Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:
1) низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;
2) важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;
3) штучне стримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужує можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;
4) недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;
5) випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;
6) недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;
7) розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;
8) збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;
9) низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;
10) норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.
Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України. [8, с. 23–31]
3.2 Зовнішній борг України
З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.
Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.
По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.
Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності – патентами, ліцензіями, «ноу-хау» та ін.
3.3 Україна і міжнародні економічні організації
Україна стала членом: МВФ(1992), МБРР, ЕБРР(1991), МТП(1998), МОП(1954), Рада митного співробітництва (1990).
Співробітництво України з МВФ було започатковане у 1992 р. і спрямовувалося на підтримку ринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти. За час цього співробітництва Україна отримала кредитні ресурси Фонду на суму понад 4 млрд. дол.
У співробітництві України з МВФ можна виділити такі етапи:
1. Перший (1994–1995 рр.). Україні було надано фінансову допомогу STF для підтримки платіжного балансу, стан якого погіршився внаслідок серйозних порушень в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Як показав аналіз, підтримка МВФ у подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетворень в Україні.
2. Другий (1995–1998 рр.). Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд бай, головною метою якої є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу. В цей період в Україні здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі. Завдяки плідній співпраці з міжнародними фінансовими організаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.
3. Третій (1998–2000 рр.). Україна намагалась отримати від МВФ кредит за програмою розширеного фінансування (ПРФ). Ця позика є необхідною для продовження фінансування економічних реформ в Україні, які б забезпечили не тільки короткострокові спроби зі зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більш довгострокової дії, для усунення причин дефіциту платіжного балансу.
Співробітництво мало як позитивні, так і негативні наслідки для України. Так, залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу, пом’якшенню негативних наслідків російської фінансової кризи 1998 р., дало змогу залучити пільгові фінансові ресурси інших міжнародних фінансових організацій, насамперед Світового банку та ЄБРР.
Водночас вимоги, що висувалися до України під час отримання чергових траншів, часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.
Необхідність у залученні кредитних ресурсів МВФ до 1999 р. була зумовлена дефіцитом рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобто від’ємним сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами та поточним обслуговуванням державного зовнішнього боргу.
Протягом 1995–1999 р. за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 суми дефіциту поточного рахунка платіжного балансу України.
У вересні 1998 р. МВФ відкрив Україні фінансування по кредиту EFF – СДР 1,92 млрд., з яких Україна вже отримала СДР 1,19 млрд.
9 вересня 2002 р. закінчилась реалізація для України програми МВФ «Механізм розширеного фінансування» (ЕЕF). Загальний обсяг програми, затверджений Радою директорів МВФ, у 1998 р. становив 1919,95 млн. СПЗ, або понад 2,27 млрд.дол.
Ця програма є одним із найпільговіших кредитних інструментів МВФ, оскільки передбачає надання кредитів на 10-річчний термін із пільговим періодом 4,5 року під невисокі процентні ставки.
У межах програми Україною отримано 1,6 млрд. дол., що становить 62,1% від її загального обсягу. Стан виплат в І кварталі 2002 р.: Україна скоротила свій борг на 26, 8 млн. дол. або 21,4 млн. СДР (1 СДР=1,25285 дол.), який станом на 31 березня складав 1878,5 млн. дол. В січні-березні в рахунок обслуговування та погашення боргу було виплачено 32,1 СДР, в т. ч. 10,7 млн. СДР відсотків. Останній раз МВФ надавав Україні кошти 25.09.2001 – 290,8 млн. СДР. З того часу НБУ вже повернув Фонду 120,2 млн. СДР.В І півріччі 2002 р. борг України перед Фондом зріс до 1,922 млрд. дол. з причини підвищення курсу долара до гривні. Виплати по кредитам МВФ в 2003 р. повинні становити СДР 185,8 млн.,
В 2004 р. – СДр237,9 млн., В 2005 р. – СДР 201,1 млн., В 2006 – СДР 223,4 млн.
Взагалі в 2002 р. Україна скоротила борг перед МВФ на 10,8%(СДР 183,5 млн.) до СДР
1523 млн. (2071 млн. дол.).
В 2003 р. Україна повинна виплатити СДР 178,7 млн., в т.ч. СДР 35,2 млн. відсотків. [12]
Висновки
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України.
1) Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).
2) Посилення цінової конкуренції.
3) Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;
4) Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).
5) Структурні зрушення у світовому господарстві.
6) Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).
Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:
1) кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв;