Право на політичну діяльність козацтво здобуло шаблею лише в середині XVII ст., створивши власну державу.
Вагомим чинником зростання чисельності козацтва з другої половини XVI ст. стала Запорозька Січ як форпост боротьби проти татарської агресії, а згодом — центр визвольного руху в Україні. Запорозька громада поповнювалася вихідцями з різних соціальних верств української людності та представниками інших народів. Адекватним її відображенням постало й реєстрове військо, перебуваюче на державній службі. При цьому переважну більшість козаків становили українці. Розширення козацьких рядів супроводжувалося започаткуванням родинних династій майбутньої суспільної еліти — Байбузів, Волевачів, Ворон, Гирь, Голубів, Гордієнків, Дорошенків, Кулаг, Сулим, Федоровичів, Хмельницьких. Перед Національно-визвольною війною кожний четвертий мешканець Центральної України належав до козацтва. В процесі його генези реально постало два прошарки: старшина і рядові козаки. Їх матеріальне, а, відповідно, й суспільне становища, помітно різнилися. Козацька верхівка походила, як правило, з бояр та шляхти, що вплинуло на формування рис її соціального обличчя. До рядового козацтва, основним джерелом прибутків якого було лицарське ремесло, входили не лише нереєстрові, але й городові, приватні козаки, більшість перебуваючих на королівській службі.
Правове утвердження козацького стану мало досить тернистий шлях через прагнення польської шляхти до необмеженої влади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесу було також іноземне панування в Україні. Проте несприятливим обставинам козацтво, як нова суспільна сила, протиставило могутній заряд енергії і рішучість дій. На кристалізацію станових прав мали вплив взаємовідносини козаків з представниками різних соціальних верств, а також з місцевою та центральною владою. Основні елементи суспільних привілеїв козацтво перейняло від бояр та шляхти, а затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська в 70-х роках XVI ст. знаменувало початок визнання нового соціального стану. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв — вольностей", шо вирізняли козаків з-поміж інших верств тогочасного суспільства: звільнення від державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями. Проте, польські власті вбачали в козаках реальну загрозу своєму пануванню в Україні через участь запорожців у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII ст. Звідси — поява кількох спеціальних постанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права. Повною мірою ix відновлення було зафіксоване у Зборівському договорі 1649 р. та "Березневих статтях" 1654 р. Правові норми цих документів знаменували також перетворення козацтва на соціальний стан Української козацької держави. Економічні й політичні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок.
Стереотипи поведінки та морально-етичні цінності козацтва зароджувалися в суворих умовах прикордоння. Своєрідною ейкуменою генези козацької самосвідомості стала запорозька громада. Водночас на утвердження духовних основ становості козацтва великий вплив мали вікові традиції українського етносу. Значної енергії цьому процесові надало культурно-національне піднесення в кінці XVI — першій половині XVII ст. Одним із найважливіших його здобутків стало усвідомлення власних історичних традицій, виражене через культ пам’яті й спрямоване на виховання патріотизму на зразках минулого. Дослідницькі пошуки письменників-полемістів Герасима Смотрицького, Захарїї Копистенського, Йова Борецького зводилися до встановлення безперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісні контакти з ними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожців проти засилля уніатства та католицизму на захист православ’я, сприяли розвитку освіти, науки й культури. Ідея відданості вірі та звичаям предків відіграла роль духовного опертя, шо протистояло асиміляторським інвективам Речі Посполитої. У боротьбі за відстоювання прав і привілеїв козацтво поступово усвідомлювало себе окремим соціальним станом. Етнічна свідомість і запорозький гарт утверджували в козаках почуття власної гідності, лицарських ідеалів вірності, доблесті й честі. Ці поняття в ході національно-визвольного руху поширювалися з козацького середовища й на інші верстви населення. Тому цілком природно, шо саме світоглядні засади козацтва стали одним із вагомих чинників національної свідомості українців, а серед тогочасної європейської спільноти останні дістали назву "козацького народу".
