Президент Чехословаччини 21 листопада 1935 р. повідомив лідера аграріїв і прем'єр-міністра М. Годжу про намір подати у відставку і рекомендував на цю посаду Е. Бенеша. Незважаючи на маневри правих, 18 грудня більшістю голосів уже в першому турі президентом було обрано Е. Бенеша (1884—1948).
Реальну загрозу країнам цього регіону Європи становило прагнення Англії й Франції домовитися з Німеччиною та Італією в межах "пакту чотирьох". Запропонований італійським лідером Б. Муссоліні в березні 1933 р. пакт передбачав навіть можливість ревізії Версальської системи. Міжнародне становище Чехословаччини істотно ускладнилося.
На противагу "пакту чотирьох" СРСР на початку 1933 р. запропонував підписати загальний пакт про ненапад та конвенцію про визначення поняття агресії. В липні угода про визначення агресора була підписана між СРСР і Чехословаччиною, Югославією і Румунією.
Німеччина виступила з пропозицією укладення двосторонніх договорів із Польщею та Чехословаччиною. На відміну від Польщі, яка підписала угоду "Про мирне розв'язання суперечок", Чехословаччина не пішла на пакт із; Німеччиною. Вона підтримала висунуту Францією ідею про укладання регіонального Східноєвропейського пакту, в межах якого СРСР, Чехословаччина, Польща, Німеччина та прибалтійські країни і Франція як гарант угоди мали взяти на себе зобов'язання про взаємодопомогу у випадку вибуху війни.
В липні 1934 р. між СРСР і Чехословаччиною були встановлені дипломатичні відносини, що сприяло укладанню-договорів про торгівлю і судноплавство, а також кредитних та інших угод, які створювали передумови для істотного розширення економічних зв'язків.
У березні 1935 р. Німеччина, порушивши умови Версальського договору, запровадила загальну військову повинність. Разом із Польщею вона заблокувала підписання: Східноєвропейського пакту. Це змусило Чехословаччину слідом за Францією 16 травня 1935 р. підписати договір про взаємну допомогу з СРСР. Договір, однак, містив обмежувальне застереження, яке передбачало, що підтримка один одному буде надана лише тоді, якщо на поміч державі — жертві агресії прийде Франція. Це, звичайно, знижувало ефективність підписаного договору.
В черговий раз порушивши Версальський та Локарнський договори, 7 березня 1936 р. Німеччина ввела війська до Рейнської демілітаризованої зони під приводом укладання-двосторонніх пактів про ненапад із сусідами. Англія і Франція відмовилися від колективних дій проти нацистської Німеччини, запропонованих СРСР, і взяли курс на досягнення угоди. Дипломатія Чехословаччини, у свою чергу, стала також зондувати грунт для прямих переговорів з А. Гітлером.
Улітку 1936 р. Німеччина та Італія розпочали інтервенцію на підтримку фашистського путчу в республіканській Іспанії. Англія і Франція зайняли позицію "невтручання". Політика потурання агресору об'єктивно вела до зговору з ним, звичайно, за рахунок сусідів. Постало питання про Чехословаччину як самостійну державу. Певна частина правлячих кіл країни вбачали вихід у радикальній зміні зовнішньополітичного курсу країни, досягненні угоди з А. Гітлером.
