Болгарія (болг. България), Республіка Болгарія – держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова. Межує на півночі з Румунією – вздовж Дунаю, на півдні – з Грецією і Туреччиною, на заході – з Сербією і Македонією. На сході омивається Чорним морем (протяжність берегової лінії – 378 км). Площа 110,9 тис. км2, населення – 8,257 млн. (2001), столиця – Софія, офіційна мова – болгарська, грошова одиниця – лев. Болгарія – член ООН, ЄС, НАТО.
| ВВП (ПКС– паритет купівельної спроможності) | 2008 р., оцінка |
| - Повний | $93.805 (млрд.) |
| - На душу населення | 12,372 |
Болгарія – індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: машинобудівна та металообробна, харчова, хімічна, текстильна, конструкційних матеріалів. Основний транспорт – залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Варна, Бургас. У Болгарії 10 аеропортів, з них три міжнародних – в Софії, Варні і Бургасі.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2009]: ВВП – $ 11,3 млрд Темп зростання ВВП – 3,5%. ВВП на душу населення – $1372. Прямі закордонні інвестиції – $ 14 млн Імпорт (т.ч. станки, обладнання для ГЕС і АЕС, автомобілі, вугілля, нафта і електроенергія) – $ 5,8 млрд (т.ч. Росія – 20,1%; Німеччина – 14,0%; Італія – 7,7%; Греція – 5,8%; США – 4,0%). Експорт (т.ч. електромотори, електрокари, судна, синтетичні волокна, трояндова олія і лікарські трави) – $ 5,6 млрд (т.ч. Італія – 12,8%; Німеччина – 10,5%; Греція – 8,8%; Туреччина – 7,9%; Росія – 5,5%).
У 1991 році в Болгарії було 60 державних банків, до 1995 року їх число скоротилося до 11.
Одночасно з скороченням держбанків з'являлися нові приватні банки. До 1996 року їх кількість збільшилася до 35.
У такому складі банківська система країни увійшла до смуги важкої кризи. Проблеми в банківському секторі виникли із-за недіючих позик, що накопичилися з 1991 року. Загальна сума боргів болгарським комерційним банкам досягла 372 млрд левів, з яких 174 млрд доводиться на держсектор, інші – на приватні компанії.
Центробанк Болгарії, залишаючись акціонером держбанків, щоб не завдати збитку репутації країни, прийняв заходи по запобіганню їх банкрутству.
За міжнародними стандартами, всі держбанки Болгарії мали негативну величину чистих активів. Згідно докладу МВФ, поширеному в 1996 році, на рекапіталізацію державних і приватних банків довелося б направити близько 30% всіх державних витрат. На кінець 1995 року збитки болгарських банків склали 230 млн. доларів. Величезні бюджетні витрати на санацію банківської системи впливали негативно на процес перетворень в країні.
У 1996 році МВФ і Болгарія підписали програму реорганізації банківського сектора країни. В рамках цієї програми 16 травня 1996 року був прийнятий Закон «Про банкрутство банків», яким ЦБ Болгарії було надане право відкривати через суди процедуру банкрутства банків. Ще в кінці 1995 року тільки поява слуху про майбутнє закриття банків і намір уряду обговорити даний законопроект викликали серйозні проблеми з ліквідністю у деяких болгарських банків з-за крупних вилучень депозитів. Ухвалення ж закону викликало хвилю панічних вилучень внесків. Цій руйнівній дії піддалися практично всі банки, оскільки інвестори не знали, які з них будуть закриті.
В результаті банки були вимушені встановити строгі квоти на щоденні виплати грошей по внесках. Зупинити процес вилучення депозитів не змогло і ухвалення Закону «Про гарантування державою банківських депозитів» (100% – для фізичних і 50% – для юридичних осіб).
Першим результатом ухвалення Закону «Про банкрутство» стало закриття Національним банком Болгарії і звернення до міського суду Софії із заявою про оголошення банкрутства двох найбільших банків країни – Першого приватного банку і Мінералбанка.
Створений в 1981 році Мінералбанк зазнав в 1995 році збитки на суму 121 млн. доларів, а їх борг іноземним кредиторам склав 240 млн. доларів. Крім того, ЦБ Болгарії заявив про те, що заохочуватиме злиття банків з метою концентрації банківського сектора. В результаті до травня 1997 року розорилися 14 банків країни, зокрема 5 з 11 держбанків. Це привело до падіння курсу лева з 70 до 3000 за долар, перш ніж ЦБ зміг стабілізувати в лютому 1997 року курс на відмітці 1500 за долар. В ході цього руйнівного процесу випарувалися інвалютні резерви країни, оскільки болгарські компанії перевели тверду валюту за рубіж, а місцеві вкладники, втративши довіру до банків, зберігають наявну валюту у себе. Хоча дрібні вкладники болгарських банків, завдяки системі страхування депозитів, і змогли повернути заморожені засоби в повному об'ємі, багато хто з них вважав за краще відразу отримати свої валютні внески в левах по фіксованому курсу і не чекати їх повернення в доларах і німецьких марках в розстрочку. Але це не змогло відновити довіру до банківської системи, і розмір наявної валюти, що знаходиться в Болгарії на руках населення, за різними оцінками еквівалентний 600–1000 млн. доларів. Скороченню валютних резервів також сприяли виплати західним кредиторам, пов'язані з обслуговуванням зовнішнього боргу (11,5 млрд. доларів).
