По-друге, простежується орієнтація деяких українських політичних партій на підтримку в зовнішній політиці урядів “своїх” країн-гнобителів, що істотно заважало порозумінню східних і західних українців [10, 210].
По-третє, невирішеність питання про пріоритет розв’язання соціальних та національних проблем. Зрештою, така ідеологічна невизначеність породила непослідовність у практичній політиці.
По-четверте, впливові політичні партії здебільшого не виходили за межі вимог автономії у складі багатонаціональних державних утворень [10, 211].
Вцілілий після російської ідейної інтервенції політично свідомий прошарок української нації, утримавшись від вступу до партійних об’єднань росіян, прагнув до організації й самовизначення у власних партійних організаціях. Першим українським політичним партіям, створюваним інтелектуальною елітою, була притаманна нечіткість ідеологічного обличчя [85, 127].
На початку ХХ ст. в Наддніпрянській Україні утворилися і діяли українські політичні партії, які за соціально-політичною спрямованістю, стратегією і тактикою умовно можна поділити на три основні групи: 1) ліворадикальні партії: Революційна українська партія (РУП), Українська соціал-демократична партія (УСДРП); 2) ліберально-демократичні: Українська демократична партія (УДП), Українська радикальна партія (УРП), Українська демократично-радикальна партія (УДРП); 3) національно-радикальні: Українська соціалістична партія (УСП), Українська народна партія (УНП).
Ще з початку 90-х років ХІХ ст. в Україні виникають різні гуртки соціал-демократичного спрямування, не лише загальноросійські, а й українські. Так, у 1896 р. в Києві І. Стешенко, М. Коцюбинський, Л. Українка, П. Тучапський та інші організували окремий український соціал-демократичний гурток. Він мав на меті боротьбу з культурництвом серед української молоді. Через деякий час українські соціал-демократичні гуртки намагаються об’єднатися. Так виникає перша українська партія – РУП [19, 26].
Юрій Коллард про ідею заснування першої української політичної партії говорить так : “Ініціатором заснування РУП був Дмитро Антонович, але сама ідея партійної праці, на думку Д.Антоновича, належить Михайлові Русову. Ще в 1-ій пол. 1899 р. у відповідь комусь він із залпом вигукнув: “Нам не треба громад, нам треба партії!”. Це речення глибоко запало в душу Антоновичу й він почав обмірковувати план реалізації тої ідеї” [51, 72].
Офіційно РУП засновується у січні 1900 р. у Харкові на так званій “Раді Чотирьох”: Д. Антонович [додаток 1], Б. Каменський, Л. Мацієвич [додаток 3] і М. Русов [додаток 4]. Утворення РУП Юрій Коллард [додаток 2] згадував так : “повернувся він [Д. Антонович] до Харкова з Києва на початку 1900 року. Якось він зайшов до Боніфатія Камінського, якому розвинув намічений ним плян заснування партії. Б. Камінський дуже цим захопився й вони вирішили зараз же обміркувати це в тіснішому колі активних членів “Української Студентської Громади”. Намітили вони, крім себе, для цього ще: М. Русова, Л. Мацієвича, О. Коваленка, Б. Мартоса і мене. ... зразу ж удвох пішли до одної з сестер Маціевич, Мелітини... У неї ми часто збиралися, тому вони мали надію нас там спіткати. Але застали тільки Левка Мацієвича й Михайла Русова. У Камінського Дм. Антонович ширше розвинув свою думку про потребу заснування революційної партії. М. Русов (бо це власне була його ідея) з великим ентузіазмом за цю думку ухопився; Маціевич трохи вагався, але потім згодився пристати, кажучи, що він хоч в успіх мало вірить, але всякі ініціативні спроби добрі, бо підносять енергію й діяльність. Ці ініціятивні збори були 29 січня 1900 р. Через тиждень на 5 лютого призначено нові, на яких, крім цих чотирьох членів Громади, були присутні: Олекса Коваленко, Юрій Коллард, Борис Мартос, Дмитро Познанський. Всі присутні висловили щиру згоду взяти участь в організуванні партії” [51, 73]
Про належність до цієї партії Миколи Міхновського у науковій спадщині і до сьогодні є досить багато суперечок. Фактом залишається одне – йому запропонували написати програму партії. Якщо він не належав до партії, то чому йому доручили це зробити? Автори 1-го тому “Політичної історії України ХХ ст.” пояснюють це слабкою теоретичною підготовкою членів партії, адже це були студенти [85, 127]. Проте Кармазіна говорить, що на основі аналізу публіцистичної та періодичної літератури, можна зробити висновок, що ні теоретичної, ні практичної підготовки не бракувало. Швидше за все М. Міхновський був у добрих стосунках із Д. Антоновичем, тому йому і запропонували цю місію [43, 24].
