Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., Діденко Я.О. та ін.
Досліджуючи це питання Федоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346]. Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.
Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.
Треба врахувати і негативні тенденції, які складаються нині в Україні, які пов’язують іноземні інвестиції з своєрідною формою експансії транснаціональних корпорацій, інструментом перерозподілу трудових, інтелектуальних та природних ресурсів на користь розвинутих країн. Іншим проблемним питанням, на думку Борщевського В.В., є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Адже в Україні стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на української території лише екологічно брудні підприємства.
З огляду на позитивні моменти іноземного інвестування актуальним стає планування інвестиційної діяльності в межах окремих регіонів, в умовах активізації інвестування, на стадії економічного підйому. Це дозволить ціліспрямованіше залучати і використовувати інвестиційні ресурси, формувати необхідну будівельну базу, раціонально використовувати потенційні ресурси регіону. Тому що держава та місцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності на місцевий рівень.
На рівень інвестиційної привабливості впливають: 1. характеристика місцевого ринку; 2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища; 3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність; 4. ступінь валютного ризику; 5. можливість репатріації капіталу; 6. стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп’ютерів); 7. торговельна політика , яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції; 8. міра державного регулювання економіки , що є важливим для захисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій; 9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій; 10. Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцінність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто небудуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі; 11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції; 12. Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .
Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.
Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.
1.2 Інвестиційна політика держави
Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.
В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) та ін.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи: • послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; • збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти; • перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; • виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; • фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; • надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств; • державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій; • розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; • удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; • запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.
Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.
Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.
В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулювання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проектів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.
Головною метою приватизації є породження ефективних власників, які здатні здійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати здійснення їх.
У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.До методів прямого впливу належать:1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності. 4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.