Татари на Україні
Татари появилися в наших степах уперше 1223 р. Спершу вони напали на половців, яких звали своїми рабами й конюхами, погромили половецьку орду й переслідували утікачів аж до Дніпра. Тоді половці вдалися до українських князів просити помочі. Князі відбули в Києві воєнну нараду й вирішили заступитеся за половців проти нової, сильної орди: Краще нам прийняти їх на чужій землі, ніж на своїй. У квітні військо зібрали над Дніпром, вище порогів, де був брід на Протолчі. В поході взяли участь князі київські, чернігівські, смоленські й волинські. Прийшли й таємні галицькі вигонці від моря на тисячі човнів. Яке було татарське військо, то про це певних відомостей не було: одні казали, що вони прості люди, гірші від половців, інші, що це стрільці (лучники), ще інші запевняли, що вони військо добре. Українські полки рвались до боротьби і коли прийшли звістки, що надходить татарська сторожа, молодь пустилася на них на конях, щоб оглянути невидане військо. Дня 23 травня прийшло до першого бою з татарським передовим полком; у стрічі перемогла українська легка, кіннота: Татари зустріли руські полки і стрільці руські перемогли їх, і гнали в поле далеко, забрали їх худобу і зі стадами завернулися так, що все військо наповнилося худобою. Заохочені успіхом,, українці пішли далі, йшли вісім днів степами, аж зустріли татарську сторожу над рікою Калкою. Де ця річка, напевно невідомо Одні дослідники вказують на річку Калець, що вливається до Азовського моря, інші шукають Калки ближче Дніпра. У першій сутичці татари уступили, а князь Мстислав Мстиславич, що проводив походом, дав наказ озброїтися і приготовитися до битви. Військо перейшло Калку. Перший із татарами зустрівся Данило галицький. Молодий, 18-літній князь кинувся відважно у бій, дістав рану у груди, але не вважав на це й далі напирав на татар так, що вони почали уступати. За ним пішли в бій і інші полки. Але справу попсували половці: почали втікати перед татарами й ослабили бойову лінію. Задні українські полки, що не ввійшли ще в бій, заметушились. Тоді татари вдарили всією силою, їх стрільці закинули військо стрілами, — навіть Данило не міг утриматися, всі князі почали 31 травня відворот. перемога над усіма князями руськими спала, якої не бувало ніколи... Найдовше боронився київський князь Мстислав Романович. Він зайняв сильну позицію на якомусь горбі, а що місце було кам’янисте й не можна було сипати валів, обвів своє військо городом із возів. Татари підступом намовили його здатися, але умови не дотримали, — князя з товаришами вбили. Підчас утечі згинуло шість князів, побитих киян рахували на 10 тисяч.
Після цієї перемоги татари завернули знову до Азгі. Заново - почали наступ аж кільканадцять років пізніше, 1236 р. Спершу вони звоювали і знищили Поволжя й Суздальщину, потім іще раз половців і Кавказ, а 1239 —1240 р. звернулися на Україну. Відразу виявилася скрізь перевага монголів і вищість їх тактики. Вони розпоряджалися незліченними масами війська, не щадили людей і вже тим самим добували перемогу. У боях були незвичайно завзяті, супроти покорених не знали милосердя, рубали навіть людей, що виходили проти них із дарунками, не жаліли й маленьких дітей. Перед татарами не устоялось навіть те, в чому українська воєнна організація була найсильніша — городи. Татари мали вдосконалені способи облоги, вживали сильних воєнних машин й найсильніші укріплення мусіли їм піддаватися. Пороками били город і стрілами без числа стріляли, розбили стіну города і вийшли на вал, взяли город копям (приступом), — це описи, що повторюються при кожній облозі.
Але на Україні знали, що від татар не можна сподіватися помилування чи пощади і — всі городи боронилися до останку. Переяслав добув хан Батий приступом, вирізав населення і поруйнував церкви. Чернігів обступали в силі тяжкій — князь Михайло Глібович вийшов проти них із усім військом, але татари перемогли його, город добули й спалили. Київ боронився довше, за переказом
10 тижнів і 4 дні; була тут залога під проводом воєводи Дмитра, якого прислав князь Данило з Галичини. Але Батий окружив місто величезним військом: Не було чути голосу від скрипу возів його, реву безлічі верблюдів та іржання коней його: Татари поуставляли пороки недалеко Лядських воріт і били без угаву день і ніч, доки нарешті не розбили стіни. Городяни пробували уборонити вилому і тут треба було бачити, як ломилися копя, як ударяли щити, а стріли запаморочили світ переможеним... Воєвода Дмитро ранений дістався в полон. Городяни побудували новий город біля Десятинної церкви, але татари досягли їх і там люди сховалися на хорах церкви, але будова не витримала ваги, завалилася й покрила собою оборонців. Київ добули татари за одними вістками 19 листопаду, за іншими 6. грудня 1240 р.