У формуванні козацької верстви простежуються три етапи. Перший охоплював час з другої половини XV до 50—60-х років XVI ст., коли на теренах південного прикордоння утворилася окрема група населення з певним видом занять і специфічним способом життя. Другий етап припадає на 70—80-ті роки, протягом яких постановами уряду Речі Посполитої козакам надавалися специфічні права та привілеї. Останні почали поширюватися й на інші контингенти запорожців, які залучалися до участі у військових кампаніях. Це зумовило зародження у суспільній свідомості козацького ідеалу — вільної людини з певними імунітетними правами. Третій етап пов’язаний з боротьбою за відстоювання "вольностей". У ньому чітко простежуються два періоди: з часу повстання під проводом Криштофа Косинського (1591 —1593) до середини 20-х років XVII ст., коли переважали дипломатичні методи; наступний характеризувався серйозними збройними конфліктами з владою. Логічним завершенням останнього стала Національно-визвольна війна. Утвердження пріоритету козацтва у виконавчих структурах Української держави забезпечило йому привілейоване становище в суспільстві.
Формування козацького стану нерозривно пов’язане з відродженням української державності. Демократичні засади суспільних відносин, вироблених в запорозькій громаді, активно поширювалися на волості під час козацьких повстань в кінці XVI — першій половині XVII ст. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхти. Очоливши національно-визвольний рух, воно зробило значний поступ в еволюції політичної думки українського етносу. Прагнення козацтва здобути автономію в межах Речі Посполитої трансформувалося в ідею створення власної держави, яка реалізувалася в ході Національно-визвольної війни.
Список використаної літератури
1. Антонович В.Б.Неизвестный доселе гетман и его приказ // Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори.— К., 1995.— С. 186.
2. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.— С. 18.
3. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К.: Либідь, 1993.
4. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХІ ст.: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1996. – 616с.
5. Будзиновський В. Нашi гетьмани. – Тернопiль, 1990. – С. 23-85.
6. Гайбонюк В.Д. Богдан Хмельницький українській і світовій історії (до 400-річчя Богдана Хмельницького): Навч. посіб. – Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1996. – 244 с.
7. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво.— К., 1994.— С. 102.
8. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995.— Т. 7.— С. 74.
9. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVII ст.: кордони, населення, право. – К.,1996.
10. Гуслистий К.Г. Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст. // Нариси з історії України.— К 1941.— Вип. 3.
11. Дашкевич Я.Р. Козацтво на Великому кордоні // Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми. Матеріали круглого столу // Український історичний журнал, 1990.— № 12.— С. 20;
12. Дашкевич Я.Р Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV—XVIII ст.) // Записки наукового товариства ім. Шевченка (далі — ЗНТШ).— Львів, 1991.— Т. 222.— С 39-40.
13. Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки.- К., 1997,- С. 305-322, 360-372.
14. Дорошенко Д. Нарис історії України.— Львів, 1991.
15. Історія української конституції. – К., 1997. – С. 13-23.
16. Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI -XIX ст.- Київ-Запоріжжя, 1998. – C. 22-64.
17. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький.— Львів, 1990.— С. 33.
18. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні.— Чернігів, 1996.
19. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.— К., 1992.— С. 24.
20. Мицик Ю.А. Джерела для вивчення історії антифеодальної та визвольної боротьби українського народу наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. у фондах архівів ПНР // Архіви України, 1986.— № 5.— С. 55—61.
21. Мицик Ю.А. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.— Дніпропетровськ, 1996.
22. Рибчин І. Динаміка українського козацтва. – Мюнхен, 1970.
23. Самійло Величко. Літопис. — К., 1991. — Т. 1. — С. 46.
24. Cac П.M. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.— К., 1998.— С. 160.
25. Сергійчук В.I. Іменем Війська Запорозького: Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI — середини XVII століття.— К., 1991.
26. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього коша запорозького.— Дніпропетровськ, 1994.— С. 76—77.
27. Смолій В.А. Національно-визвольна війна в контексті українського державотворення // Національно-визхвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво: Сб. стат. – К., 1998.
28. Смолій Β.Α., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997. – C. 25.
29. Смолій В.А. Формування соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби (друга половина XVII—XVIII ст.).— К., 1985.— С. 22.
30. Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матер.іали міжнар. наук. конфер., присвяч. 500-річчю укр. козацтва. – К., 1993. – С. 164–172.
31. Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К-Зп, 2002.
32. Чижевський Д. Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України // Арка.- Мюнхен, 1948. – № 3-4. – С 14.
33. Шевченко Ф.П. Народ і класи в період визвольної війни 1648 — 1654 рр. // Середні віки на Україні.— К., 1973.— Вип. 2.— С. 30.
34. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVII ст. — К., 1959. — С. 22.
35. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 480с.
36. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. – К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.— 300 с. – С. 252-271.
37. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - Львів, 1990.-T. 1.-C. 180.