Болгарський Центральний Банк – головна банківська установа і емісійний банк. Він володіє 72% акцій Зовнішньоторговельного банку, заснованого в 1964 р. для здійснення зовнішніх платежів. Державний ощадний банк надає банківські послуги населенню. Комерційні банки з'явилися в 1987 р.
Грошова одиниця Болгарії – лев. 1 лев (BGL) рівний 100 стотинкам. У обігу знаходяться монети і банкноти по 1, 2, 5 левів і банкноти по 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000, 2000 левів.
Офіційний курс долара в 1989 р. був 0,873 лева, а після девальвації в 1990 виріс до 9 левів. У липні 1997 р. курс складав 1000 левів за 1 німецьку марку.
Реальним досягненням уряду стала загальна фінансова стабілізація. Утримується курс болгарського лева (1 лев рівний 1 марці), рівень облікової ставки і валютних резервів; дещо знизився зовнішній борг, інфляція в 1999 р. склала 6,2%. Багато в чому ці результати були забезпечені завдяки дії «валютної ради», введеної в країні в 1997 р., а також за рахунок зовнішніх кредитів, в першу чергу по лінії МВФ (на 1998–2001 рр. виділено 860 млн. долл.). У 2001–2002 рр. дефіцит консолідованого держбюджету скоротився (з 1,1% до ВВП в 2000 р. до 0,9 в 2001 р. і 0,7% в 2002 р.), а основним джерелом його покриття стали доходи від приватизації. На посилення збалансованості бюджету націлені зміни в податковій політиці. Її концепція виходить з необхідності рівномірного розподілу податкового тягаря, стимулювання бізнесу, зменшення прямих податків і розширення бази обкладення. Важливою проблемою залишається балансування поточних зовнішніх платежів і обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу. В кінці 2002 р. зовнішній борг-брутто складав 10,93 млрд. дол. (70,5% ВВП), в т.ч. на заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями доводилося 85,7% довга, а по короткострокових – 14,3%; на обслуговування зовнішнього боргу витрачено 1,29 млрд. дол., або 8,3% ВВП.
Уряд Болгарії ніколи не публікував річні бюджети. Основні прибуткові статті бюджету – податки на прибуток, отриманий підприємствами від проведеної продукції, і з обороту (продажів). Найбільша стаття витратної частини бюджету – витрати на розвиток галузей народного господарства. За оцінками західних експертів, в 1988 р. витрати на оборону складали 2,47 млрд. дол.
Згідно із законом Болгарії «Про банки і кредитну справу» 1992 р. (з доповненнями) круг операцій з цінними паперами Болгарського народного і комерційних банків розширився і зміцнилися позиції філіалів іноземних банків. Згідно законодавству, визначена процедура банкрутства і порядок відрахування прибули до бюджету держави (36%) і общин (6,5%). В той же час інфляція 1996 р., перерісши в 1997 р. в гіперінфляцію, привела до кризи банківської системи у зв'язку з масовими вилученнями грошей вкладниками. В кінці 1996 р. внесені зміни в Закон «Про господарську діяльність», що заохочує іноземні інвестиції, які посилилася на початку 1998 р.
Переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків Болгарії покликана укріпити банківську систему країни під жорстким контролем МВФ і ЄБРР.
У 1989 р. загальна заборгованість Болгарії складала 1 млрд. дол., в 1990 р. вона виросла до 1,388 млрд. До початку 1994 р. заборгованість складала вже 12,25 млрд. дол. Зростання бюджетного дефіциту був подоланий лише до кінця 1990-х років.
В кінці XX століття пропорційність доходів і витрат в державному бюджеті (у млн. левів) складала: у 1990 р. – 32 081 і 33 394, 1992 р. – 67 491 і 77 126, 1993 р. – 99 875 і 133 877. МВФ (1997 р.) ставить своєю метою контроль над системою банків і проводить експертизу фінансової діяльності в країні.
У 2001–2002 рр. макроекономічна ситуація в країні була стабільною. Приріст ВВП в 2001 р. – 4,1%, в 2002 р. – 4,8%. Рівень інфляції – відповідно 4,8 і 3,8%. Стабілізації макроекономіки до певної міри сприяв механізм «валютної ради» (діє з 1997 р.), яку передбачається зберегти аж до вступу в ЄС. Встановлений фіксований валютний курс лева, прив'язаний до євро, емісія грошей Центрального банку обумовлена приростом його валютних резервів. Їх розмір збільшився з 3,5 млрд. в 2000 р. до 3,58 млрд. в 2001 р. і 4,75 млрд. дол. в кінці 2002 р.
Практично припинені функції Центрального банку по рефінансуванню комерційних банків, він може надати їм кредит лише при загрозі стабільності банківської системи. Він не має повноважень кредитувати державу, окрім надання кредитів на СДР. Більшість комерційних банків приватизована.
Власниками приватизованих банків стали, як правило, іноземні інвестори. У 2002 р. з'явилися ознаки активнішого кредитування реального сектора економіки. У зв'язку з умовами МВФ і прагненням забезпечити норми ЄС посилилася орієнтація на скорочення дефіциту бюджету, який в 1990-і рр. був хронічним і покривався в основному за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень.
Болгарська банківська система зберігає свою стабільність і за часів глобальної фінансово-економічної кризи. Не дивлячись на наявність сильних обмежувальних умов, банки продовжують кредитувати населення і бізнес. Вищі відсотки по кредитах викликають незадоволеність у охочих отримати кредит, але, у свою чергу, високими процентними ставками задоволені утримувачі депозитів. Саме високі ставки тримають в країні іноземний капітал, який вважає за краще користуватися послугами болгарської банківської системи.