Міністерство праці та соціальної політики України
Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці
Реферат
На тему:
“Семенівка Семенівського району Чернігівської області”
Підготував: Сухотський В.
Група: 109
Викладач: Карпова І.Г
Чернігів 2010
План:
1) Історичні відомості про містечко Семенівка. Умови життя жителів Семенівки та що вони виготовляли
2) Червона Книга м. Семенівка
3) Заходи охорони водоймищ в м. Семенівка
1. Історичні відомості про містечко Семенівка. Умови життя жителів Семенівки та що вони виготовляли
Семенівка — місто районного підпорядкування, центр району. Розташована на річці Ревне, в 139 км. на північний схід від Чернігова. Залізнична станція на лінії Новгород - Сіверський — Новозибков. Міській Раді народних депутатів підпорядковані села Кути-другі і Кути-перші.Семенівка була заснована стародубським полковником Семеном Самойловичем в 80-х роках XVII ст.. Спочатку вона входила в Стародубський полк, з 1782 г.— в Новгород - Сіверське наміснитцтво . З 1797 р. Семенівка знаходилася у складі Малоруської, а з 1802 г.— Чернігівської губернії і входила спочатку в Новоместський, а з 1808 г.— Новозибковський повіт.
З кінця XVIII ст вона стала волосним центром. Виникнувши як козацька слобода. Семенівка швидко розросталася за рахунок припливу інших верств населення. Багата лісами місцевість служила надійним укриттям для селян, що бігли сюди з Білорусії і Росії від феодального закабалення. У 1723 р. тут налічувалися 332 двори, в т.ч. 38 козацьких; 218 селянських дворів відносилися до розряду «грунтових», тобто забезпечених землею, «середніх» було 10, малоземельних — 67 господарств.
Основним заняттям жителів Семенівки було землеробство. Вирощували головним чином жито, гречку, коноплі. Проте піщані і глинисті ґрунти були малопридатні для землеробства, і селяни займалися скотарством, а також різними промислами, в т.ч. шкіряним, шевським, гончарним, прядильно-ткацьким, дігтярним. Жителі Семенівки обробляли овчини, шили кожушки. Серед них були хороші живописці, різьбярі. В 1783 р. на Лівобережній Україні селяни Семенівки стали власністю поміщика. Вони піддавалися жорстокій експлуатації — три дні в тиждень працювали на поміщицьких полях, виконували інші повинності. Частина селян перейшла на оброк, розмір якого був дуже великий і складав від 10 до 70 крб. з ревізської душі в рік, і займалися ремеслом і торгівлею .
Важке положення викликала незадоволеність селян. У 1793—1797 р. вони відмовлялися ходити на панщину і виконувати інші повинності. Проте цей виступ в січні 1797 р. був пригнічений царськими військами.
У Семенівці вже в другій половині XVIII ст з'явилися ряд об'єднань ремісників (цехи). У 1781 р. тут діяли кравецький, шевський, ковальський, ткацький, гончарний, музикантський, старіцкий (каретний) і інші цехи . Удругій чверті XIX ст в Семенівці почала розвиватись вотчинна мануфактура. У 30—40-х роках працювали суконна і парусинова фабрики, цукровий завод, що належали поміщикові Ладомірському. На цих підприємствах в 1842 р. працювали 377 кріпосних селян, а також по найму жителі довколишніх населених пунктів.
У 1841 р. на парусиновій фабриці було виготовлено 3 тис. штук парусини, в 1847 р. на суконній фабриці — 11,5 тис. аршин різного сукна, на цукровому заводі — 1071 пуд. цукру. Всього вироблялося за рік продукції на 86 тис. крб.
