Земляне укріплення звалося вал або теж приспа або переспа. Не цілком ясне значіння слова гребля; часом воно означає вал (розкопали греблю, 1172 р.), часом рів (був через греблю міст до воріт города, 977 р.).
Вал бував різної висоти. Де особливої оборони не була потреба, там досить було валу на 2—3 метри. Але в інших місцях сипали вали дуже високі. В Білгороді під Києвом вал до 12 м. заввишки, у Вижгороді 17 м., в Крилосі доходить до 25 м.
Вала будували з такого матеріалу, який можна було найти на місці, — з чорної землі, з глини, каміння. Там, де була потрібна особливо тривка будова, зміцнювали вал кам’яною підбудовою або дерев’яною конструкцією. Таку дерев’яну підбудову відкрили археологи у валах городища в Білгороді під Києвом. Здовж цілого валу тягнеться стіна, на 4 м. заввишки, складена з дубових брусів. З нею були сполучені поперечні стіни, на 4 м., завдовжки, а в порожньому місці, в цих клітках, — сильно вбита глина. В деяких місцях ця дерев’яна будова ще складніша: одна на другій побудовані по три клітки, на метр заввишки, скріплені різними сполуками, а порожні місця позаповнювані непаленою цеглою. Разом будова творить масивний мур у формі ступнів, долиною є ще сліди колів, посплетуваних хворостом. Така конструкція скріплювала вал і не дозволяла йому розсуватися.
Такий спосіб укріплювання описує один із північних літописів: був остріг утверджений довкола города, сильний тин дубовий, а за ним два оплоти і між ними насипаний вал. Поверх ці дерев’яні зруби або плоти засипували землею й покривали дерниною.
Забри і ворота
На хребтах валів бували дерев’яні заборола або стіни. Були вони різного вигляду. Довкільний город мав укріплення несильні, звичайну огорожу з загострених палів, повбиваних у землю густо, один біля одного. Таке укріплення звалося о с т р і г, пізніше — ч а с т о к і л. Такі частоколи не були високі, їх можна було перелізти. Коли під галицький Звенигород прийшов був князь Іван Ростиславич і почав облягати город, селяни скакали через заборола до Івана, й перебігло їх триста.
Внутрішній город мав сильніші укріплення. Тут не досить було звичайної низки частоколів. Стіну творили різнородні в’язання і зруби, подібні до тих, з яких була дерев’яна основа валу. Вони скидалися на вежі, чи башти, як бачимо на деяких малюнках у літописі. Назва їх була: городні або городниці. Вони виставили понад вал, на них ставала залога, що боронила валів, — мужі стояли на заборолах города (1229., 1261. p.). Ці городниці не все були сильно побудовані, і літопис оповідає про нещастя, що сталось в городі Римові 1185. p.: Римовичі позамикалися в городі й повилізали на заборола, і так за божою волею полетіли дві городниці з людьми до ворогів.
Дерев’яні заборола були побудовані так, що можна було їх розметати, — розкинути. Таким способом татари 1240. р. понищили багато українських городів.
По довкільній стороні валу йшов р і в, різної глибини, виповнений часом водою. Через рів був,перекинутий міст. У Овручі був через греблю міст до воріт города (976. p.). Міст був так зроблений, що в потребі його можна було легко розвинути. Літописець подає такий епізод із Білгороду 1150. p.: несподівано вороже військо появилося під городом, князь не сподівався нападу й забавлявся з дружиною — і якби митник був не добачив і не переметав був моста, його були б захопили. Як небезпека минулася, міщани знову мостили міст. Рідше бували зводні мости, які підносили з допомогою журавця. Літопис згадує такий возводний мост і жеравець, але — в польському Каліші (1229. p.).
До города вели оборонні ворота, тобто в’їздові брами, побудовані серед заборол. Були вони і в довкільному острозі (т. зв. о - с т р о ж н і ворота) й у внутрішньому дитинці. Число воріт залежало від величини города. В Києві були Золоті ворота, Жидівські, Лядські й Угорські; у Треполі (Трипіллі) — Водні; в Переяславі Княжі, Єпископські й Кузнечі (ковальські); в Новгороді сіверському — Чернігівські, Курські; у Володимирі на Волині — Київські і Гридшині; в Галичі — Німецькі. Без назв згадані ще ворота в Чернигові, Овручі та у Звенигороді галицькім. Назви воріт є різного походження: від народів, що жили коло воріт — німецькі, угорські, жидівські; від засновників, чи опікунів — княжі, єпископські, кузнечі (ковальські); від городів, до котрих вели шляхи через ворота — київські, чернігівські, курські.
Літописи не подають ніяких подробиць про вигляд та укріплення воріт. Єдині ворота, про які можна докладніше сказати, це — 3олоті Ворота в Києві. Побудував їх 1037 р. Ярослав Мудрий тоді, як заснував Новий Город. Ворота були високі на два поверхи, на горі мали церкву Благовіщення, в долині — різні схови чи комори. Муровані були з цегли й дикого каміння. Приступу до них боронили бічні вежі, що виступали трохи перед ворота.
Внутрішні укріплення. Вежі
Внутрішні укріплення в самому городі літописи згадують рідко. Залога містилася у звичайних будинках, окремих касарень не було. Княжі двори були деколи сильніше будовані так, що можна було в них знайти деякий захист. Так підчас народних заворушень у Києві 1068. р. князь Ізяслав зі своїми дорадниками замкнувся на поверсі свого двора, на сінях, і звідтіль через віконце перемовлявся з юрбою. Але, не бачив можливості боронитись, тож скоро залишив двір. Деколи охорону давали сильно побудовані церкви. Так у Галичі 1229. р. угорський королевич Коломан побудував город на церкві Пречистої Богородиці. Так само підчас облоги Києва 1240 р., коли татари добули мури города, міщани збудували другий город біля святої Богородиці; коли ж татари почали наступати, люди повибігали на церкву й на хори церковні зі своїм достатком, — від тягара повалилися з ними стіни церковні...
Пізніше, в XIII ст., в галицько-володимирській державі посередині городів будують оборонні вежі. Літопис дає опис такої вежі в Холмі: Вежа посеред города висока, що можна було бити з неї доохрест города, підбудована каменем на 15 ліктів заввишки, сама ж будована з тесаного дерева й побілена, як сир, світилася на всі сторони. Ця вежа згоріла в пожежі Холму 1259 р. і, хоч Данило відбудував город, але вежі такої не зміг збудувати, бо ставив інші городи проти безбожних татар. При цій нагоді треба згадати, що князь подбав і про це, щоб город мав воду на випадок облоги, — наказав викопати біля вежі студенець, тобто колодязь, що мав 35 сажнів.
Оборонні вежі побудували також у найближчій околиці Холму, здається, як сторожівні для залог на дорогах до города. Називали їх стовпами. Галицький літопис згадує одну таку вежу: стоїть також стовп поприще (200 метрів) від города, кам’яний, а на ньому вирізьблений кам’яний орел; висота каменя 10 ліктів, а з головами й підніжками 12 ліктів.
До наших часів збереглися під Холмом два такі стовпи в селах Білавині та Столпю. Перша башта стоїть пів милі від міста, над річкою Угорцем на острівці, який довкола обливала вода; залишилася з неї одна стіна, на яких 20 метрів заввишки й коло 9 м. завширшки. Мур грубий на метр, з білого і синявого каменю, споєного цементом. Видко також сліди склепінь. Друга вежа є на північний захід від Холму, півтора милі від міста, — на дорозі в Польщу, до Любліна. Вона чотирикутна, стіни тепер на 14 метрів заввишки, на 5 м. завширшки, збереглися досить добре. Коло вежі є фундаменти якоїсь іншої кам’яної будови. Третя кам’яна вежа збереглася в Камянці Литовському (тепер берестейський повіт). Город заснував тут князь Володимир Василькович 1276. р. Літопис описує вежу так: збудував у ньому (городі) стовп кам’яний, 17 сажнів заввишки, подиву гідний для всіх, що дивилися на нього. Ця вежа побудована у плані кола — з проміром 13 метрів; мур з цегли, яких 27 метрів заввишки. Вежа мала три поверхи.
Облога й воєнні машини
Город був місцем захисту і самого місцевого населення й цілої околиці. Коли ворог появився, город міг закритись, тобто замкнути ворота й мешканці боронилися з-поза заборол. Способи оборони були мало вироблені. Найчастіше оборонці стріляли на ворога з луків, або кидали каміння. Коли була сильніша залога — засада, засадники, то могла виді з а т и з города і пробувати відігнати тих, що облягали — обложників. Але переважно город обмежувався пасивною обороною.
На означення облоги були різні вислови: город оступити, обстояти, осісти, об лежати.
Обложники старалися насамперед із усіх сторін обступити город, щоб населення не мало куди вийти з міста. А то бувало, що обложенці перекрадалися з міста, особливо, щоб добути харчів або води. Коли попри город перепливала ріка, ворог старався воду перейняти, щоб таким чином присилувати населення піддатися. Коли ж ці засоби не помагали, треба було приступати до города. Тоді або робили приступ із усіх сторін рівночасно, або вдаряли в найслабші ворота, силкувалися переламати їх і дібратися досередини.
Як військо, що наступало, ^хоронилося від каміння, яке летіло з города, докладніше не знаємо. Раз тільки літопис і згадує, що обложники підступили під город під вежами (1097 р.) — це були якісь рухомі піддашшя, що скидалися виглядом на вежі.
Коли повелося добути довкільний, окольний, город, часто підпалювали його, щоб присилувати оборонців здати і внутрішній город — дитинець,
Захопити город у наступі звалося — взяти копям. Тоді мешканці не могли сподіватися пощади: князі взяли Мінськ, мужів порубали, а жінки і діти віддали на щит (у неволю).
Але не раз городяни, потомлені голодом і спрагою, або не діждавшись підмоги передавалися добровільно і отворяли город.. Звичайно перед тим ішли переговори й обложник обіцював омирити мешканців, не карати їх. Знаємо один випадок, що князь обложенець домагався, щоб дозволили йому вільно вийти з города, — просив дороги, і обложник пристав на це, дав йому дорогу (1207 p.).
Тодішні городи давали сильну забезпеку; ми знаємо ледве кілька випадків, коли город добули приступом. Мешканці або самі згодилися передатися, або ворог знеохочений сам відходив. Рідко коли облоги тривали довше, ніж один місяць. Найдовша облога, записана в літописах, була біля Турова 1158 р. — десять тижнів.