У такій ситуації керівництво ПОРП на початку 1989 р. дійшло висновку про неможливість для партії утримати повноту влади у своїх руках. ПОРП зважилася на перехід до політичного плюралізму і проведення діалогу з опозицією. Незабаром відбулися засідання «круглого столу», на яких домовилися про легалізацію «Солідарності», визнали за опозицією право на політичну діяльність. Ухвалено відновити пост президента республіки (скасований у 1952 р.) і другу палату парламенту -сенат. Домовилися про проведення парламентських виборів у такий спосіб, що в сеймі ПОРП, ОСП і ДП забезпечують за собою фіксовану квоту - 65 % місць, натомість вибори до сенату мають бути цілком вільними.
На виборах, що відбулись у червні 1989 р., ПОРП та її маріонеткові союзники зазнали поразки. Опозиція завоювала практично всі місця в сенаті. За погодженням обох сторін президентом республіки було обрано генерала Ярузельського, який залишив пост лідера партії. Саме в цей час ОСП і ДП, бачачи неминучий крах ПОРП, розірвали багаторічний «союз» з нею і перейшли на бік опозиції. Це дало змогу їй узяти в свої руки формування уряду. Його було утворено на коаліційній основі. Прем'єр-міністром став близький до «Солідарності» діяч Тадеуш Мазовецький. Чотири найважливіші міністерські пости посіли представники ПОРП, решту - діячі колишньої опозиції, а також ОСП і ДП.
Таким чином, відбувся доленосний поворот в історії Польщі. Комуністичний режим розвалився мирно і цивілізованим шляхом. Перед країною розкрилися широкі горизонти демократичного розвитку. Не підлягає сумніву, що радикальні перетворення в Польщі, а згодом і в інших країнах, могли відбутися не в останню чергу завдяки ослабленню «зовнішнього чинника» - Радянського Союзу, якому вже несила було утримувати в покорі країни-сателіти.
Розпочався рішучий демонтаж тоталітарної й одночасно створення основ демократичної держави. Повернуто її попередню назву - Польська Республіка. Проведено департизацію армії, органів безпеки і внутрішніх справ. Оновлено керівний склад державного апарату. В країні різко зросла політична активність. Виникали дедалі нові політичні партії й угруповання.
Щодо ПОРП, то протягом кількох місяців вона фактично розвалилася, її членський склад скоротився з 2 млн до кількох десятків тисяч. Партія набула назву - Соціал-демократія Польської Республіки (СДПР). Вона докорінно змінила свої програмні настанови, стала парламентською партією лівого спрямування. Чотирьох міністрів, що належали до колишньої ПОРП, було виведено з уряду. Пішов у відставку з поста президента країни В. Ярузельський.
Наприкінці 1990 р. на всенародних виборах президентом Польщі обрано лідера «Солідарності» Леха Валенсу. В 1991 р. відбулися нові, повністю вільні вибори до парламенту, на яких здобули перемогу правоцентристські угруповання.
На шляху утвердження нового суспільного ладу виявилося чимало труднощів. Зокрема, треба було подолати комуністичну спадщину в економіці. Шляхом різкого підвищення цін та інших рішучих заходів, які дістали назву «шокової терапії», урядові вдалося зупинити інфляцію, ліквідувати хронічний для тоталітарних умов дефіцит продовольства і споживчих товарів, розпочати процес приватизації, словом — закласти основи для нормального функціонування вільної ринкової економіки. Але за це довелося заплатити чималу ціну. На кінець 1992 р. порівняно з 1988 р. промислове виробництво впало на 40 %, безробіття перевищило 2 млн чоловік (13-14 % працездатного населення). На 40 % знизився життєвий рівень народу, різко посилилося суспільне розшарування. Все це спричинило нове соціальне напруження.
Незважаючи на всі труднощі, польські уряди послідовно проводили у життя накреслений курс економічних реформ. Уже в 1995 р. частка приватного сектору у виробництві валового внутрішнього продукту досягла 60 %. Слідом за цим швидко надійшла віддача. Глибокий економічний спад, що припадав на 1990-1991 pp., незабаром змінився пожвавленням, а починаючи з 1993 р. ВВП країни щороку зростав на 4-6 %.
Складнощі економічного розвитку й соціальна напруженість позначилися на політичному житті країни. Ареною гострої боротьби став парламент. Кілька разів виникали урядові кризи і змінювалися кабінети. На дострокових парламентських виборах 1993 р. перемогу здобув Союз демократичних лівих сил (СДЛС), основу якого становили соціал-демократи (колишні комуністи). Такий результат віддзеркалював невдоволення мас потребою «затягнути паси» в ім'я стабілізації економіки і віру багатьох людей у здатність лівих сил забезпечити соціальні потреби трудящих. СДЛС і Польська селянська партія склали урядову коаліцію. Уряд оголосив, що буде неухильно проводити демократичні реформи. А проте між президентом Л. Валеною - представником правоцентристських сил і лівоцентристським урядом чимраз більше загострювалися незгоди.
