Переяславська угода — цей мілітарний союз, що засвідчив перед усім світом незалежність України від Польщі — був апогеєм дипломатичного таланту Хмельницького. Останні три роки життя гетьмана характеризуються особливо інтенсивною дипломатичною діяльністю. Союзи, коаліції зі Швецією, Семигородом, Молдавією, Валахіею — мусіли затвердити існування незалежної Української Держави. Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. Не Москва, "Третій Рим", а Чигирин став осередком, де вирішувалася доля Східньої Европи. Важливе те, що своїми заходами Богдан Хмельницький визначив шляхи, якими йшла Україна протягом 60 років незалежного життя — і на них треба шукати дороговказів Мазепи."
Богдан Хмельницький був блискучим адміністратором. Він створив армію з конгломерату людей різного походження, прагнень, поглядів, моралі. Поки живий був великий Богдан — всі вони корилися його волі. Хмельницький умів пізнавати людей і використовувати їх для справи. Він широко відкрив двері спольщеній українській шляхті, і після перемоги на Жовтих Водах ця шляхта почала вертатися на Україну, де гетьман давав їм керівні посади. Під його твердою рукою працювали поруч старі реєстровики, як Дзкеджалій, татарського походження, Вовченко, Нестеренко, Тоігіга, Шумейко та інші; багаті козаки — Сомко, Волевач, а спільно з ними шляхетські родини Виговських, Нечаїв, Богун, Кричевський, Тетеря, Гоголь, Демович-Креховецький, Куцевич-Міньковський, колишній королівський паж Мрозовицький, Жданович, Гуляницький, Богданович-Зарудний і, нарешті, Юрій Немирич." З цих людей виходять полковники, які користаються значною свободою в проведенні воєнних кампаній, та дипломати, які ведуть складні дипломатичні справи в різних державах.
У кровопролитних боях Хмельницький зі своїми помічниками будував державу, поділяв Україну на полки, сотні, встановлював порядок, суд. А головне — творив нові соціяльні умови, в яких вся людність поділялася на два стани: козаків, що воювали, та посполитих, що працювали. Цей порядок, який згодом зазнав значних змін, у загальних рисах існував, поки існувала Українська Держава.
"Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, — не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави, — пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини, О Оглоблин — Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає, як державний діяч великого формату" О Оглоблин підкреслює, що в організації верховної влади виявився державний геній Хмельницького Це було тяжке завдання Традиція староруської княжої державності, ідея Великого Князівства Руського і революційне походження нової Української держави, військовий характер її устрою та адміністрації, реальна влада гетьмана і персональний авторитет Богдана Хмельницького— все це відбилося на формуванні влади. Хмельницький зумів знайти геніальну синтезу всього цього, — пише О. Оглоблин.
Авторитет Хмельницького був величезний: "володів усім один, що розкаже, то всім військом роблять", — казав Тетеря. Полковник Савич оповідав: "Рядить гетьман, що їм гетьман велить робити, те вони й роблять"
Після Руїни, коли знову підноситься ідея української незалежної держави, починається захоплення добою Хмельниччини та її геніальним творцем. "Таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих його намірів і призначень" — писав автор "Історії Русів".
Велич Богдана Хмельницького полягає у тому, що він створив могутню українську козацьку державу, без якої неможливе було б відродження української державності вже 1917 року.
Слід також підкреслити, що з початку народного повстання до приєднання до Москви Україна жила як самостійна незалежна держава. Формально козацька держава і підпорядковані їй землі звалися Військом запорізьким. У цій державі, що охоплювала всю етнічну територію України, гетьман був, по суті справи, государем. Він і сам так себе сприймав і весь український народ бачив у ньому свого голову, вождя, государя. А Україна мала всі ознаки і прикмети тогочасної європейської держави.
Що стосується загальної оцінки козацької держави, то слід підкреслити, що вона була, так би мовити, перш за все козацькою державою "де-факто", але, на жаль, не була проголошена "де-юре" українською державою. Ось чому переговори в Переяславській раді йшли від імені Війська запорізького, а не держави України.
Кажучи про причини загибелі цієї спроби становлення національної держави, треба розвінчувати не тільки підступну політику російського царизму, але, на жаль, і непослідовну лінію деяких гетьманів, що привело до чвар і розладу в часи Руїни. Слід погодитися з зарубіжним істориком О. Субтельним, що після смерті Б. Хмельницького наступні гетьмани і старшини всього лише за 20 років зруйнували всі підвалини української національної державності.
Таким чином, створена Б. Хмельницьким велика козацька держава була, так би мовити, щаблиною в історії української державності. З точки зору цивілізаційного підходу, ця держава, яка мала ознаки демократичної республіки, була закономірним явищем нової епохи європейського Відродження, світового Ренесансу.
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991.
2. Історія держави і права України: У 2-х т. / За ред. В. Я. Талія, А. Й. Рогожина. - Том 1. - К.: Видавничий Дім Ін Юре , 2000.
3. М.П. Мірошниченко. Воєнна стратегія Богдана Хмельницького. – "Воєнна історія", № 2 за 2002 рік.
4. Лановик Б.Д., Матейко Р.М. Історія України. - К.: Знання, 1999