Урочиста церемонія Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на майдані Святої Софії у присутності десятків тисяч киян.
2.Боротьба українців за незалежність в роки Другої світової війни
2.1 Українська повстанська армія – Збройні сили Українського народу
УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.
Жорстокі та антилюдські політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В 1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувала населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним.УПА -це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана.
Все керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. В УПА були люди різних національностей: росіяни, вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, євреї і татари. Вони переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і Росії, переховуючись від їх спецслужб. Деякі були просто звільнені при депортації з залізничних ешелонів, при ув'язненні з тюрем Гестапо, СС та НКВД. Підрозділи УПА знищили багато високопоставлених ворожих командирів, котрі приймали участь в каральних операціях проти мирного населення. Два керівники найвищого командного складу ворожих армій Нацистського СА Віктор Люцце і Червоної Армії маршал Микола Ватутін, були знищені УПА.
Каральні війська СССР жорстоко розправлялися із мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували борців за волю, а також із членами родин воїнів УПА. Найжорстокіші катування зазнавали родичі воїнів української армії, котрі боролися в підпіллі із більшовизмом. В тому числі і родичі головного командного складу УПА. Так, вся родина Романа Шухевича, дружина і малолітні діти, були арештовані, піддані фізичним і моральним катуванням та утримувалися як заручники.
Мирне населення високо цінувало боротьбу УПА і всіляко підтримувало військові підрозділи УПА. Завдяки підтримці мирного населення та хорошій організаційній діяльності вищого командного складу, успішні бойові дії велися до початку 50-х років і були направлені виключно проти каральної системи СССР. 5 березня 1950 року ворожі спецслужби вистежили в с.Білогорща під Львовом Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича з відділом особистої охорони. В нерівній битві з військами НКВД вони загинули, як Герої, знищивши чимало ворогів. Рівно через 3 роки, 5 березня 1953р. помер Сталін.
З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи раненим в бою попав в полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Ці люди плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава. Окремі відділи діяли включно до 60-х років.
Останній військовий обов'язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на боці угорців, щоб допомогти угорському антикомуністичному повстанню.
Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом.
2.2 УПА на Вінниччині
На терені Вінницької області діяла група УПА-Південь. Вона буда сформована влітку 1943 року під командуванням полковника "Батька" (Омеляна Грабця) на Уманщині. На початку 1944 року ця група складалася з 3-х Воєнних округів (ВО): ВО "Холодний Яр", ВО "Вінниця" та ВО "Умань". До ВО "Вінниця", яким командував командир "Ясен", входили курені "Сторчана", "Мамая" та "Буревія".
Большевицька пропаганда багато років паплюжила українських повстанців, називаючи їх "українсько-німецькими націоналістами", "прислужниками Гітлера" і т. п. Щоб спростувати ці звинувачення, варто звернутися до німецьких джерел. В період окупації у Вінниці виходила газета "Вінницькі вісті" під егідою німецької адміністрації і висловлювала іі думку. 3-го червня 1943 року ця газета писала про борців за волю України: "Ми думаємо, що ці "отамани", які прибирають голосні опереткові псевдоніми, втягнені ...у майстерну сітку жидівсько-більшовицьких провокацій. Тим самим вони перебувають на службі ворогів України... В своїх власних інтересах населення України категорично відкидає більшовизм і відпекується від так званих "національних" бандитських груп".
Влітку-восени 1943 року УПА-Південь вирушила в рейд на захід через Гайсинщину, Жмеринку, Літинщину в Летичівщину. Про боротьбу українських повстанців в той час в Літинському р-ні розповідає учасник тих подій Микола Миколайович Шестопаль родом з с. Вонячен (нині Городище).
Якось уночі хтось постукав до них у хату - це був командир "Батько". Він приніс з собою друкарську машинку, на якій почав друкувати листівки. А Микола Шестопаль, тоді 16-тирічний хлопець, розкидав і розклеював ці листівки у Літині. У них розповідалося про звірства фашистів, про те, як бідують українці, що виїхали в Німеччину. В цих листівках повстанці закликали юнаків і дівчат не їхати в Німеччину. "Батько" говорив з молоддю, пояснював їм, що і німці, і більшовики це вороги і з ними треба боротися, співав пісні: "Ми українські партизани, нащадки славних козаків, ми носим бомби і нагани і б'єм комуну й німаків".
Поживши кілька днів, поки поранена рука зажила, "Батько" пішов на Летичів.
А через деякий час Миколу Шестопаля схопили німці й кинули в Літинську тюрму. Його там били, вимагаючи, щоб він сказав, де "Батько".
Якось вночі в тюремну камеру зайшли якісь люди і розбудили Миколу: "Вставай, ми українські повстанці, прийшли вас визволяти". Той злякався, подумав, що це провокація німців, але потім побачив "Батька" і зрозумів, що це "свої". Вони розкидали листівки, прихопили кілька гвинтівок і втекли. В Літині після цього зчинився страшенний гармидер, літали ракети, чулася безладна стрілянина німців і поліцаїв. Але семеро сміливих повстанців, які вчинили наліт на Літинську тюрму, були вже далеко.
Під час німецької окупації на терені Вінниччини були сутички між червоними партизанами і українськими повстанцями. Згідно архівних матеріалів большевицькі партизани загону ім. Кірова під керівництвом С. Тарнавського роззброїли націоналістичну групу в с. Жорниці Іллінецького р-ну. А в постанові Літинського РК КП(б)У говориться, що "украинско-немецкие националисты убили наших подпольщиков Главачука Феодосия и Ткачука Герасима - с. Новоселица-Залужная".
В кінці 1943 року, ЗГІАНО звіту про бойову діяльність кавбригади ім. Леніна, "имели место случаи также столкновения партизан с украинскими националистами, которые, численностью до 600 чел., дислоцировались в селах и хуторах вблизи Черного леса".
Як свідчить Микола Шестолаль, на Літинщині між "Батьком" і червоними партизанами була укладена угода про координацію дій. У звіті командира з'єднання ім. Леніна Владимирова також є згадка про намагання большевицьких партизан провести переговори з українськими повстанцями. Під час перебування з'єднання на Літинщині його командування довідалося, що в Брусленові стоїть бригада УПА. "Мечковскому и Васильеву было приказано связаться с ними... и "пригласить их в гости" в часов 10-11 вечера", - свідчить Владимиров. Але ті не погодились, пояснивши Бурченку (очевидно, комісарові) і Владимирову, що бандерівці з Брусленова вийшли. А, насправді, ті залишалися на місці і лише наступного дня залишили село.
За намагання знайти спільну мову з українськими повстанцями Бурченко, як вважає М. Шестопаль, потрапив у немилість до большевицького керівництва.
Весною 1944 року перед наступом Червоної Арміі група УПА-Південь вирушила з Вінниччини й Кам'янець-Подільщини на Волинь. Під час цього переходу повстанці зазнали тяжких втрат у боях з "заградітельнимі отрядамі" НКВД.
Для українських визвольних сил на Вінниччині почався новий етап - боротьба з большевицькою окупацією. 7 квітня 1944 року, згідно донесення майора НКВД Бруєвича, його опергрупа вступила в бій з українськими повстанцями на території Хмельникського р-ну, було вбито 2-х повстанців і одного взято в полон.