Визвольна загальнонародна війна з магнатсько-шляхетськой Польщею була війною справедливою, оскільки українська нація, що складалася, український народ боровся за своє існування. Це була прогресивна війна, оскільки вона підривала потужність реакционнейшего польського феодалізму.Енгельс відзначив, що Польща XVII — XVIII столітті наполегливо зберігала «...в недоторканості феодальний суспільний устрій, тоді як всі її сусіди прогресували, формували свою буржуазію, розвивали торгівлю і промисловість і створювали великі міста...».[15] Прогресивність війни виражалася ще і в тому, що це була боротьба проти єзуїтів і католицької церкви — самих гірших носіїв феодальної реакції.
Визвольну боротьбу українського народу очолив чигиринський сотник Зиновій (Богдан) Михайлович Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорізького. З перших кроків своєї діяльності Хмельницький проявив дипломатичні здібності. Він поїхав до Криму з метою залучити татар як союзників, тим самим забезпечуючи свій тил при походах проти польських магнатів.
У Криму був в цей час голод. Польський уряд припинив сплату данини кримському ханові. У цій обстановці хан обіцяв сприяння козакам і як перший захід направляв на Україну Тугай-бея, перекопського мурзу. У половині квітня 1648 р. Тугай-бей зі своєю кіннотою стояв вже на р. Бузулук. Тепер в боротьбі з сильною польською кіннотою козаки могли розраховувати на допомогу татарської кінноти.
Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася по всіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організувались повстанські загони. Хмельницький підняв Запорізьку Січ. Було вирішено спочатку двинути проти поляків 6–8 тис. запоріжців. По селах України ходили прибічники Хмельницького, переодягнуті жебраками і ченцями, і звали селян і козаків на боротьбу з тими, що пригноблюють. На Україні, а потім і в Білорусії весною 1648 р. почалися повстання. Селяни громили панські маєтки. Польські магнати вимушені були розкидати свої сили.
Військо Хмельницького спочатку складалося з «простих хлопов» і «тисяч або мало що болше свавільників козаків черкасцев».[16] Це було козацько-селянське військо. Великий коронний гетьман М. Потоцький в лютому — квітні 1648 р. прагнув не допустити приєднання до Хмельницького повстанських загонів. Це він вважав своїм головним завданням.
В питанні про засоби боротьби з українським народом у польських магнатів не було єдності. Одні (Є.Оссолінський, А.Кисіль) вважали, що необхідно піти на поступки реєстровим козакам і козацькій старшині, маючи на меті відокремити їх від нереєстрових козаків, міщан і селян, а потім роздавити кожну суспільну групу українського народу окремо. Інші (М.Потоцький, Я.Вишневецький) були противниками всяких, навіть тимчасових, поступок козакам і вимагали негайного придушення повстання.
Польські магнати енергійно готувалися до війни. Вони стягували свої сили, обеззброювали селян і козаків. Один Вишневецький на Лубенщині відібрав у селян декілька тисяч самопалів. Навесні Потоцький вже мав в своєму розпорядженні крупні сили, що складалися із загонів великих українських магнатів, реєстрових козаків і німецької найманої піхоти. Польські пани з презирством відносилися до своїх противників і розраховували на легкий успіх.
Основний вміст першого періоду (1648–1649 рр.) визвольної війни українського народу полягав в переростанні повстання запорізьких козаків у всенародну визвольну боротьбу, що забезпечила поразку польських військ, що змусила польський уряд задовольнити деякі пред'явлені козацтвом вимоги.
В результаті перших перемог козаків відбулись вагомі зрушення у Східній Європі. Речі Посполитій, одній з найпотужніших держав, опорі католицького світу, було завдано могутнього удару. Це відразу порушило рівновагу в регіоні. Традиційні суперники і вороги Польщі намагалися скористатися ситуацією, що склалася. У конфлікт безпосередньо чи опосередковано були втягнуті Кримське ханство, Молдавія, Трансільванія, які були васалами Османської імперії, Московська держава, Швеція, Венеція, Австрія.
З цього можно зробити висновок про те, що українське козацтво як корпоративна військово-політична структура стала тією силою, яка порушила вже сформовану у Східній Європі систему міжнародних відносин і, таким чином, протягом 1590-1640 рр., поступово набуло рис суб'єкта міждержавних стосунків.
РОЗДІЛ 2. Іван Богун – один з соратників Б.Хмельницького
Одним з найвидатніших військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі був козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун - безмежної відваги воїн, талановитий полководець, блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці. Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.
У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна, хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни. Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення. Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна - "сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята".[17]Полковника Івана Богуна шанували і союзники і навіть його вороги. «Татари називали його «демір адам» (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод».[18]Навіть польський історик зазначав, що «... з 80-ти діячів часів Хмельницького Іван Богун — найпрекрасніший. Він поєднував у собі розум, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначався високою моральністю і вірністю ідеалам...»[19] Для цього козака передусім була ненька Україна! Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.
Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана. Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.
Про його молодість нічого не відомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, навчався в Могилянській академії в Києві; з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були тяжкі.
Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці6 поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр.
Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, Іван Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець.
Відомо, що Іван Богун брав участь у козацько-селянських повстаннях 1637-1638 рр. проти польської шляхти. Після поразки повстання Іван Богун знаходить собі притулок у межах Російської держави. У народній пісні розповідається, що він разом з Богданом Хмельницьким розпочинає боротьбу за визволення українського народу з-під польсько-шляхетського гніту. У ході визвольної війни виявилися його організаторський талант, мужність і відвага, надзвичайна воєнна винахідливість.
Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх. Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І.Богуна:
Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде. То ж не хмара - запорожців Богуня веде. Доганяли вражих турків коло трьох могил, - Уже по тих яниченьках та пугач завив. Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли, А в Очакові туркені та від страху мліли. Ой в середу ізвечора турків обступали, А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали. Ой наточив Іван Богун невірам вина, - Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам'яті доніс спомин про носія колись грізного імені. І. Богун, як свідчать український письменник М. Старицький та історик В.Голобуцький, приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький. Наприкінці 1647 р. (можливо у жовтні) пише В. Голобуцький, "відбулася так звана рада у діброві (це зібрання на пасіках) поблизу Чигирина ... де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники - Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович - обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх.»[20] В одній із пісень є такі слова :