Парусина і сукно продавалися в Москві, Харкові, Кролівці, Ромнах. Розширенню виробництва сприяв розвиток вівчарства. У 1834 р. в Семенівці налічувалося 8, а в 1847 р.— 16 шкіряних майстерень, де вироблялися більше 2 тис. шкір. Майстерні, як правило, обслуговував господар і члени його сім'ї. Крім того, використовувалася і наймана праця. В кінці XVIII ст.— початку XIX ст.. Семенівка була значним торгівельним центром. У 1781 р. в 5 лавках продавалися шовк, металеві вироби, цукор, чай, кава, виноградні вина, горілка.
Тут щорік проводилися 3 ярмарки. На них в 1860 р., наприклад, було продано товарів на 8,2 тис. крб. сріблом.
Населення Семенівки брало участь в боротьбі проти загарбників іноземців. У 1812 р. тут був сформований 2-й Чернігівський козацький полк, в який входили 833 ополченці з північних повітів губернії. Серед них були і жителі Семенівки. Полк брав участь в охороні підступів до Тули, Калуги, а потім — в розгромі відступаючої наполеонівської армії. Напередодні селянської реформи в 1859 р., в 1287 дворах Семенівки, яка в офіційних документах іменувалася як «містечко власницьке і в малій частині козаче», проживали 7774 людини. З них 30 сімей складали торговці, дрібні чиновники, представники духівництва, військові у відставці, козаки, останні були кріпосними поміщика П. Ладомірського.
Жителі Семенівки були позбавлені медичної допомоги. Через відсутність лікарні їм доводилося звертатися до знахарів або займатися самолікуванням. З дореформеною Семенівкою пов'язано ім'я талановитого медика І.К. Каменецкого (1750—1823), який народився тут в сім'ї міщанина. З 1814 р. він — доктор медицини, а в 1816 р. першим серед вітчизняних лікарів був зарахований на посаду лейб-медика. І.К. Каменецкий створив декілька наукових праць, був автором підручника по медицині, який перевидавався 13 раз.
У 1860 р. поміщикові П. Ладомірському в Семеновці, навколишніх селах і хуторах належало 23 645 десятини орної землі. У користуванні ж селян знаходилося лише близько 1,3 тис. десятини. В результаті проведення реформи 1861 р. селянам передали 13 185 десятини найгірших, неродючих земель, від яких поміщикові вигідно було позбавитися. На ревізську душу доводилося в середньому по 3,8 десятини. За отриману землю селяни повинні були виплатити 342 265 крб. Умови викупу були дуже важкими. Після виплати 1/5 викупної суми землевласникові селяни повинні були впродовж 49 років вносити до казни щорік по 6 відс. позики, виділеної поміщикові державою, тобто сплатити за землю майже в 3 рази більше її ринкової вартості. Убогість і безправ'я були постійними супутниками селянства і в післяреформені роки. Отримавши земельні наділи, бідняки через відсутність тягла не мали можливості їх обробляти, урожаї збирали низькі. Частина селян спільно вимушена була орендувати в того ж П. Ладомірського родючіші землі. За оренду орної землі, випасу, а також водяного млина їм доводилося щорік виплачувати поміщикові 5 тис. крб. Працюючи на поміщицьких полях в період жнив, селяни отримували по 15—20 коп. в день, або 1/10 прибраного хліба. Швидке зростання капіталістичних стосунків в сільському господарстві сприяло поглибленню класової диференціації селянства.
У 1839 році на засоби поміщикаВ. Ладомірського було відкрито училище, яке почало конкурувати з церковним. У 1867 в містечку було засновано двокласне народне училище. У 1890 року тут вчилося 179 хлопчиків і 49 дівчаток.До кінця XIX століття в Семенівці діяли 3 церкви: Казанська ( 1875 р. ), Богородицка ( 1890 р. ), Троїцка (1895 р. ).
До 1897 р. в порівнянні з 1859 р. кількість дворів в Семеновці збільшилася на 1419 і склала 2706. Населення за цей період виросло більш ніж на 7 тис. і досягло 15 125 чоловік, а землі залишалося стільки ж.
