У всіх трьох литовських повстаннях, брали участь тільки самі вельможі, передусім князі, що мали землі на Україні. інші верстви громадянства не проявляли в них більшого зацікавлення, тим то всі ці почини скоро впали.
Інший характер мали збройні рухи, що в тих самих часах виникли були в Галичині. Тут провід мала у своїх руках дрібна українська шляхта та участь у них брало також селянство.
В 1490 р. на Покутті зчинив війну ватажок Муха, »чоловік до зброї й до бою завзятий«, родом із Молдови, з походження »простий хлоп«. Він зібрав до десять тисяч війська з селян, напав на Покуття, здобув Снятии, перейшов Дністер і дійшов аж до Рогатина. Але тут зібралося шляхетське військо й його погромило. На полі бою лягло багато людей, немало потонуло підчас утечі у Дністрі. Пізніше Муха почав збирати нове військо, але його зрадою схопили, і він помер ув’язниці у Кракові. Яка була мета походів Мухи, про це нічого певного не знаємо. Крім селян у його полках була і дрібна шляхта, з Березова за Коломиєю.
В 1491 р. на Покутті виступав знову Андрій Барул і проголосив свої права до галицької держави. Та, хто він був і чи мав яке військо — не знати.
В 1509 р. на Галичину наїхав молдавський воєвода Богдан. До його війська пристало тоді багато шляхти, як: Балицькі, Витвицькі, Дрогомирецькі, Березовські, Луцькі, Демидецькі, Шумлянські, Княгиницькі та інші. За це польський король проголосив їх зрадниками й відібрав їм маєтності. Запідозрені були й деякі священики, що їздили святитися до Молдови. Підчас молдавського походу на Галичину 1530 р. знову частина української шляхти перейшла була до молдавського воєводи.
Всі ці галицькі збройні рухи, як бачимо, мали якийсь зв’язок із Молдовою. Але сили повстанців не були великі, вони не мали сильнішої організації, тим то й не могли вплинути на хід історичних подій.
Устрій польського війська. Кіннота
В ХV-ХVІ в. остаточно скрізь на українських землях прийнявся польський військовий устрій. Спершу Польща постійного війська не мала. Як виринала воєнна небезпека, король скликав загальний похід шляхти, посполите, рушення. Наказ до походу давали т. зв. »віці«. Це була віха, до якої прив’язували письмо з королівською печаттю. Король посилав такий знак воєводам і каштелянам, а вони розсилали його далі по своїх землях та повітах. Такі повідомлення розсилали тричі, одне за одним; перші і другі »віці закликали до воєнної готовності, треті — вказували місце й реченець зборів. За непослух карали конфіскацією маєтностей. Організаційними одиницями шляхетського війська були хоругви, родові, або земські; хоругва мала 200 до 600 людей.
У пізніших часах посполите рушення виявилося занадто тяжким до довшої війни — тоді польські королі почали »затягати« наймане військо. Найбільше таких найманих вояків приходило з Угорщини, з Молдови та інших бал камських країн, особливо після того, як турки завоювали ці землі, й народ почав шукати для себе безпечніших осель. Багато »затяжного« війська напливало і з перелюдненої Німеччини. Наймані відділи повставали таким чином, що король давав досвідним офіцерам письменні накази, т. зв. приповідні листи, де було назначене, який великий має бути відділ, як довго має служити (чверть року, рік і ін.), яку плату дістануть вояки й яку мають мати зброю. На основі такого уповноваження старшина формував свій відділ і служив, де йому наказали. Такі відділи звалися ротами, а офіцери — ротмістрами.
В Польщі головне значіння мала кіннота. Навіть тоді, як на заході кінні війська почали цілком занепадати, в польському війську кіннота все стояла на першому місці. У найдавніших часах польська кіннота, так само, як і в нас, складалася з тяжких копійників і легких стрільців. Копійники виїздили проти ворога в повній зброї, з довгими копями й, коли копії поламалися, рубали мечами. Стрільці мали легкі панцирі, їздили на легких конях і ворогів обстрілювали з куш покращених луків.
Коло 1500 р. появилася в Польщі нова формація кінноти, зорганізована на чужий зразок — гусарія. Початок їй дали, здається, сербські наймані вояки; — в сербській мові слово »усар« мало, кажуть, те саме значіння, що розбійник. Гусари були теж копійники, але мали легку зброю й легкі коні. Ворога атакували копями, серед найбільшого розгону коней. Для прикраси прибирались у шкіри леопардів", крила орлів,- супів і под. Пізніше гусарія прийняла тяжче озброєння так, що зброєю зблизилася до колійників, але тактику зберегла ту саму, — сильний удар на ворога »на угорський лад«. Це був найкращий рід кінноти в Польщі.
В XVI в. поширилася у війську »вогняна зброя«; у кінноті, замість луків, прийшли рушниці, пізніше аркебузи й мушкети. Були й окремі відділи кінних аркебузерів. Гусари дістали тоді пістолети.
На німецький лад були зорганізовані райтери, що появилися в 1570 рр. Зброя їх складалася з трьох рушниць, одної довгої і двох коротких, чекана та шаблі. На тілі вони носили тяжкі броні або панцирі. Райтерська рота поміщувала 300 людей і мала численний штаб: там був капітан, поручник, хору- нжий, підхорунжий. капелян, хірург, писар, кватирмайстер, вагенмайстер, 6 вахмайстрів, до того ще два драбанти на посилки капітана, 2 ковалі, рушникар, товмач. Ця організація запевнювала роті дисципліну й лад. На ворога виступала рота так, що перша лава виїжджала проти ворога наперед, стріляла з рушниць, а потім ділилася надвоє й боками поверталася до своїх, на її місце виїжджала друга лава і т. д. Пізніше ця формація перейшла реорганізацію. Роту зменшили до 120-200 коней, відкинули тяжкі зброї й дали воякам »колети«, кафтани з лосячої шкіри, замість рушниці прийшов короткий мушкет, на місце шаблі — простий палаш; — тим то райтерія стала значно легша.
