Версії щодо подальшого співробітництва отамана та професора хоч і існують, але висунуті не істориками, а журналістами. Перші таку можливість ніколи серйозно не розглядали. Наприклад, про махновське золото в підвалах музею викрадене в 1922 р.
В цілому ж неокозацькі повстанські формування часів громадянської війни прикро вразили істориків. І почалося це, до речі, не з Н.Махна, а з не менш одіозної, але більш маловідомої фігури отамана Божка. Курені Божка, що їхали на о.Хортицю засновувати нову запорізьку січ, в кінці 1918 р., в Катеринославі, зчепилися в триденних боях з махновськими повстанцями, що в свою чергу вирішили “завітати в губернію”. Братовбивчий конфлікт проходив прямо на очах Д.Яворницького. Якраз перед цими подіями отаман Божко теж відвідав музей і привласнив собі булаву кошового отамана поклавши початок традиції розтягування музейних скарбів “народними вождями”. Доречі, існує версія українського емігрантського письменника В.Чапленка про те, що перша зустріч Н.Махна з Д.Яворницьким відбулася вже в грудня 1918 р[19].
З одного боку в махновському русі були виразно присутні традиції запорозького козацтва які не могли не бути непоміченими. Їх помічали не те що історики Запорожжя, а навіть люди що спромоглися осягти гімназичний курс історії. Наприклад, перу Я.Новицького належить стаття вміщена в “Київській старовині” про пісню де розповідається про спосіб з допомогою якого козаки здобули місто Азов. Якщо просто порівняти цей текст з описами махновського вторгнення в Катеринослав на початку листопада 1919 р. то можливо прийти до висновків, що махновці просто використали її як пряме керівництво до дії[20].
Обидва історики стали служити більшовицькому режимові. З яких причин то інша розмова. Служити найбільш страшним і послідовним ворогам “махновщини”. Я.Новицький взагалі служив у повітовому військоматі, тобто став радянським службовцем. Чим цей факт цікавий? А тим, що радянські службовці і особливо військові були категорією населення яка махновцями в 1920 р. була заочно приречена до цілковитого винищення. І якби в 1920-1921 рр. маневровим групам РПАУ/м/ вдалося в числі інших повітових містечок захопити і Олександрівськ, то доля Я.Новицького могла скластися вельми і вельми трагічно.
Але разом із цим Я.Новицький махновців не критикує, він про них просто мовчить. Немає жодного запису про махновців ні в його книгах, ні в статтях, ні в щоденникових чи просто чернеткових записах. Чому він їх ігнорував? Можливо не знав що йому казати? Та сама ситуація простежується і з Д.Яворницьким. Ні боротьба за незалежну українську державу, ні еміграція його не привабили. Він теж служив на схилі літ більшовицькому режимові. Теж у своїй “Історії міста Катеринослава”, що була доведена до радянських часів, мовчав про махновців начебто їх взагалі не було. Згадки про “бандитів”, що в роки громадянської війни грабували населення міста скоріше можна віднести до кримінальних злочинців, які справді надзвичайно активізувалися, аніж на рахунок селянських повстанців, яких більшовики почали називати “бандитами” в роки громадянської війни.
З аналізу наявної літератури стає очевидно, що практично ніколи анархія не досліджувалася як цілісне явище; ті або інші автори, в основному, аналізували лише деякі його аспекти, що, очевидно, і не дозволяло подати цілісну картину конструктивних і деструктивних елементів анархії; тому практично всі вивчені нами роботи з цієї проблеми страждають однобічністю і штампами. Тим більше, анархія ніколи не розглядалася як такий стан соціумів, який має місце в реальній дійсності. Дотепер у науковій літературі панує категорична думка, що анархічний стан у масштабах суспільства просто абстракція, що анархічне суспільство ніколи не існувало.
Вітчизняні, та й закордонні дослідження розглядають, в основному, історію анархізму як соціально-політичної течії, причому, що стосується його доктрини, то аналізується, як правило, її негативна частина - критика держави і політичної влади. І сьогодні ще в науковій літературі відсутнє цілісне уявлення про анархізм. Анархія ніколи не розглядалася як модель суспільства, що характеризується певним набором сенсожиттєвих орієнтирів або соціальних цінностей, які цілком можуть протистояти імперативам, визнаним людством сьогодні.
Для анархії характерний певний специфічний набір соціально-історичних цінностей, на вершині ієрархії яких знаходиться Свобода. Той зміст, який теоретики класичного анархізму вкладають в складові ціннісної системи анархії, роблять її відмінною від інших систем. Це ціннісні настанови суспільства, яке повинно забезпечити вільний та гармонійний розвиток кожної особистості.
1. Абросімова С.В. Дмитро Яворницький. – Запоріжжя: РА“Тандем-У”, 1997. – С.34.
