У 1996 р. на факультеті слов’янських філологій Софійського університету було відкрито українське відділення. В цей же час відбувається визрівання й творення українських громад у Болгарії. Так, у 1999 р. у Софії створюється українсько-болгарська фундація „Мати-Україна”. Українські об’єднання реєструються у Варні, Бургасі, Добричі, Сілістрі. Проте вони не охопили ще всіх українців, що проживають у Болгарії. Тільки фундація „Мати-Україна” є членом Європейського конгресу українців і готується стати членом Світового конгресу українців. Віце-президент фундації О. Коцева і секретар В. Жуківськийбагато працюють у цьому контексті. Наприкінці 2000 року Софію відвідав голова Світового конгресу українців Аскольд Лозинський. У 2002 р. при фундації „Мати-Україна” відкрито Українську недільну школу (викладач А. Якімова). За власними розвідками В. Жуківського, після 1944 р. в Болгарії така школа створена вперше. Вікові параметри учнів – від студентів до осіб пенсійного віку. Заняття відвідують не тільки українці, а й болгари, що обумовлює спеціальний підхід до викладання української мови – української як іноземної. Базовою методикою навчання є комунікативна методика. Двічі на рік проводяться тестування. Навчальний процес включає такі компоненти: мовознавчий, країнознавчий, культурознавчий, інформаційний. Відсутність приміщення і фінансових можливостей не дозволяло організувати вивчення української мови дітьми шкільного віку. Це найболючіша проблема, бо за нею стоїть втрата зв’язку між поколіннями, прогалина у знаннях про українську цивілізацію, вихідцями з якої є їхні батьки. Але 14 лютого 2009 р. в Софії посольство та діаспора відкрили український клас (на території посольства). "Український клас тут – це знакова подія, і це стало можливим завдяки зусиллям як діаспори, так і Міністерства закордонних справ України, - сказав посол України Віктор Кальник. – Тепер необхідно інформацію про це поширити, включно через рекламу, щоб сюди приходити всі, хто любить Україну і хоче вивчати українську мову, культуру, традиції".
Викладати в українському класі буде дипломований філолог, вихованець Київського державного університету ім. Тараса Шевченка українка Антоніна Якімова (див. фото на стор. 13). У 2002 р. в Софії вона організувала Українську недільну школу, яка працювала донедавна. Однак за браком приміщення та ряду об’єктивних причин її довелося закрити. I ось пані Антоніна знову береться за улюблену справу. Наразі її слухачами будуть діти дипломатів та українців, що мешкають в столиці.
Вперше 18 вересня 2006 р. Українська недільна школа спільно з фундацією „Мати-Україна” та Посольством України провели наукову конференцію „Драгоманівські студії”, присвячену 165-річчю від дня народження М.Драгоманова. Задум зробити її щорічною і нею починати навчальний рік у недільній школі учасники конференції сприйняли схвально. У рамках конференції постійно діятиме секція „Українська діаспора у Болгарії”.
До здобутків української громади у четвертій еміграційній хвилі можна віднести:
- створення товариств та об’єднань;
- функціонування приватного сайту „Украински вести / Болгарські вісті”;
- відкриття Української недільної школи у Софії;
- можливість вивчення української мови та набуття спеціальності у Софійському університеті;
- плідна співпраця з Посольством України у Болгарії;
- інтеграція у світове українство;
- співпраця з освітніми і науковими установами України: Національний університет імені Тараса Шевченка, НДІУ МОН України, Інститут досліджень діаспори.
До факторів збереження етнонаціональної ідентичності у діаспорі відносяться: родина, школа, церква, громадські організації, держава.
Щодо Болгарії, то, починаючи з третьої хвилі української еміграції, родина не стала центром збереження етнонаціональної ідентичності. У родинах майже не спілкувалися українською мовою, а в повсякденному вжитку користувалися болгарською та російською мовами, а іноді – тільки болгарською.
СьогодніукраїнськумовувБолгаріїдоречновивчатиякіноземну – цереаліїчасу. Наприклад, болгари, які навчалися в Україні, виявляють бажання навчати своїх дітей вукраїнських вузах. Українці, що проживають у Болгарії, для подальшого навчання дітей починають зупиняти свій вибір на українських вузах також. І перші, і другі мають проблему зі знанням української мови. Тому доцільно піднімати питання про курси української мови як іноземної, які давали б базові знання з української мови, достатні для того, щоб навчатися в українських вузах. Було б добре, якби такі курси видавали відповідний документ на підтвердження знання української мови, визнаний українською державою, як це робиться в європейських країнах щодо інших мов. Українці не мають і своєї церкви. Більшість відвідує болгарську. Громадські організації, що утворилися, не такі потужні і на сьогоднішній день ще не можуть повноцінно виконувати місію збереження етно-національної ідентичності.
Члени клубу інтернаціональної дружби «Мир і злагода», який плідно працює в нашій школі протягом 11 років, готові сприяти забезпеченню підручниками, дитячою і художньою літературою, аудіо і відеозаписами недільної школи та мовних курсів у Болгарії, як це неодноразово робили для українського земляцтва в Естонії. Наш клуб щорічно проводить фестиваль Європейських держав, на якому команди-учасники на одному з конкурсів мають висвітлити стосунки України з тією чи іншою країною і зокрема питання діаспор в цих країнах. Таким чином учні отримують більш глибокі теоретичні знання. Ми також здійснюємо щороку обмін учнями з багатьма школами Західної Європи і готові запропонувати листування і обмін з Болгарською молоддю.
Багато учнів нашої школи відвідали зі своїми родичами Болгарію, відпочиваючи там. Влітку цього року я мав нагоду вперше потрапити до цієї країни. Місто Албена дитячий табір «Бригантина» вразили мене своєю красою, дивовижними краєвидами; синім, прозорим морем (див. фото на стр. 14.). Я познайомився з болгарськими дітьми та вихователями. Люди привітні, щирі, багато посміхаються, дуже схожі на українців, тобто такі як ми і це мене приємно здивувало. Звичайно, я б хотів ще потрапити до Болгарії і відвідати місто Софію.
Інтереси національних меншин у державі відстоює Національна рада з етнічних та демографічних питань при Раді Міністрів Болгарії. Проте жодна українська організація в ній не представлена, тому що лідери цих організацій не є громадянами Болгарії. На превеликий жаль, бачимо, що в Болгарії відбувається процес асиміляції української громади. Скромні здобутки української еміграції у Болгарії на початку ХХІ ст. можна розцінювати як позитивне явище, метою якого є відтворення і збереження етно-національної ідентичності українців у Болгарії.
Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України — і від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато в чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.
Література
1. Арнаудов М. Очерци по българския фольклор.– С., 1968. – 682с.
2. ЦДА, ф. 1717К, оп. 1, а. е. 162, л. 1, 2.
3. Атлас Східної діаспори
4. Українці Болгарії
5. Єдина Україна
6. The New Encycklopaedia Britannica. 15th Edition, vol. 4, p. 68-69.
7. Meyers Konversations-Lexikon. 9. Aufl., Bd. 6, S. 745.
8. Evangelisches Kirchenlexikon. 3. Aufl., Bd. 1, S. 874-875.