Політична боротьба в країні досягла свого піку під час кампанії з виборів президента республіки, призначених на листопад 1995 р. З двох основних кандидатів - дотеперішнього президента Л. Валенси і лідера СДПР Александра Квасневського - останній добився перемоги. Таким чином, ліві сили на якийсь час закріпили успіх, здобутий на парламентських виборах.
У 1997 р. було прийнято конституцію Польської Республіки, в якій було втілено наріжні правові принципи демократичної держави.
Напередодні чергових парламентських виборів 1998 р. права опозиція згуртувала свої лави, створивши політичний блок - Виборча акція «Солідарність». Вона одержала невелику перевагу голосів і сформувала уряд, який очолив Єжи Бузек. Уряд ширшим фронтом, ніж його лівоцентристські попередники, продовжує економічні перетворення, не зупиняючись перед непопулярними заходами. Однак правоцентристський уряд уже незабаром опинився у складній ситуації. Здійснювані ним структурні реформи призвели до закриття багатьох нерентабельних підприємств у провідних галузях: вугільній, машинобудівній, текстильній. Сотні тисяч поляків залишилися без роботи. Довіра до уряду катастрофічне падала. Це призвело до зростання внутрішніх суперечностей усередині правлячої коаліції. Коли з неї вийшло ліберальне угруповання, уряд Є. Бузека втратив більшість у сеймі й у 2001 р. довелося проводити дострокові парламентські вибори, їх результатом став цілковитий крах Виборчої акції «Солідарність» і повернення до влади лівоцентристської коаліції на чолі з СДЛС. Новому урядові, який очолив лідер СДЛС Лешек Міллер, дісталася невтішна спадщина, і йому не вистачило сил та можливостей стабілізувати соціально-економічне становище в країні. Господарська кон'юнктура у світі теж складалася не на користь Польщі.
Темпи зростання ВВП країни впали з 7 % у 1995 р. до неповних 2 % у 2001 р. За цей же період безробіття досягло 3 млн осіб (18 % усіх працездатних). До того ж репутацію уряду (як і попереднього) дуже псували гучні корупційні скандали, у яких виявилися замішаними високі посадовці. Тож Л. Міллеру довелося йти у відставку як з поста лідера СДЛС, так і прем'єр-міністра. Остаточну долю нинішньої влади вирішать парламентські вибори, що мають відбутись у 2005 р.
Після падіння тоталітаризму суттєво змінилася зовнішня політика Польщі. Пріоритетним став розвиток відносин із країнами Західної Європи і США. У 1999 р. Польща стала членом НАТО, у 2004 р. увійшла до складу ЄС. Польща першою
3 держав світу визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. У 1992 р. між обома країнами укладено Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Активно розвиваються політичні й економічні відносини, культурні зв'язки.
Ряд споконвічних українських земель - Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя - після Другої світової війни залишилися в складі Польської держави. У вересні 1944 р. між урядом Української РСР і ПКНВ було укладено угоду про обмін населенням. Згідно з нею з Польщі в Україну переселено 480 тис. українців. У 1947 р. польська влада під приводом ліквідації українського збройного підпілля здійснила безпрецедентну за своїм характером каральну акцію «Вісла». Протягом кількох місяців практично все українське населення східних прикордонних територій у кількості понад 140 тис. чоловік було насильно переселено на західні та північні землі, одержані Польщею від Німеччини. Спочатку українці в Польщі були позбавлені будь-яких можливостей національно-культурного розвитку: не існувало шкіл, культосвітніх установ, церков, преси.
Після 1956 р. становище українського населення значно покращилося. Виникло Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), яке розгорнуло активну діяльність у створенні мережі українського шкільництва, осередків культури. Почав виходити український тижневик «Наше слово», який видається і понині. У 70-80-х роках в українському середовищі посилились асиміляційні процеси. Скоротилася кількість учнів в українських школах, ослабла діяльність культурно-мистецьких установ.
Крах комуністичного режиму й відновлення демократичного ладу в Польщі відкрили широкі можливості для національно-культурного розвитку українського населення, якого за мінімальними оцінками налічується приблизно 300 тис. чоловік. У 1990 р. УСКТ було реорганізовано в Об'єднання українців в Польщі. Воно спрямовує всю роботу серед українців. Створено також ряд професійних та громадських організацій. Існує понад 50 пунктів для вивчення української мови, кілька українських шкіл і ліцеїв. Працюють понад 20 українських бібліотек, близько 50 колективів художньої самодіяльності.
У 2002 р. у Варшаві відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку.
Близько 80 % українського населення Польщі за віросповіданням - греко-католики. Лише після краху комуністичного режиму в країні було легалізовано греко-католицьку церкву. Діють близько ста парафій, об'єднаних в окрему єпархію.