2. Антонов - Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне: В 4 т. – М., Л., 1924 – 1933
3. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.) — Запорожье: Дикое поле, 1995. — С.52.
4. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.). Запорожье, 1995.
5. Белаш В. Махновщина // Літопис революції. – 1928. - № 3. – 234.
6. Винниченко В.К. Вiдродження нацiї. Т.3. — Київ-Вiдень, 1920. — С.432.
7. Довбищенко Я. Михайло Драгоманів. Його життя, наукова, політична та громадська діяльність // Пам’яте Михайла Драгоманова. — Харків, 1920. — С.5-44.
8. Драгоманов М.П. "Сонячний промінь". Повість Василя Чайченка // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. — К., 1970. — Т.2. — С.386-392.
9. Драгоманов М.П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.93-147.
10. Драгоманов М.П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.93-147.
11. Еварницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. Ч.І-ІІ. – К.: Веселка, 1995. – С.410-411.
12. Ермаков В.Д. Российский анархизм и анархисты: Вторая половина ХІХ – конец ХХ веков. – СПб., 1996.
13. Кларов Ю.М. Побочный сын анархизма // Переписка на исторические темы. — М.: Политиздат, 1989. — С. 243.
14. Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. — Чернівці, 2000. — 487 с.
15. Махно Н. Воспоминания. В 2 т. – К.: Україна, 1991. – Т.1. — С.34-35, 77-85.
16. Новицкий. Еще раз по поводу народной песни о взятии Торческа, или же Азова // Киевская старовина. – 1882. – Т.ІІІ. – С.434.
17. С берегов Днепра // Сб. статей Екатеринославского научного общества по изучению края. – Екатеринослав, 1905. – С.11-105.
18. уть к свободе. – Гуляй-Поле, Александровск, Екатеринослав. – 1919; Голос махновца. – Харьков, 1920.
19. Хромова О.И. Анархия как общественный идеал: перспектива или утопия? // Придніпровський науковий вісник. Сер. “Історія та філософія”. - 1998. - № 23 (90). - С.7-18.
20. Хромова О.И. Проблема анархии в истории общественной мысли // Придніпровський науковий вісник. Сер. “Історія та філософія”. - 1998. - № 46 (113). - С.62-73.
21. Шаповал М. Михайло Драгоманов, як ідеолог Нової України // Драгоманов М.П. Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.31-55.
[1] Путь к свободе. – Гуляй-Поле, Александровск, Екатеринослав. – 1919; Голос махновца. – Харьков, 1920.
[2] Антонов - Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне: В 4 т. – М., Л., 1924 – 1933
[3] Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.). Запорожье, 1995.
[4]Белаш В. Махновщина // Літопис революції. – 1928. - № 3. – 234.
[5] Ермаков В.Д. Российский анархизм и анархисты: Вторая половина ХІХ – конец ХХ веков. – СПб., 1996.
[6]Довбищенко Я. Михайло Драгоманів. Його життя, наукова, політична та громадська діяльність // Пам’яте Михайла Драгоманова. — Харків, 1920. — С.5-44.
[7] Драгоманов М.П. "Сонячний промінь". Повість Василя Чайченка // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. — К., 1970. — Т.2. — С.386-392.
[8] Драгоманов М.П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.93-147.
[9] Шаповал М. Михайло Драгоманов, як ідеолог Нової України // Драгоманов М.П. Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.31-55.
[10] Круглашов А. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. — Чернівці, 2000. — 487 с.
[11] Драгоманов М.П. Переднє слово до "Громади" // Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. — Прага-Нью-Йорк, 1937. — С.93-147.
[12] Винниченко В.К. Вiдродження нацiї. Т.3. — Київ-Вiдень, 1920. — С.432.
[13] С берегов Днепра // Сб. статей Екатеринославского научного общества по изучению края. – Екатеринослав, 1905. – С.11-105.
[14] Еварницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. Ч.І-ІІ. – К.: Веселка, 1995. – С.410-411.
[15] Махно Н. Воспоминания. В 2 т. – К.: Україна, 1991. – Т.1. — С.34-35, 77-85.
[16] Аршинов П. История махновского движения (1918-1921 гг.) — Запорожье: Дикое поле, 1995. — С.52.
[17] Кларов Ю.М. Побочный сын анархизма // Переписка на исторические темы. — М.: Политиздат, 1989. — С. 243.
[18] Абросімова С.В. Дмитро Яворницький. – Запоріжжя: РА“Тандем-У”, 1997. – С.34.
[19]Новицкий. Еще раз по поводу народной песни о взятии Торческа, или же Азова // Киевская старовина. – 1882. – Т.ІІІ. – С.434.
[20]Новицкий. Еще раз по поводу народной песни о взятии Торческа, или же Азова // Киевская старовина. – 1882. – Т.ІІІ. – С.434.