У той час велика частина землі була зосереджена в руках поміщиків, в кожного з яких було від 60 до 500 десятини. Багато селян не мали можливості прогодуватися за рахунок землеробської праці, вони продавали свої наділи і вирушали на заробітки. Збільшувалася кількість малоземельних і безземельних селян, збагачувалися поміщики. Виріс прошарок дрібної буржуазії — власників невеликих промислових підприємств, торговців, скупщиків, а також домовласників, що здавали квартири в наймання.
У 1902 р. в Семеновці діяли 14 дрібних приватновласницьких підприємств: 3 пенькопрядільних, 2 маслобойних (вироблення масла з насіння льону і конопель), 8 шкіряних, на яких було зайнято 106 робітників. Цукровий завод в 60-і роки XIX ст припинив існування із-за браку сировини, а парусинова і суконна фабрики тоді ж були переведені їх власниками в місто повіту Новозибков.
Більше 5 тис. чоловік займалися кустарними промислами, головним чином шкіряним . Заробітна плата робітників в 1902 р. складала 8—15 крб. в місяць. Кустарі повністю залежали від скупників, які диктували свої ціни на сировину і готову продукцію. Напередодні першої світової війни була побудована залізнична лінія Новозибков — Пирогівка, яка проходила через Семенівку і зв'язувала 2 важливі залізничних магістралі: Москва — Гомель і Москва — Київ.
Революційний рух робочого класу, що значно посилився на початку XX ст, сприяв швидшому зростанню класової боротьби в Семенівці, проникненню і поширенню революційних ідей серед населення містечка. У організації революційної боротьби працюючих Семенівки проти царизму велику роль зіграла Ленінська «Іскра», редакція якої восени 1901 р. встановила зв'язок з Новозибковською соціал-демократичною організацією. Газету отримували і читали в Семенівці.
Під впливом «Іскри» створювалися соціал-демократичні гуртки. У 1903 р. вони об'єдналися в соціал-демократичну організацію під назвою «Партія „Іскри“». Одним з її організаторів був житель Семенівки Ф.Е. Мотора, який працював на промислових підприємствах в Клінцах і входив там до соціал-демократичної групи, заснованої в 1897 р. професійним революціонером М. М. Літвіновим і ін. З січня 1904 р. працею Семенівської соціал-демократичної організації керував Поліський комітет РСДРП.
Жителі Семенівки брали активну участь в революції 1905—1907 рр. У березні — травні 1905 р. семенівські соціал-демократи розповсюдили в містечку і навколишніх селах декілька сот листівок Поліського комітету РСДРП із закликом до трудящих активно включитися в революційну боротьбу. 5 червня 1905 р. в Семенівці відбулися мітинг і маніфестація. У них взяли участь близько 500 чоловік. Оратор, що виступав на мітингу, закликав присутніх відбирати землі у поміщиків, викривав грабіжницький характер російсько-японської війни.
24 липня того ж року був проведений мітинг солідарності з повсталими робітниками Варшави, Лодзі, Гомеля, Одеси. Революційна боротьба жителів містечка досягла нового підйому під впливом Жовтневого всеросійського політичного страйку 1905 р. і Грудневого озброєного повстання в Москві. 29 грудня більшовики М.А. Козік і У. Павлик на сході жителів Семенівки викривали антинародну, контрреволюційну суть царського маніфесту. Вони закликали конфіскувати поміщицькі землі і передати їх бідним селянам, вимагали свободи слова, зборів, союзів, недоторканості особи. 7 і 9 січня 1906 р. під керівництвом Семенівської соціал-демократичної організації в містечку відбулися масові мітинги і антиурядові демонстрації. У першій з них взяли участь більше 600 чоловік, в другій — близько тисячі. На чолі Семенівської соціал-демократичної організації, що об'єднувала 80 членів РСДРП , стояв комітет, в якому налічувалося 8 чоловік, в т.ч. Ф. Е. Мотора, В. Павлик, М.А. Козік, М. Неруш.