Данило в боротьбі з татарами. З-під Києва татари рушили на підбій галицько-володимирської держави. Города Колодяжна над Случем не могли добути, поставили 12 пороків і не могли розбити стін, але переманили оборонців і зрадою їх повирізували. Добули Камянець і Ізяславль над Горинем; Крем’янець і сусідній Данилів минули, бачучи, що облога буде тяжка; копям узяли Володимир і вибили все населення, так само Галич і інші городи, яким нема числа. Аж галицький воєвода Дмитро, якого татари водили зі собою, налякав Батия: Не залишайся в цій землі довго, — це земля сильна, зберуться на тебе, й не пустять тебе у твою землю, тоді Батий перейшов на Угорщину. Зі свого походу татари вернулися на схід й осіли над Волгою.
Але від того часу вони вже послідовно йшли до того, щоб опанувати цілу східню Європу. На Придніпрянщині не вдержався вже ні один самостійний князь, — тільки західні землі, більше від татар віддалені, могли ще зберегти незалежність. Але й над ними висіла татарська ітуча. Кілька років пізніше, 1245 р., хан Батий прислав Данилові зазив: Дай Галич. Щоб рятувати свою державу, Данило мусів упокоритися, поїхав до Сараю і прийняв титул мирника — союзника татар. Але залежність від поганих відчував він дуже болюче й відразу почав готовитися до війни з татарами.
Насамперед почав він укріплювати наново старі городи й будувати нові такі, як Холм і Львів. Ці городи мусіли бути сильніше побудовані і краще укріплені, щоб витримати удари татарських воєнних машин, — це був єдиний спосіб опору татарським силам. Рівночасно Данило старався приєднати до боротьби з татарами західну Європу, ввійшов у переговори з папою і прийняв церковну унію.
Татари бачили ці заходи Данила, але не вступали з ним спершу у війну, а тільки приготовляли для себе терен. І так узяли під свій протекторат т. зв. татарських людей, — сільські й міські громади над Горинем і Случем, що заходилися виходити з-під княжої влади й сіяли жито татарам. Данило старався здушити цей неприхильний для себе рух, двічі висилав своїх синів на пограниччя, переборов збунтовані городи й присилував їх до покори. Татари відповідали на це пограничними наїздами й погрозами чи ласками силкувалися приєднати собі пограничних посадників. В 1253 р. татарський воєвода Куремса наїхав на Крем’янець, але не зміг добути города; в 1254 р. облягав ізнову Луцьк, але город оборонився, — Данилові укріплення показали свою силу.
Татари, занепокоєні цим опором, перейшли до гостріших виступів. В 1261 р. воєвода Бурандай із сильним військом станув на границі і зажадав, щоб Данило і Василько понищили всі нові твердині. Коли ви мої союзники, порозкидайте всі свої городи. Князі мусіли послухатись. Лев розкинув Данилів і Стіжок, потім послав розкинути Львів, а Василько послав розкинути Крем’янець і Луцьк. Потім Бурандай разом із Васильком прийшов під Володимир на Волині і знову зажадав: Васильку, розкинь город! 1 князь Василько почав думати в- душі над городом, а що неможливо було розкинути його у швидкому часі, бо був великий, казав його підпалити, і так за ніч згорів він увесь... А другого дня прислав татарина на ім’я Баймура, і Баймур приїхав до князя і сказав: Васильку, прислав мене Бурандай, казав мені город розкопати. Відповів йому Василько: Роби, що тобі казали. І почав розкопувати город, щоб показати образ перемоги... Тільки Холму татари не змогли добути, бо були в ньому бояри, і люди Добрі, і город утверджений кріпко пороками й самострілами.
Цей Бурандаєвий погром перебив усі Данилові плани. Не мав він більше сил, ні змоги, щоб підняти боротьбу проти монголів, а й із заходу ніякої помочі не добув. І так покінчив життя, не виконавши своїх найважніших намірів.
Його наступники мали ще менше нагоди до того, щоб визволитися з-під татарських впливів. Мусіли платити татарам данину і ходили з татарськими воєводами в походи на сусідів. Аж Данилові правнуки, Андрій і Лев Юрієвичі, пробували стати на монголів. Польський князь Володислав Локетик виславляв їх хоробрість. Але обидва князі серед невияснених обставин одночасно померли 1323р.