Така ж система навчання існує відповідно й у Школі. Студенти в межах EHESS можуть здобути ступінь магістра за наступними історичними спеціальностями: в Парижі – етнологія і соціальна антропологія, історія; Південна і Східна Азія: регіони, тексти і соціальні науки; історія науки технологій і суспільства; в Ліоні – історія і порівняльна археологія середньовічних мусульманських і християнських суспільств; в Марселі – порівняльні дослідження в антропології, історії і соціології; в Тулузі – соціальна та історична антропологія, доісторичні мистецтва та культура.
Навчання на докторських студіях триває 4 роки. У перший рік здобувач отримує проміжний диплом DEA, закінчивши навчання – диплом доктора EHESS (docteurdel’écoledeshautes étudesensciencessociales).
Підготовка докторів у Школі має три складові: цикл полідисциплінарного навчання (начитування здобувачу лекцій та проведення семінарів); власне докторські студії (écoledoctorale) та підготовка докторів спільними повноваженнями (formationsdoctoralescohabilitées). Докторські студії, які проходять лише в рамках Школи, передбачають навчання за 9 спеціальностями, серед них: соціальна антропологія та етнологія; історія цивілізації. Ще 7 спеціальностей готуються за участі інших закладів, наприклад, спеціальність соціальна та історична антропологія Європи.
Керуючись положеннями закону про вищу освіту від 25 січня 1984 р. та змінами до нього від 23 листопада 1988 р., Школа має право надавати габілітацію для керівництва науковими дослідженнями. Основними критеріями для присудження габілітації виступають розробка певного оригінального напряму в науковій сфері та самостійність стратегії наукового дослідження.
Для стимулювання підвищення якості досліджень Школа щороку проводить конкурс на кращу дипломну роботу та докторську дисертацію (призовий фонд для кожної становить 1000 євро).
Особливе місце в системі освіти Школи посідає т. з. підготовка за потребою, що дозволяє задовольняти специфічні кадрові запити підприємств чи відомств, з якими у цьому напрямі співпрацює Школа. Серед тем таких підготовок виділяють комунікацію; релігію та суспільство; насильницькі дії; погляди на Росію; Китай; Європу регіонів; підходи до Індії; Бразилію тощо.
Школа вищих досліджень у соціальних науках активно впроваджує в себе елементи болонської системи, зокрема визнає дипломи та кредити ECTS, а також бере участь у програмі ЄС ERASMUS (Europeancommunityactionschemeforthemobilityofuniversitystudents) – схема дій європейського співтовариства, що сприяє мобільності студентів університетів (як така частина програми SOCRATES, що стосується вищої школи).
В рамках програми ERASMUS, а також у співробітництві з університетами Евори (Португалія), Лінкопінга (Швеція), Барселони (Іспанія) та викладачів з Лондона, Праги, Варшави тощо Школа проводить дворічне навчання в магістратурі за спеціальністю „динаміки здоров`я та добробуту”. Головний акцент робиться на міждисциплінарності дослідження громадського здоров’я з погляду політології, історії, соціології, антропології, філософії, демографії, епідеміології та економіки. Для студентів є обов’язковими два інтенсивні тижні та один повний семестр навчання в одному з університетів, що не є базовим.
Таким чином, студенти Школи вищих досліджень соціальних наук мають всі можливості для навчання на високому рівні та отримання освіти європейського зразка, проте й вимоги до них ставляться відповідні.
Викладання в Школі здійснюють високопрофесійні вчені, зокрема 39 антропологів, 5 археологів, 133 історики. Всі аудиторні заняття поділяються на декілька груп: 1) семінари, пропоновані Школою; 2) додаткові лекції, що їх читають співробітники інших закладів; 3) семінари, організовані дослідницькими центрами EHESS; 4) семінари та інші заняття, спеціально організовані для магістрів чи докторантів, чи слухачів курсів полідисциплінарної підготовки.
Заняття в Школі присвячені найрізноманітнішій тематиці, починаючи з історії окремих країн, народів чи регіонів і закінчуючи новітніми історіографічними проблемами. До першого напряму, наприклад, відносяться „Історія цивілізацій Африки” (історія Чорної Африки від ХІХ ст. до наших днів; Африка в ХХ ст.; історія та пам’ять Східної та Центральної Африки; історія та порівняльна антропологія Африканського рогу); „Історія і американські цивілізації” (економіка і суспільство Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.; історія Бразилії ХІХ-ХХ ст.; історія міських суспільств Латинської Америки ХVІ-ХІХ ст.); „Історія і цивілізації Азії” (історія Китаю; Центральна Азія після монголів; історія колоніальної Кореї, Японії); „Історія і цивілізації Європи” (історія модерної Франції; демографічна історія; Європейська експансія і формування знань ХVІ-ХХ ст.) тощо. У викладацькій практиці – семінарські заняття, присвячені найновішим історіографічним напрямкам сучасності: співвіднесення та характеристика міського та сільського простору, поняття міста як соціокультурного феномену в цілому, територіальні уявлення (Марі-Вік Озуф-Маріньє і Крістіан Топалов); культуральна історія (Жак Ревель і Роже Шартьє); інтелектуальна історія модерної Європи (Жан-П’єр Кавайє - Jean-PierreCavaillé, Діна Рібар - DinahRibard); політична історія крізь призму уявлень, управління, політичних режимів та теоретичних моделей (Марк Олівер Баруш - MarcOlivierBaruch, Вінсен Дюклер - VincentDuclert, Крістоф Прошассон).