О. Голобуцький і багато інших дослідників через полемічний характер твору приходять до висновку, що спершу “Самостійна Україна” була виголошена М. Міхновським на Шевченківських святах у Харкові, а потім надрукована у Львові. Це твердження зустрічається у багатьох дослідників, які займалися даною проблемою. Але Андрій Жук, у своєму листуванні із Зиновієм Книша, повністю заперечує цю думку, говорячи що на святах була виголошена зовсім інша промова. На підтвердження цього наводить вислів одного з учасників про те, що “Він (Міхновський) з таким великим запалом говорив про терористичну акцію, бомби, що старий О. Русов, що був на зборах, іронічно спитався, що це за артилерійський офіцер” [59, 175]. Насправді ж у тексті програми “Самостійної України” нема жодних слів про бомби та терористичні акції. Чому тоді твору надано вигляд виступу? А.Жук пояснює це просто – М.Міхновський був юристом і форма виступу була єдина відома і зручна для нього форма написання текстів [59, 176].
РУП об'єднала у собі відразу три течії: драгоманівсько-федеративну, соціал-демократичну та народно-революційну. Пізніше до РУП приєдналися представники націоналістичного українства на чолі з М. Міхновським. Перші три-чотири роки існування РУП несли на собі відбиток боротьби цих течій.
Свої ідеї РУП поширювала в основному серед українського селянства. Проводила агітацію за допомогою літератури, яку почала випускати з 1900 р. Перша брошура – “Самостійна Україна” (вийшло 1000 пр.), другою – “Дядько Дмитро” (вийшло 10000 пр.). З 1901 р. РУП почала випускати свої партійні органи у Львові. Це були “Селяни” і “Гасло”. Загалом з 1900 р. по 1904 р. РУП видала 44 числа цих часописів [додаток 7].
У 1901 р. виникає потреба скликати з'їзд партії, бо протиріччя у ній катастрофічно загострились. Марксисти видають літературу, яка підкреслює соціалістичні засади РУП, а Міхновський у кінці 1900 р. написав від імені РУП “Відкритий лист до міністра Сипягіна”, який закінчується словами: “Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія” [61, 217].
У 1902 р. відбувається з'їзд РУП, який висловлює свою прихильність до соціалістичної програми. Після цього вже сформована націоналістична фракція РУП на чолі з Міхновським виходить з РУП й засновує свою партію. У цьому ж році й наступному 1903 р. РУП приймає активну участь у селянських розрухах на Україні разом з близькою по духу Українською Соціалістичною Партією (УСП). До неї почали вступати деякі представники українського пролетаріату.
1903 р. у своєму теоретичному органі “Гасло” офіційно заявила про свій відхід від “Самостійної України” й перейшла на загальні засади марксизму, вимагаючи національної автономії України [6, 49].
1900 р. в Україні була створена ще одна партія, яка мала в собі деякі самостійницькі елементи. Так, 1900 р. українці польської культури Ярошевський, Меленевський та інші заснували Українську Соціалістичну Партію, яка практично не мала розбіжностей з РУП [19, 29].
Відомостей про її діяльність маємо дуже мало, бо ця партія була не чисельна й практично не мала ніякого впливу серед населення, тому з самого початку існування діяла разом з ППС (Польська Партія Соціалістична) й РУП. Мала свій періодичний орган “Добру Новину”, яка була призначена для соціалістичної агітації серед українського пролетаріату.
Разом з РУП приймала участь у селянських розрухах 1902-1903 рр. Ця співпраця з РУП призвела до того, що УСП у 1903 р. увійшла у РУП. Але вже в кінці 1903 р. Ярошевський з частиною прихильників вийшли з РУП й увійшли у ППС. Пояснювали вони це тим, що ця організація була більш зорганізованою й мала свою певну програму, до того ж ППС, єдина з соціалістичних партій Росії, наголошувала на важливості національного питання й визнавала права українського народу [42, 58].
М. Міхновський разом зі своїми однодумцями (брати Макаренки, брати Шемети, Є. Любарський-Письменний) у 1902 р. засновує Українську народну партію (УНП).
У своїй програмі, яка буде проаналізована пізніше, Українська народна партія проголошувала ідея самостійної держави. Українство зустріло ці документи вороже, й тому М. Міхновський в наступній розробці своєї програми вносить деякі соціалістичні елементи, щоб інтегруватись у політичне життя України.
Як про це згадував член УНП С. Шемет, “ця гра в соціалізм була досить несерйозною демагогією, якою Міхновський, доведений до страшної розпуки невдалими способами захопити українською національно-самостійною ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки осягнути” [18, 47].
Про діяльність УНП до 1905 р. практично нічого невідомо, бо вона була не чисельною й діяла дуже конспіративно. Займалася в основному агітацією.
1906 р. в УНП стався розкол: від неї відійшла група «автономістів», які хотіли легалізуватися, аби взяти участь у виборах. “Автономісти” заснували свою Українську демократичну партію, але вона існувала лише декілька місяців [17, 57].
Що ж до партійної періодики, то восени 1905 р. УНП розпочала видавати часопис “Самостійна Україна”. 1906 р. М. Міхновський спробував видавати газету “Запоріжжя” у Катеринославі. О. Голобуцький, повідомляє, що у цій газеті було проголошено про “заснування Української селянської партії. Головним завданням цієї партії було будити національну і класову свідомість українського селянства. Ця партія нібито провела свій з'їзд й прийняла програму-мінімум, яка в основному дублювала програму УНП” [19, 35].