Поява нової міжнародної організації, зі створенням якої зв'язувалися чекання міцного світу, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
Слід зазначити, що спочатку представлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації в держав-союзників значною мірою не збігалися. Радянський уряд розглядало ООН у першу чергу як організацію по підтримці міжнародного світу і безпеки, покликану уберегти людство від нової світової війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило досить безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях світу і безпеки. У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксе, передбачав, що "організація повинна бути саме організацією безпеки і до її компетенції не слід відносити питання економічні, соціальні і взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації".
Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації в обох сферах повинна бути рівновеликої.
Дана пропозиція зустріла відсіч ряду держав. Мотивація відмовлення від наділення ООН широкими функціями в сфері економіки була різної і найбільше повно виразилася в позиціях СРСР і Великобританії.
Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про міжнародно-правове регулювання економічних відносин входять у суперечність із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав.
Великобританія виразила позицію тих держав, що вважали, що створення міжурядової організації в сфері економіки несумісно з принципами ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.
Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в держав-засновників єдності не було. Висловлювалися два діаметрально протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного розвитку. В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було прийнято компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва (Статут п.3 ст.1). Задачі координації були сформульовані в загальній формі і покладені на Економічну і Соціальну Раду (ст.62 ЕКОСОС). На відміну від Ради Безпеки ЕКОСОС споконвічно володів у своїй сфері дуже урізаними повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН стать серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях. Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала воістину неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин координація економічного міждержавного співробітництва з єдиного центра представлялася малоймовірної. Більш реалістичним був названий підхід з позиції функціональної децентралізації.
У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів виявилися вузькі, треба було створення системи міжурядових інститутів, для яких ООН виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі і знову створені спеціалізовані міжурядові організації.
Досвід Ліги Націй у цьому питанні був врахований у Статуті ООН, що у ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку висновку спеціальних угод з ЕКОСОС ООН.
Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носила характер співробітництва і координації дій.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН. Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною метою якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити допомога відновленню і розвитку держав-членів. У наслідку МБРР послужив основою створення групи організацій, що склали Світовий банк (СБ). У МБ увійшли три структури, що володіють ідентичними механізмами і подібними функціями: сам ММРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956), що має метою надання допомоги у фінансуванні приватних підприємств, Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960), націлена на надання допомоги країнам, що розвиваються, на пільгових умовах. МБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому всі його організації зв'язані угодами про співробітництво в ООН.
У 1946 році були створені наступні міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй з питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945). У 1947 році статус спеціалізованої установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). В наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД). Саме "молоде" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізовану установу ООН, пророблена велика робота з вироблення установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своєрідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що зв'язано з останньої не через ЕКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у Генерального угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованою установою, але зв'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою МБ. Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що уключала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення. Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво могутній вплив зробили, по-перше. Національно-визвольний рух колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, - запобігання ядерної війни, демографічна, продовольча, енергетична, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це виразилося в тім, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ, 1946), створений з метою надання допомоги дітям післявоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами, що знаходяться на різному рівні економічного розвитку. Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965) переслідує мети надання технічної і перед інвестиційної допомоги країнам, що розвиваються.
До дійсного моменту сформувалася стійка система ООН, що містить у собі головні органи:
· Генеральну Асамблею ООН,
· Рада безпеки ООН,
· Економічна і Соціальна Рада ООН,
· Рада по Опіці ООН,
· Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.
У систему також включаються і спеціалізовані установи :
· Міжнародний валютний фонд,
· Міжнародний банк реконструкції і розвитку,
· Міжнародна фінансова корпорація,
· Міжнародна асоціація розвитку,
· Міжнародна морська організація,
· Міжнародна організація цивільної авіації,
· Міжнародна організація праці,
· Міжнародний союз електрозв'язку,
· Всесвітній поштовий союз,
· Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культури,
· Всесвітня організація охорони здоров'я,
· Всесвітня організація інтелектуальної власності,
· Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку,
· Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй,
· Всесвітня метеорологічна організація,
· Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,