Реферат на тему:
Зборівська перемога
Хмельницький мав надію, що з новим королем зможе вдержати добрі відносини й забезпечити те, що здобув для козаччини і для всієї України. Але між Україною та Польщею було так багато суперечностей, що без. збройної боротьби не можна було їх вирішити. В червні 1649 р. польські війська перейшли Горинь і почали наступи на селянські відділи, що стояли тут залогами. Під Шульжинцями вони розбили полки Івана Донця й Таборенка. В цьому бою брали участь з українського боку й жінки, одна з них, Солохна Донцівна, попала в польський полон і поляки покарали її на горло як чарівницю. З Острополя уступив Кривоносенко, піддався і Звягель. Та за той час Хмельницький змобілізував козацькі полки й рушив на поляків. Брацлавський полковник Данило Ничай розбив польське військо під Межибоджем, сам Хмельницький ударив на Старий Констянтинів. По польському війську пішов сполох. »Панове реґіментарі«, оповідав польський офіцер, »поки мали діло з мужиками, давали собі раду не найгірше; тепер, як прийшло до самих козаків і татар, зовсім потратили голови, один до одного їздять, військо ж вуха наставляє«. Порішили повернутися 26 червня 1649 р. »Цей наш відворот рівнявся втечі, — я вдавати не вмію«, признався польський полководець Фірлєй.
Польське військо уступило до Збаража й обкопалося в оборонному таборі під охороною замку. Провід над обороною перебрав Ярема Вишневецький. Українські й татарські війська обступили Збараж і почали облогу. Козаки пробували спершу перемогти поляків приступом; у боротьбі полягли полковники Бурлюй, славний із морських походів на Синопу і шляхтич Морозовицький, що за ним »чернь дуже жалувала«; полковник Богун дістав рану. Та пізніш замкнули Збараж тісною блокадою, що ніхто не міг »ані пташкою перелетіти«. Частину війська під проводом Михайла Кричевського гетьман вислав на Білу Русь проти литовських військ. Але гетьман Януш Радзивіл переміг козаків у битві під Лоєвом. Кричевський дістався в полон і від рани вмер.
На підмогу Збаражеві зібрався король Ян Казимир, шляхом на Сокаль і Добротвір. Хмельницький непомітно забрав більшу частину війська з-під Збаража й виступив назустріч королеві під Зборів. Поляки не мали добрих відомостей про рухи українських військ, для них цей наступ був несподіванкою. Дня 15 серпня 1649 р., коли польське військо зближалося до Зборова і стало над багнистою річкою Гнізною, вдарила на нього козацька й татарська кіннота (між Метеневом та Зборовом). Заскочені поляки заметушилися, без ніякого ладу пішли в бій, знайшлися як у пастці, довкола замкнені військом, що наступало. Полягло тут до 4000 людей, — »увесь квіт польської шляхти стерла рука ворога«. Половина табору з усякими запасами дісталася в руки татар.
Тим часом передові польські полки, де був і Ян Казимир, зайняли Зборів і спинилися на другому боці Гнізни. Але тут виступили головні сили Хмельницького й наперли на них. Поляки замкнулися в оборонному таборі, окопалися і пробували звести бій. Але татарська кіннота разом із українською піхотою так сильно наперли на польські полки, що вони мусіли уступити до табору. Другого дня козаки добули містечко Зборів і з усіх боків замкнули польський табір. Козацька артилерія сильно обстрілювала шанці, а піхота рушила до наступу. Серед польського війська повстала метушня — поширилася чутка, що старшина втікає. У цій критичній хвилині король почав із Хмельницьким і ханом переговори й довів до відомого зборівського миру, дня 18 серпня 1649 р. Цей мир дав правні основи козацькій державі. Три наддніпрянські воєводства, київське, брацлавське й чернігівське стали окремою козацькою територією. Західна границя йшла здовж Случу, це була т. зв. козацька лінія, польські війська не мали права її переходити. Козацьке реєстрове військо мало налічувати 40.000. Козаки стали привілейованим станом, у їх руки перейшла вся управа країни.
Берестечко й Батіг
Але мир з Польщею був нетривкий. З українського боку було невдоволення, що не вдалося удержати під козацькою владою всіх просторів, занятих запорозьким військом а польські магнати й шляхта не думали зрікатися України. Незабаром прийшло до нової боротьби.
Війна почалася з того, що польний гетьман Мартин Калиновський із початком лютого 1651 р. рушив на козацьку »лінію«. Брацлавський полковник Данило Нечай вийшов проти поляків до містечка Красного, але тут поляки обступили його і в завзятому бою 20 лютого 1651 р. Нечай поліг. Польські війська зайняли пограничні козацькі замки Мурахву, Шаргород, Чернівці, Стіну, Ямпіль. Калиновський почав облогу Винниці. Кальницький полковник Іван Богун цілий тиждень боронив міста дуже завзято й відбив усі польські наступи. Тимчасом надійшли передові полки армії Хмельницького й під Липівцем 19 березня так сильно вдарили на поляків, що польське військо почало у сполоху тікати. »Була справа подібна до пилявецької«, писав очевидець-поляк. Один козацький корпус, під проводом генерального осавула Демка Михайловича, з допомогою Богуна, загнав військо Калиновського аж до Кам’янця.
Хмельницький пішов далі й у травні став із головними силами під Зборовом, чекаючи тут головного польського війська, що вийшло в похід під проводом Яна Казимира. Але король вибрав інший шлях — на Сокаль і Дубно. Тоді Хмельницький завернув назад і подався на Берестечко.
Король перейшов тут річку Стир і укріпився на рівній площині між Стиром та Пляшівкою. Козацький табір став напроти польського, на милю, над Пляшівкою. Але це місце не було вигідне, бо територія був горбиста, а над річкою тяглися широкі багна. Під Берестечко прийшов і хан Іслам Гірей із ордою і став за козацьким табором. Українське військо рахували на 100000 і більше, татар на 80000, поляків до 160000; але це цифри непевні, справжнього бойового війська було значно менше. А все ж це була найбільша битва за Хмельниччини.
Дня 28 червня 1651 р. почалися бої гарцівників, на нерівній території, що відділяв обидва табори. Другого дня, 29 червня, поляки значною силою виступили на козацький табір, що не був іще упорядкований. Але Хмельницький ударив на них з боку і відтяв польське військо від його табору; тоді лягло біля 7000 поляків, козаки добули 28 корогов, між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська. Але третього дня, 30 червня, поляки ще більшою силою пішли на козаків. З допомогою артилерії польська кіннота переламала козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Поляки перемогли й татар і так сильно їх погромили, що орда серед панічного сполоху почала втікати,
Щоб заспокоїти татар, Хмельницький із Виговським подалися до ханського табору. Але тут сталася нечувана річ — хан захопив гетьмана зі собою і з цілим військом відійшов з-під Берестечка. Козаки залишилися в таборі без проводу. Серед війська прийшло до розрухів, зчинилася метушня. Старшина з великим трудом привернула лад. Гетьманом обрано спершу кропивенського полковника Филона Джалалія, що добув собі славу ще під Жовтими Водами, потім Матвія Гладкого. Козаки укріпили сильніше табір і успішно відбивали польські наступи. Зроблено також кілька випадів на польські шанці. Але поляки знали про відхід татар і події серед козаків та сильним і почали замикати український табір. Із Бродів спровадили тяжку артилерію, що сильно била в козацькі вали. Частина польського війська перейшла на правий бік Пляшівки, щоб і звідтіль атакувати козаків. Там загатили греблею річку і вона широко розлилася. Супроти тяжкого становища старшина рішила вивести табір із невигідного місця й почати відворот. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів ні всякого воєнного спорядження, щоб загатити болота. Богун із кількома тисячами перейшов за Пляшівку, вдарив на поляків і захопив їх позиції. Але народні ватаги, що були в козацькому таборі, не зрозуміли цих заходів. Нараз поширилася чутка, що старшина тікає...
Наново зчинилася метушня 10 липня 1651 р., — чернь кинулася тікати наосліп. Все позбивалося на вузьких переправах. Багато людей потонуло в багнищах та озерах. Серед стиску не можна було вивезти табору, — залишилася й частина пушок. Це була страшна катастрофа.
Хмельницький, добувшись із татарської неволі, кинувся рятувати становище. З незвичайною енергією взявся організувати оборону на лінії Білої Церкви. Польське військо, що ввійшло в Київщину, застало тут могутні фортифікації. Під Таборівкою 13 серпня козаки бій виграли й польський похід спинили. Але за той час литовське військо під проводом Януша Радзивіла добуло Київ і з півночі почало наступ на козаків. Тоді Хмельницький був примушений прийняти некорисний мир, підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. Число реєстрового війська зменшено до 20000, козацьку територію обмежено тільки до київського воєводства, шляхті привернуто її давні маєтності, а селяни мали повернутися до панщини.
Але білоцерківський договір не протривав і року. Влітку 1652 р. несподівано прийшло до нової боротьби з поляками. Хмельницький висилав тоді до Молдови свого сина Тимоша. Він повідомив про це польного гетьмана Калиновського і прохав, щоб поляки не перешкоджали цьому походові. Але Калиновський зібрав військо і став під Батогом, на правому боці ріки Богу, на шляху, яким мав іти Хмельниченко. Він уставив табір на просторій, гладкій рівнині, яку тяжко було боронити; до того ж таборові укріплення розтягнув на' цілу милю. Хмельницький чимдуж вислав проти нього татар а сам із козаками швидко рушив за ордою. На початку битви, червня 1652 р., поляки відбили передовий татарський полк і досить побили орду. Але потім надійшли більші татарські сили й загнали польську кінноту до табору. Другого дня надійшли козацькі полки й окружили табір. Німецька піхота сильно боронилася, але козаки перемогли її своїм обстрілом, перервали лінію табору й увійшли до середини. Серед польського війська почалася метушня,"зчинився бунт, хотіли Калиновського зв'язати й видати татарам. Кіннота пішла врозтіч і трохи її вирятувалося від татар. Калиновський боронився ще якийсь час із піхотою, але козаки добули його позицію, і він поліг разом зі старшиною, 2 червня 1652 р.