Демократично настроєні верстви чехословацької буржуазії і їхніх політичних лідерів, у свою чергу, шукали компромісу з Німеччиною, причому навіть ціною певного відходу від принципів колективної безпеки. Слідом за приєднанням Чехословаччини до англо-французької політики невтручання Бенеш вступив восени 1936 р. у таємні переговори з емісарами Берліна про укладення двостороннього чехословацько-німецького договору. Вони не призвели до успіху, оскільки Бенеш хоча й готовий був піти на політичні й економічні поступки Німеччини, але мав намір зберегти в силі договори про взаємодопомогу, насамперед із Францією, на яку він продовжував беззастережно розраховувати, а також із СРСР. Це не влаштовувало Гітлера, що домагався якщо не розриву, то принаймні ослаблення союзницьких зобов'язань Чехословаччини. З ініціативи германської сторони на початку наступного року переговори були перервані, тому що вони могли зв'язати їй руки при здійсненні плану знищення чехословацької республіки, що конкретно розроблялося Гітлером
В умовах, коли загроза агресії проти Чехословаччини ставала дедалі реальнішою, а правлячі кола країни сподівалися передусім на підтримку своїх західних союзників, компартія рішуче виступила на захист республіки. У квітні 1936 р. на VII з'їзді КПЧ була висунута програма дій, яка передбачала задоволення основних соціально-економічних вимог трудящих, захист демократичних прав і свобод, забезпечення рівності всіх націй і народностей республіки, зміцнення співробітництва з СРСР тощо.
В 1936 р. КПЧ виступила з ініціативою об'єднання профспілкового руху, й осередки "червоних профспілок" улилися до Чехословацького профспілкового об'єднання. Комуністи обстоювали послідовне демократичне вирішення національного питання і вимагали від урядів ужиття необхідних заходів щодо забезпечення цілковитої рівноправності німецької меншини в питаннях мови, освіти, культури та ін. Була також розроблена програма соціально-економічного й культурного розвитку Словаччини.
Комуністи висунули гасло "Біля стін Мадрида йде битва за Прагу", яке дістало широку підтримку серед прогресивних сил країни. Створене Товариство друзів демократичної Іспанії координувало збирання коштів, закупівлю зброї, медикаментів, продовольства та ін. Більш ніж 2 тис. чехословацьких волонтерів билися в інтербригадах іспанської республіканської армії.
Незважаючи на невдоволення властей, чехословацька громадськість надавала значну матеріальну й моральну підтримку німецьким, австрійським, угорським, польським, румунським, югославським емігрантам найрізноманітніших політичних поглядів. Прага поряд із Парижем і Москвою стала великим центром антифашистської еміграції.
Таким чином, після приходу до влади в Німеччині в 1933 р. А. Гітлера зовнішньополітична ситуація для Чехословаччини погіршилася. Проблема Судетської області, в якій панували настрої профашистської Судетськонімецької партії, стала найголовнішим питанням в зовнішній політиці Чехословаччини. Хоча Чехословаччина підтримує зв’язки з СРСР, однак вона продовжує залежати від Франції, тому обирає політику невтручання в європейські справи.
Висновки
Таким чином, економічна залежність Чехословаччини від іноземних держав спричинила поширення світової економічної кризи на цю державу. Зовнішньоекономічна залежність призвела до негативних наслідків в економіці та справила значний вплив й на суспільно-політичне становище Чехословаччини.
Отже, в першій половині 30-х рр. ХХ ст. зовнішня політика Чехословаччини була спрямована на союз з Францією. Вплив Франції на Чехословаччину був дуже сильним. Світова економічна криза продемонструвала зовнішньоекономічну залежність Чехословаччини від Франції та Англії. Прихід до влади А. Гітлера в Німеччині призвів до створення в Судетській області профашистської партії, що більш загострило зовнішньополітичну ситуацію в Чехословаччині.
Список літератури
1. Головин Ю. Чехословаччина в 1918–1939 рр. // Історія України. – 2006. – №3. – С. 22–24.
2. Історія південних та західних слов'ян./За ред. В.А. Пономаренка. – К, 1987. – 428 с.
3. Краткая история Чехословакии: С древних времен до наших дней. – М.: Наука, 1988. – 346 с.
4. Новейшая история стран Европы и Америки. Часть 1. 1918–1939. / Под ред. Е.И. Юровской. – М., 1984. – 438 с.
5. Социальная структура и политические движения в странах Цент¬ральной и Юго-Восточной Европы. – М., 1986. – 288 с.
6. Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.