В XVII в. витворилися різні нові роди легкої кінноти. Охотничий полковник Лісовський утворив хоругви, що від його імені почали зватися лісовчики або лісовські козаки. Вони не носили ніякої охоронної зброї, сідали на коня у звичайних одягах. Зброя їх була — крива шабля, лук або рушниця й рогатина. Коні їх були легкі і швидкі, з незвичайною скорістю перебігали далекі дороги. Вони дуже - добре годилися до легкої, розвідчої служби, до несподіваних нападів на ворога, але дисципліни в них не було.
На подібний зразок була зорганізована волоська й татарська кіннота.
Волоська кіннота складалася спершу з молдован, що йшли в найману службу. Зброя їх складалася з лука, пістолета й палаша. Визначніші воїни носили панцирі, а так усі були у звичайних одягах. Служили як помічні відділи до під’їздів і зачіпок ворога.
Татарська кіннота складалася спершу з литовських татар, потім на той сам спосіб організувалися місцеві відділи. Цим татарам за всю зброю правили луки, до того вони служили як сторожа, ходили на посилки, чати й под.
Піхота
Піхота в Польщі мала другорядне значіння, тільки як помічна формація для кінноти, що творила головні бойові сили. Давня піхота була озброєна подібно як тяжка кіннота, мала броню, мечі й всякі щити; частина піхоти виступала з луками. Під кінець XV. в. піхота почала приймати »вогняну зброю«, рушниці, а для оборони дістали шаблі. Піші роти були спершу дуже великі, мали до 500 людей, аж із початком XVI. в. зменшили роту до 200 людей. Рота поділялася на почати, по 10-20 чоловіка. Старший над почотом звався товариш, рядовиків звали челяддю, пахолками, драбами.
В 1580 рр. повстали нові піхотинні формації, піхота — угорська, німецька, вибранецька.
Угорська рота була менша від польської, мала всього 100 вояків, яких звали гайдуками. їх зброєю були рушниці та списи. Офіцерів було два — капітан і поручник; над десятками старшували десятники, в роті служив також 1 прапорник, 1 довбуш і часом 1 »шипош« — пищальник. До бою угорські роти залучалися в один полк часом такий полк творило і 20 рот. Угорська рота мала ту перевагу над польською, що була менша, отже меткіша, мала більше офіцерів, а подвійна зброя дозволяла воякам або здалека обстрілювати ворога, або зблизька наступати на нього копями. Тим то польські роти почали переформуватися на угорський зразок.
Німецька піхота мала роти великі, по 400-500 жовнірів або жолдаків (з нім. Söldner — платний вояк). Німецька рота визначалася організацією. Вищу старшину творили капітан, поручник і хоружий підстаршин було кілька фельдфебель уставляв роту, фірер вів її підчас маршу, фурієр або провіянтмай- стер записував квартири й дбав за харчі, два солтиси вели суд над вояками, бував іще фельдшер або хірург і рушникар. Роти лучилися в полк, що мав свою старшину: полковник, вахтмайстер-ляйтнант, провіянтмайстер, профос (суддя); при них були ще писарі, драбанти у прибічній сторожі, трубач, довбуші. Зброя німецької піхоти була подвійна: частина вояків мала мушкети й їх називали мушкетерами, частина — довгі піки і цих звали пікинерами в бою із віддалі били ворога мушкетери, у близькій стрічі виступали пікинери. У другій половині XVII в. всі вояки дістали однакову зброю, мушкети й бердиші так, що могли атакувати ворога і здалека і зблизька. На зразок німецької піхоти творилася й польська піхота »німецького або чужоземного автораменту«. Замість рот почала входити згодом назва компаній, а полки почали називати — реґіментами.
Вибранецька або ланова піхота це було військо, де служили селяни, тобто з державних маєтностей. З 20 ланів землі (лан — 60 до 90 моргів) село виставляло одного вояка-піхотинця, що звався вибранець. Вибранців звільняли від усяких податків і повинностей, за них усі обов’язки виконували інші селяни. Вибранець мав бути здатний до війська і що чверть року ставав до свого ротмістра на перегляд із добре наладженою рушницею, з шаблею й сокирою, в одягу такої барви, яка була "для його відділу назначена. В XVII в. вибранці носили жупани й делії блакитної барви, з червоними петлицями й червоною підшивкою. їх десятники мали білі жупани й червоні делії з зеленою підшивкою. Мобілізація вибранців йшла повільно: на зібрання призначували їм два місяці, на прихід до табору — місяць. У війні використовували їх по різному, до служби в рядах, як саперів, при будові окопів, деколи при артилерії. Вибранської піхоти з українських земель бувало небагато Галичина давала до 200, Холмщина і Підляшшя по 200, Поділля до 300 і т. д.
Коло 1630 р. повстала на шведський зразок формація драгун. Була це піхота, що в поході вживала коней для переїзду. Перед боєм вони вставали з коней, путали їх, лишали на боці під доглядом декількох людей, а самі йшли на ворога пішки. Озброєння їх складалося почасти з мушкетів, почасти з пік; організація їх скидалася на організацію німецької піхоти.
Така була армія.