Удержати полк — тримати відділ війська в бойовому ладі.
Гнати, гонити, загнати, угонити — вислови на означення погоні.
Поскочити, побігти — утікати, утекти.
Тактика варягів
Спосіб ведення битви за княжої доби не все був однаковий. Тактика залежала від родів війська та їх озброєння,
У найдавніших часах, у X. віці, головне військо творили варяги,, що були тяжкозбройною піхотою. Варязьку тактику знаємо з грецького опису походів князя Святослава на Болгарію 968—971 р.
Військо готовилося до бою в таборі або в мурах города, потім виходило на ворогів. Воїни йшли до бою пішими: нема в них звичаю битися на конях, і цього вони не привчаються, зазначає виразно грек Лев Діякон.
На полі бою військо стоїть немов та стіна, прибране у броню, в шоломах, зі щитами, що затуляють й ноги, з витягнутими копями. На знак, що починається бій, трублять у труби, і підіймають прапори. Військо йде до наступу, з гучним криком, у порядку, лавою; вояки несуть щити на плечах. Та які широкі й які глибокі були: тактичні одиниці, про це не знаємо нічого. Головною зачіпною зброєю були копя. Варяги напирали копями на ворога, пішого, чи кінного. Але у стрічі зблизька вдаряли й мечами або топорами.
Як наступ не вдався, військо старалося відступати в порядку, — закладали на плечі щити і поволі прямували до табору.
Лев Діякон описує ближче різні епізоди боїв Святослава. Наше військо має в нього назву — тавроскитів, візантійці звуться — ромеями.
Ось опис бою під Предславою: 3 приводу несподіваного нападу випробованого війська тавроскити збилися в купу й перестрашилися. Але незабаром ухопили за зброю, позабирали на плечі щити, — а щити їх великі, для забезпеки зроблені аж до ніг, — міцною лавою виступили на ромеїв на рівнину перед містом, для коней пригожу; кричали, як ті звірі, зчинивши дикий і гучний галас. Ромеї вдарили на них, билися сильно, доказуючи немалих діл, але битва вагалася, доки цісар не звелів безсмертним за сурмою вдарити сильно на ліве крило скитів; ті покидали списи, добре додали коням острог і метнулися на них. Скити були піші (бо в них нема звичаю битися на конях і до цього вони не привчаються), не встояли перед списами ромеїв, кинулися втікати й замкнулися в стінах міста. Ромеї кинулися їх доганяти й били немилосерно; кажуть, що у цій битві погибло скитів півдесята тисячі.
Бій під Доростолом: Коли військо (грецьке) прийшло в околиці Доростола, що звичайно зветься Дристра, тавроскити озброїли свою лаву копями та щитами, стали стіною й чекали ворогів. Цісар виставив проти них ромеїв, з боків поусгавляв кінних у бронях, а стрільців і пращників позаду, звелів їм часто стріляти, і сам повів військо. Війська забралися до бою і в перших стрічах боротьба йшла однаково з обох сторін. Руси билися сильно, уважали за великий сором, коли б тепер ромеї їх побили, — вони ж мали в сусідніх народів таку славу, що все в битві поборюють ворогів, а цю славу втратили б. Знову ромеї соромилися й боялися, щоб не переміг їх піший нарід, що зовсім не вміє їздити верхи... Такі маючи думки, війська билися хоробро. Русь, захоплена своєю дикістю і запалом, завзято натискала на ромеїв, — кричали мов несповна розуму, ромеї ж відбивали їх своїм досвідом і воєнною наукою. Багато погинуло з обох сторін, і до самого вечора перемога була нерішена, й битва хилилася то в той, то в цей бік. Вже зоря гасла, аж цісар натис сильно кінними, — вдарили міцним ударом, сурмачі засурмили до бою, і крик скрізь залунав у ромеїв. Скити не видержали їх натиску, кинулися тікати, і поховалися безпечно за стіни...
Другого дня тавроскити вийшли з міста, виступили на рівнині,— захистившися щитами аж до ніг та сплетеними з кілець бронями. Ромеї теж виступили з табору, одягшись як-слід у броні. З обох сторін билися сильно, і перемога була непевна, перемагали то ці, то ті. Але котрийсь із ромейського війська вихопився і вдарив списом Сфенкела, що його вважали в тавроскитів за третього по Святославі, — він бився тоді хоробро — велетень тілом і завзятий. Тавроскити настрашилися його смерти, подалися з рівнини і скоро пішли до міста.
Інший епізод: Другого дня вже сонце йшло на захід, як тавроскити вийшли з усім військом із міста і стали міцною лавою з витягненими копями, — пробували щастя. Цісар упорядкував ромеїв і вивів їх із табору. Почався бій. Скити міцно натиснули на ромеїв, били їх копями, влучали стрілами, і так збивали їздців на землю. Тут Анема (з прибічної цісарської сторожі) побачив Святослава, що з запалом як без памяти натискав на ромеїв і підбадьорював своє військо, — Анема пустив коня, наскочив на Святослава й ударив мечем по горлі, збив його (з коня), але не вбив: затримала удар броня, з кілець сплетена і щит, який він брав, щоб охоронитися від ромейських списів. Скитське військо окружило Анему, збило з коня ударами списів; повбивав він багато з них, але бо й його вбили; а був це чоловік, якого ніхто з товаришів не міг переважити військовими вчинками. Зате його смерть додала сміливосте Русі, вона гучно й дико закричала й натиснула на наших; вони відступили, ухиляючися перед незвичайним натиском скитів...
Тактика важкої піхоти
У походах Святослава головне військо творили ще варяги. Пізніш на варязький спосіб вела боротьбу й княжа дружина, що складалася з місцевих людей. У битвах виступає спершу тільки піхота. Воїни з обох сторін ідуть лавами одні проти других, стрічаються в ударі і зводять бої зблизька. Літописи залишили нам описи таких боїв.
Над рікою Альтою, недалеко Переяслава, 1019. р. зустрілися війська Ярослава Мудрого та Святополка. Святослав привів половців у силі тяжкій, Ярослав зібрав множество воїв. Пішли один проти одного, і покрили поле альтське великою силою війська. Була п’ятниця, сонце сходило, — зійшлися обидві сторони, і була січа люта, якої ще ніколи не бувало на Руси; бралися за руки й рубали один одного; сходилися тричі, аж по долині кров текла. Під вечір переміг Ярослав, а Святополк утік.
Подібно виглядав бій під Києвом 1024. р. між Ярославом та його братом Мстиславом. Головним військом Ярослава були наймаїні варяги під проводом князя Якуна (Гакома). Мстислав мав свою дружину і ополчення племен сіверян. Мстислав уставив своє військо так, що в осередку стояли сіверяни, по крилах дружина. Була ніч, темно, блискавки, громи і дощ. І сказав Мстислав своїй дружині: Підемо на них. І пішли Мстислав і Ярослав один проти одного, і зустрілося чоло сіверян із варягами й угиналися від праці варяги, рубаючи сіверян. Потім ударив Мстислав зі своєю дружиною й почав рубати варягів. І була січа велика, — як було засвітила лискавка, — блищала зброя, і була лиха година, і січа велика і страшна. І побачив Ярослав, що його перемагають, то й утік з Якуном, князем варязьким.
Між обома битвами бачимо деякі різниці. Над Альтою обидва війська нападають одне на одне одноцільними лавами, — ми не чуємо нічого про поділ на якісь тактичні частини. Коли перший бій не вирішив перемоги, противники відступають один від одного, і потім зступаються вдруге і втретє. Під Києвом Мстиславове військо виступає поділене на чоло (центр) і два крила; до бою князь висилає спершу слабше військо, ополчення, що було в центрі; коли ж ворог, варяги, почали перемагати, князь ударив на нього сильнішими частинами, дружиною, що стояла на крилах. Але в одному і в другому бою видко зусилля осягнути перемогу відразу, на одному полі битви.
Тактика тих часів була проста, не дуже складна. Мета наступу була сильним ударом відразу розбити вороже військо. Воїни ідуть у бій пішкома, густою лавою, зодягнені у броні (панцирі) та шоломи, кожний зі щитом на лівому рамені й копям у правій руці.. Діяльну участь у бою брали, мабуть, тільки копя двох-трьох перших рядів. Задні ряди мали значіння тільки тим, що скріплювали силу удару. Таким чином лава копійників не конечне мусіла бути дуже глибока; коли перший удар копій не давав перемоги, то роль копійників кінчалася; копя були почасти поломані, але й цілих копій у сутичці зблизька, у глоті, вживати ненаручно. Тоді починається бій на мечі — січа. Кожний копійник мав при боку меч, як помічну зброю. Може, задні ряди були озброєні тільки в самі мечі. Остаточно бій перемінявся в завзяту рукопашну боротьбу. Так можна реконструювати собі давній бій піхоти.
Бій тяжкозбройних піхотинців залишився головним способом боротьби до кінця XI. в. Літописи описують стрічу військ ось як: зустрілися обидві сторони на Немизі, — пішли одна на одну, і була, січа люта, і багато попадало (1067. р.); пішли одні на одних, і як були біля села на Ніжатиній ниві, зустрілися обидві сторони і була січа люта,(1078 р.); Ізяслав впорядкувався перед городом на полі, а Олег пішов на нього полком, і зустрілися обидва, й була брань люта (1096 р.). Навіть тоді, як уже кіннота дійшла була до значного розвитку, військо не раз вставало з коней і ішло на ворога пішки. Так 1096 р. перед битвою новгородці позсідали з коней і зступилися на Кулачці, і був бій завзятий. Те саме бачимо ще й у пізніших часах у Галичині. Можна здогадуватися, що робили це тому, що більша частина війська була піша, або хоч і мала коні, то не вміла стрічатися верхи, тим то й кінні частини мусіли йти до бою пішки.
Виішальним чинником у боях була тяжка піхота, княжа дружина або оружники. Легше озброєні народні ополченці, вої або піші, могли мати тільки другорядне значіння. До наступу вони йшли хиба тільки проти таких самих слабо озброєних частин по ворожій стороні.
Тактика тяжкої кінноти
При кінці XI. в. бачимо помітну зміну у способах ведення боїв. У тому часі головним військом стає — кіннота, й її участь у боях викликає зміну тактики.
Тактика кінноти могла розвинутися в нас під впливом двох сторін, — Візантії і степу. Як уже ми згадували, Святослав у своїх болгарських походах пізнав грецьку тяжку кінноту, оцінив її вагу й сам старався навіть зорганізувати своє кінне військо. Пізніше Україна зблизилася ще більш до Візантії, була в союзі з Царгородом і могла добути звідтіля зразки організації тяжкої кінноти. Ще більше до розвитку кінноти в нашому війську причинилася боротьба зі степом. Кочові печеніги, торки, половці безнастанно непокоїли наші землі і проти їх швидких, несподіваних нападів можна було боротися тільки добре зорганізованим кінним військом.