З початку 1980х років криза в СРСР охопила всі сфери життя. Хронічно не вистачало товарів, щоб забезпечити внутрішній ринок. Знижувався рівень життя населення. Це спостерігалося досить давно, але спочатку вдавалося виправити положення за рахунок продажу на Захід сировини - нафти, газу, деревини, а також благородних металів і дорогоцінних каменів. Перед новим (з березня 1985 року) генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим постала проблема - як змінити в кращу сторону положення в країні? Було вирішено додати в радянську планову систему елементи ринкової економіки. Хоча про новий напрям, що одержав назву перебудови, бело оголошено ще на квітневому пленумі 1985 року, фактичні зміни з'явилися в 1987 році.
Перебудова торкнулася й політичної сторони радянського життя. Були ослаблені репресивні методи. З таборів стали випускати політичних ув'язнених. З'являються правдиві матеріали про сталінські репресії, про колективізацію. Радянський уряд на чолі з Горбачовим починають вести політику роззброювання. Послабляється військовий і політичний вплив на країни Варшавського договору - ГДР (Германську Демократичну Республіку), Польщу, Болгарію, Угорщину, Чехославакию, Румунію. У результаті в цих країнах у короткий час зазнають поразки комуністичні режими цих країн, причому в більшості випадків (крім Румунії) вони навіть не робили опори. У листопаді 1989 року була возз'єднана ГДР І ФРН, у результаті чого з'явилася держава - Німеччина. Радянські війська залишають всі країни Варшавського договору.
На Україні з'являється безліч політичних організацій: антисталінське суспільство "Меморіал", Союз Незалежної Української Молоді, товаришество "Спадщина". Активізує свою діяльність Українська Греко - Католицька й Українська Католицька Церква. Відроджується Українська Автокефальна Православна Церква. В 1989 році при ініціативі Союз письменників України й Української Гельсінської Групи був організовано суспільний і політичний рух - Народний Рух України. З'являється безліч нових незалежних українських видань, багато українських радянських видань змінюють свою політичну спрямованість і часта назва. Активізує свою діяльність РУХ. Його керівниками стали Іван Драч, Володимир Яворівський, Михайло Горинь, Сергій Конєв. РУХ виступає на захист української мови, культури, висуває програми економічного й політичного розвитку. Він організовує масові заходи, такі як живаючи ланцюг, що зв'язала Київ з Львовом і Ивано - Франковском. До складу Верховної Ради (Вэрховнойи Ради) УРСР проходять представники від Руха й інших политческих організацій. Під їхнім тиском Верховна Рада УРСР 28 жовтня 1989 року прийняв закон про державний статус української мови. Багато діячів української культури виходять із Компартії. До лету 1990 року обстановка на Україні розжарюється. Спалахують страйку шахтарів. У Києві, у будинку Верховної Ради українські студенти починають голодування з вимогою незалежності. Їх підтримували багато простих громадян. У результаті 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Перебудова у пресі
Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора, який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС, він побував в Англії і тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Тетчер дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві). В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII з'їзд КПРС. Вперше, на відміну від попередніх з'їздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема, було наголошено на проблемі "відірваності слова від справи".
На цьому з'їзді було визнано, що газети відстали від життя, скотилися до "політичного базікання". Зокрема, критика їх роботи у попередньому періоді полягала в тому, що редакції віддавали понад половину газетної площі матеріалам на економічні, партійні теми, а повсякденні потреби трудящих відійшли на задній план. Було втрачено ставлення до людини як до найвищої цінності цивілізації, і навіть у постановці проблеми людину називали "человеческий фактор" підвищення продуктивності праці.
XXVII з'їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людини. По суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та демократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативну відповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР, протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагу демократії.
Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію до нових умов, позбутися застійних явищ, оживити, прискорити, активізувати партійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення.
Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин бело визначено на кількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії (програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталося на ХХVІІ з'їзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ Всесоюзній партійній конференції.
Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.
В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної системи управління й проголошено переважно економічні методи управління господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.
В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб.
У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави, перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього дозволеного та узгодженого прогресу.
Чим далі просувалася перебудова, тим менше редакції оглядалися на чиїсь дозволи та узгодження.
Оскільки преса (і радянської України також) спочатку лишалася за ідеологічною орієнтацією та за формою власності суто партійною, то гаслом "нових вітрів" у партії, в суспільстві стали слова "гласність" та "плюралізм". Згідно з ними, зверху дозволялося мати і навіть оприлюднювати власну думку, яка могла навіть відрізнятися від думок, дозволених партією.
Спочатку, як і в старі часи, преса передруковувала "декрети" нової доби. Потім розпочалася робота по їх роз'ясненню.
Наскільки ситуація нагадувала часи ленінського непу, дозволяє зрозуміти порівняння публікацій з газет різних епох. Ось !Правда" за 16 березня 1921 р. з доповіддю В. Леніна на Х з'їзді РКП(б) та водночас з передовицею про натуральний податок. Викладено історичне значення непу для вирішення першочергових завдань країни, і серед них головна - підвищення добробуту трудящих міста і села.
А в "Правде" за 25 травня 1990 р. видрукувано доповідь голови Ради міністрів СРСР М. Рижкова на ІІІ сесії Верховної ради СРСР "Об экономическом положении страны и концепции перехода к регулируемой рыночной экономике". Аналогії настільки очевидні, що мимоволі здається, ніби все, що було між цими епохами - череда трагічних помилок та хибних рішень і дій.
Наскільки серйозно поставилися "прагматики" до справи, свідчить гасло, яке 28 травня 1990 р. М. Горбачов виголосив у "Правде":
"Речь идет о повороте, сравнимом с Октябрьской революцией".
Відтак наступила "золота доба" преси. Реформаторське крило в партії побачило в пресі той інструмент, який може змінити масову свідомість, а за нею й реальну обстановку в країні. Одна за другою були прийняті постанови ЦК КПРС:
"О фактах грубого администрирования и зажима критики в отношении редакций газет "Воздушный транспорт" и "Водный транспорт" (1986 г.),
"О статье "Волокита в разрезе"("Правда" за 29 июля 1986 г.),
"О статье "Сколько брать на себя?" (май 1986 г.),
"О журнале "Коммунист" (август 1986 г.),
"О некоторых вопросах перестройки центральной партийной печати".
"О газете "Правда" (квітень 1990 р.)
В них підтверджено активну роль, яку мають відігравати ЗМІ в реалізації курсу партії на оновлення радянського суспільства, відображено досвід участі преси в перебудові, в утвердженні гласності, відвертості, правдивості, розвитку критики й самокритики. Кілька разів за ті роки М. Горбачов проводив дискусійні зустрічі з керівниками центральних ЗМІ, на яких намагався обґрунтувати нову роль преси в оновлюваному суспільстві: проводити рішення й ідеї не тільки від керівництва до мас, а й в зворотньому напрямку.
Таким чином, над пресою партія востаннє розкрила захисну "парасольку". Водночас редакції партійних газет залишилися в зоні, вільній від критики, в тому розумінні, що ніхто, крім партії, все ще не міг їх критикувати. Так було заведено ще в сталінські часи.
Саме цей "парниковий ефект" надав вихованим у покорі й партійній дисципліні журналістам і редакторам такої небаченої сміливості, енергії та наснаги, що й зробило пресу одним з найголовніших, найефективніших засобів руйнування старого ладу, а значить і партії, тобто й себе самої.