Окрім періодичних видань, що виходять зусиллями членів певного центру, EHESS має свій видавничий відділ, активно друкує праці відомих вчених, у т. ч. в галузі історії. Засновуються навіть цілі серії публікацій, як-от: „Вищі дослідження”, „Дослідження історії та соціокультурних наук”, „Цивілізації та суспільства”, „Зошити людини”, „Контексти”, „Історія і уявлення про неї” тощо. Серед найновіших праць, які готуються до друку або були видані за 2005 р. виділимо наступні: К. Херліхі „Здоров’я і хвороба. Аналіз соціальних уявлень” (перше видання 1969 р.); Р. Шартьє „Записувати і стирати. Писемна культура і література (ХІ-ХVІІІ ст.)”; „Закони, суд, кутюми: Америка і Європа латинські (ХVІ-ХІХ ст.)” за редакцією Ж. К. Гаравагліа і Ж.-Ф. Шоба; С. Ван Дамм „Храм мудрості. Знання, писемність і міська соціабельність (Ліон ХVІ-ХVІІІ ст.)”; М. Н. Боржетті „Творчість Ернеста Лабруса. Генеза моделі економічної історії”; Ф. Артог „Очевидність історії. Як бачать історики”; „Антропологія і психоаналіз: перехресні погляди”; М. де Серто „Інше місце. Історія релігійна і містична”; Дж. Карері „Жести кохання та війни. Звільнений Єрусалим, образи і дії (ХVІ-ХVІІІ ст.)”; К. Майер-Жауан „Паломництво з Єгипту. Історія набожності коптів і мусульман (ХV-ХХ ст.)”; „Говорити і жити. Соціальний порядок у Франції при старому режимі” за редакцією Ф. Козандеі.
Хотілося б звернути увагу на те, що частина співробітників EHESSберуть активну участь у виданні одного з найвідоміших історичних журналів світу – „Аннали. Історія, соціальні науки” (таку назву він отримав з 1994 р.). Нині очолює редакцію Жак Полоні-Сімар (J. Poloni-Simard), секретар – Даніель Александр-Бідон (D. Alexandre-Bidon). Серед членів редколегії – Андре Бург`єр (A. Burguiére), Марк Ферро (M. Ferro), Жан-Ів Греньє (J.-I. Grenier), Жак Ле Гофф (J. LeGoff), Емануель Ле Руа Ладюрі (E. LeRoyLadurie), Жак Ревель (J. Revel), Люсет Валензі (L. Valensi) та ін.
Найважливішим завданням, власне для виконання якого і створювалася Школа вищих досліджень соціальних наук, є наукова робота, історичні та соціальні дослідження, пошукові програми тощо.
До досліджень, які проводяться Школою, залучено близько 1500 наукових співробітників, які часто входять до штату й інших науково-дослідних чи освітніх установ. Пошукова робота ведеться в рамках певних центрів, груп, лабораторій. Станом на 2003 р. їх нараховувалося близько 60, а також 7 міждисциплінарних програм. З них 39 центрів складають „Союз спільних досліджень” – UMR (unitèsmixtesderecherche).
Адміністративні функції дослідницької діяльності виконують Фінансове управління дослідженнями, Бюро досліджень та Інформаційна служба досліджень. Загальне керівництво здійснюється президентом Школи.
Відділ історії в своєму підпорядкуванні нараховує 23 науково-дослідні інститути. Серед них значна частина заснованих раніше активно продовжує свою роботу.
Центр історичних досліджень (Centrederechercheshistoriques - CRH) залишається найпотужнішою установою вивчення історії в межах Школи. На даному етапі формуються чотири основні напрямки досліджень Центру, в межах кожного з них працює декілька дослідницьких груп. Перший такий напрямок може бути визначений як „простір і населення”, ним займаються Лабораторія демографічної історії (соціальна стратифікація і мобільність Франції ХІХ-ХХ ст., методи аналізу та обробки просторових даних), „Простір і територія, історія і соціальні науки”, „Середньовічна археологія, група дослідження шато Вінсен і його околиць”, „Переміщення та зв’язки між поколіннями (Франція 1800-1950)”, Група середньовічної археології тощо. Історія економіки, праці, техніки та підприємств включає „Критику історичної економіки”, Групу порівняльної соціальної історії: Франція і Німеччина (ХІХ-ХХ ст.), Центр Франсуа Сіміана, Групу досліджень історії вірменського народу, „Індустрія та наймані робітники автомобілебудування”, Групу досліджень економічної історії сіл. Шість дослідницьких груп формують напрям „історія релігійного і культурного досвіду”: історичної антропології середньовічного Заходу; схоластичної антропології; міждисциплінарних досліджень історії літератури; досліджень релігійних місій іберійців модерного часу (ХVІ-ХVІІІ ст.); „Порівняльна історія побажань”; „Епістолярна практика”. Нарешті останній напрямок „соціокультурна історія політики” представлений Групою дослідження сучасного інтелектуального життя[5], Групою історії жінок, „Соціополітична історія європейських еліт при старому режимі”, „Влада та знання середньовічної Іспанії”, Група іспанських студій тощо. На характеристиці деяких дослідницьких груп ми зупинимося нижче.