Про давньоруські тенденції стилю Літопису Самійла Величка чи не першим писав М. Драгоманов, який 1870 р. у рецензії на книгу І.Прижова "Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век" підкреслив, що літописи Київського періоду є прямими родоначальниками "тих хронік-мемуарів, які велись у козацькі часи"[23]. Більш ґрунтовно цю проблему вчений не розробляв, побіжно торкались її й інші дослідники. Так, Д. Багалій, відзначаючи, що Величко хотів дати правдиву козацьку історію у своєму творі, і коли сам помилявся, то це залежало від помилок у тих джерелах, котрими він користувався, писав: "Він удається до ласкавого читача, нехай той помилки ці повиправляє. Це нагадує нам автора давнього руського літопису, - той теж звертавсь із таким проханням до свого читача"[24]. Іншого плану суголосність у напрямі "літописець - читач" відзначає О. Мишанич: "Немов повторюючи староруських авторів, Величко наголошує на тому, яке велике значення має "чтеніє книжноє" і, зокрема, знання рідної історії, що порівнюється з ліками від усякої туги і скорботи"[25]. Міркування про стильові особливості Літопису, різні шари його стилю знаходимо лише у Д. Чижевського, який доводить, що ця різноманітність стилю "нагадує старі українські літописи. Так само, як старі українські літописи є якимись збірками, енциклопедіями старої (великою мірою втраченої) літератури, так само є і в Величка: він подає тут численні вірші І.Величковського та невідомих поетів, здебільшого історичні та політичні, він наводить панегірики та надгробні написи (епітафії) тощо"[26]. Окреслений напрям дослідження, на нашу думку, заслуговує на більш певну увагу. Твердження юного М.Зерова про те, що "козацькі літописи" майже нічого спільного з традиційними літописами не мають, сьогодні видаються дещо поспішними. Водночас було б помилкою відно-сити твір Самійла Величка до літопису в традиційному розуміння цього поняття, оскільки порівняно з давньоруськими літописами зміст його значно ширший і глибший, а форма набагато складніша і неоднозначніша. Перед нами - найзагадковіший твір української барокової історіографії, який не можна міряти сучасними науковими мірками. Дослідження барокової поетики твору Величка передбачає осмислення його на різних рівнях, один із яких - біблійна образність. Літопис Величка насичений зіставленнями, порівняннями з біблійними образами, прислів'ями та приказками книжного походження, джерелом яких є Біблія та інші церковні книги. У творі ми знаходимо переосмислення євангельської легенди про сліпців, яким Ісус повернув зір, легенди про Каїна і Авеля, Йосипа та його братів, суд Соломона, Содом і Гоморру, Вавілонську вежу та ін. Завдяки біблійній образності надзвичайної сили набувають оповідання Величка про руїну Правобережної України, які дослідники одностайно відносять до найкращих сторінок твору. У стилі біблійних пророків, як підкреслив Д. Дорошенко, оплакує літописець трагічний кінець боротьби за Чигирин, зруйнування якого стало мовби символом загибелі Правобережної України:".Паде, паде красная Козацькая Украйна тогобочная, аки древній оній Вавилонь, градъ великій" [27].
Як і в усіх козацьких літописах, у творі Самійла Величка центральною постаттю є Богдан Хмельницький. Автор порівнює його не лише з Олександром Македонським, староруським Одноцарем, славетним Скандербегом, а й з біблійним Мойсеєм: "Посла имъ яко Мойсея разумь, чрезъ которій би возмоглъ отъ тяжкого ига Лядского волній Малоросійскій народъ освободити, й въ вожделіенную паки пріоблекти свободу"[28].
В. Шевчук пояснив Величкове звернення до біблійної образності тим, що автор дбав "про свідчення, які б виявили в ньому переконаного християнина" [29], йдеться про етичні норми Середньовіччя. Більш переконливими нам видаються судження Д. Багалія: завдання автора не релігійні, а "патріотичні й національні, він стоїть на ґрунті національної самосвідомості українського, або, як він каже, козацько-малоросійського народу; щоб нагадати про них своїм сучасникам, щоб вони не залишилися забуті"[30].
Біблійні образи озвучують патріотичні, гуманістичні, національні мотиви твору, сприяють осмисленню вітчизняної історії у контексті світової. Біблійна образність (поряд із джерелознавчим матеріалом, усною традицією) дає багатий матеріал для з'ясування своєрідності барокової поетики Літопису Самійла Величка, більш досконале вивчення якої на часі.
Та незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису Самійла Величка ніж літописів Самовидця та Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного твору.
1. Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. - 270 с.
2. Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - 565 с.
3. Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - 236 с.
4. Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. - 317 с.
5. Луценко. Ю.М. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. - К., 1992. - 432 с.
6. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. - К., 1980. - 570 с.
7. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. - 239 с.
8. Чижевський Д.І. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - 320 с.
9. Шевчук В.С. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - 268 с.
[1]М. Максимович. Собр. Соч., т.1, - К., 1876. - С. 462
[2]В. Модзалевський. Записки історико-філологічного відділу Укр. Академії наук, кн.1, - С. 18-52;
[3]В. Романовський. Хто був «Самовидець»? - К., 1925. - С. 60-73
[4]М. Петровський. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. Зап. Ніжинського інституту народної освіти, кн. VI. – 1926. - С. 1-80.
[5] Літопис Самовидця. - К., 1971. - С. 64-65.
[6]«Летопись Самовидца по новооткрытым спискам». - С. 13.
[7]Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 2004. - С. 90-91.
[8]Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К., 2004. - С. 152.
[9]Ю.Луценко.Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К., 1992. — С. 5.
[10]Франко І. Студії над українськими історичними піснями.-К.,1988. – С. 16.
[11]Багалій Д. Нарис української історіографії. - К., 1925. – С. 134.
[12] Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). - К., 1959. С.74.
[13]Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. – С.32.
[14]Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.267.
[15]Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. Т.2. - С.158.
[16]Прокопович Ф. Філософські твори. - К., 1979. - С.339.
[17]Там само. - С. 342.
[18]Иконников В.С. Опыт русской историографии. - К., 1908. – С.174.
[19]Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. – С. 130.
[20] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.10.
[21] Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1971. - С.203.
[22] Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.57.
[23]Драгоманов М. Вибране. - К., 1991. - С.117.
[24]Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С.55.
[25]Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. - К., 1980. - С.418.
[26]Чижевський Д. Історія української літератури. - Нью-Йорк, 1956. - С.303.
[27]Дорошенко Д. Нарис історії України - К., 1991. - С.58.
[28]Летопись Самійла Величко. - с.31.
[29]Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - С.15.
[30]Багалій Д. Нарис української історіографії. - К.,1925. - С. 55.