарбниця була спустошена багаторічними війнами, а також повсюдним грандіозним будівництвом.
Наступники Юстиніана одержали в спадок велику державу,проте всі конфлікти, суперечност і проблеми в ній ще більш загострилися. Спадкоємці великого імператора не завжди могли знайти для них прийнятне і вірне рішення.
Але як би там не було, два творіння Юстиніана залишили глибокий слід в історії людської цивілізації і цілком виправдали дане йому в історії прізвисько "Великого": це - його звід цивільного права і Собор Святої Софії.
Список використаних джерел
1. Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. М., 1996.
2. Прокопий Кесарийский. Война с готами. М., 1996.
3. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. СПб., 2001.
4. Прокопий Кесарийский. О постройках // Вестник древней истории. № 4. 1939.
5. Сборник документов по социально-экономической истории Византии /Под ред. Е.А.Косминского. М., 1951.
6. Социальная история средневековья /Под ред. Е.А.Косминского и А.Д.Удальцова. М., 1927, Т. I
7. Хрестоматия по истории средних веков. В 3 т. /Под ред. Н.П.Грацианского и С.Д. Сказкина. М., 1950-1953. Т. I
8. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы /Под ред. В.И.Корецкого. М., 1961.
9. Васильев А.А. История Византийской империи. Время до эпохи крестовых походов (до 1081года)./Переизд. от 1917. СПб.: Алетейя, 1998.
10. Дворкин А. Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Россия, Нижний Новгород, Издательство "Христианская библиотека", 2006 г.
11. Кривушин И.В. Социальный конфликт в ранней Византии.// Политические конфликты в древности и средневековье. Материалы коллоквиума. Иваново, 2000.
12. Курбатов Г.Л. История Византии. От античности к феодализму. М., 1984.
13. Курбатов Г.Л. Ранневизантийский город (Антиохия) в IV веке. Л.,1962.
14. Левченко М.В. История Византии. М., 1940
15. Оболенский Д. Византийское содружество наций. Шесть портретов.— М.: I998;
16. Удальцова 3. В. История Византии, т. 1, М., 1967.
17. Удальцова З. В. Развитие исторической мысли // Культура Византии: IV – первая половина VII в. / Под ред. З. В. Удальцовой. М., 1984.
18. Уколова В. И. Античное наследие и культура раннего средневековья. М., 1989.
19. Харитонов Є.О. Iсторiя приватного права Європи: Схiдна традицiя.— Одеса: 2000
20. Чекалова А.А. Константинополь в VI веке. Восстание «Ника». М., 1986.
[1]Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 118
[2]Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 119
[3]Успенский Ф.И. История Византийской империи; М.: ООО "Издательство Астрель"; ООО "Издательство АСТ", 2001, стр. 121