Чеська національна меншина в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття (стр. 3 из 6)

Під час революції та економічної руїни велика кількість чехів-ремісників кинула міста й повернулася в свої села, вимагаючи собі тут землі й взагалі ускладнюючи життя. Але з 1924 р. вони знову починають повертатися до міст. Початки сільських господарств чехів на Житомирщині, як і взагалі на Волині, були досить важкі. Земля, що її купили, була здебільшого непридатна до сільського господарства – болотяна, лісова або зовсім виснажена. Коштів та реманенту теж не було. Але вперта праця та інтенсивні форми хліборобства (нема чого казати про те, що трипільну систему вони не вживали) поволі дали можливість чехам поставити свої господарства на дуже високій рівень. Так що на 1920-і рр. їх здебільшого можна вважати зразковими. Сільськогосподарські знання чехи відновлювали та доповнювали читанням різних спеціальних часописів. Зокрема, особливо поширеного по всій чеській Волині часопису «Чеський рільник». Всякі новини та вдосконалення вони охоче запроваджували у своїй практиці. Останні роки перед війною, наприклад, почало поширюватись навіть вживання штучного гноєння. Щодо сільськогосподарських машин, то їх мали не тільки обов'язково всі заможні, але й усі середняки. Під час війни та революції придбати нові та ладнати зіпсовані машини було важко, і через те, між іншим, чеські господарства значно підупали. З 1924 р. з дозволу Радянської влади чехи відновлюють зіпсований сільськогосподарський реманент. Спеціальна чехословацька місія постачає чеським колоніям сільгоспмашини в кредит на п'ять років.

Як відомо, головну роль у розквіті чеських господарств у період НЕПу відіграв хміль. Перед Першою світовою війною плантації хмелю – стратегічної культури – зростали безупинно. Чим заможніше було чеське село, тим більше землі там віддавалося під хмільник. Війна звела, власне, нанівець ці намагання. Але хміль росте сам собою, навіть без догляду. Тому до 20-х рр. чехи накопичили значні його не збуті запаси. З 1921 р., а особливо в 1923–1924 рр. починається так звана «хмільна гарячка». Запаси продаються за високими цінами. Фінансово спроможні колонії дозволяють собі за допомогою чеської місії забезпечити себе сільськогосподарськими механізмами.[18] Вчитель Йосиф Новак з села Івановичі малює таку картину подальших подій: «Наші господарі, збагатившись від вигідного продажу хмелю, намагалися перевершити один одного в будівництві гарних домів. Отже, весь капітал був вкладений у цю справу. Але прийшов 1928-й та 1929 роки які скоро провчили їх за це. То незабаром всі одержали «експерт» та великі податки на свої господарства. Громадське життя зосереджується в першу чергу в колгоспі (1930 рік), де більшість становлять чехи, лише п'ятеро німців, українці в кожному селі мають свій колгосп. У центрі – і ядро колгоспу – старі досвідчені кооператори з «дореволюційним стажем»[19]

Активну участь брали чехи і у кооперуванні. Найпоширенішим видом кооперації в чеських селах була сільськогосподарська, яка охоплювала майже всі колонії. У 1925 ріці у чехів діяли 14 сільськогосподарських кредитних кооперативних товариств, які мали значні кошти і могли забезпечити високий рівень агрокультурних заходів у чеських селян. Чехи не мали адміністративно територіальних районів, а їхні сільські ради охоплювали частину інших нацменшостей, а тому в кооперативних товариствах брали участь мішані соціально-національні групи. Зокрема на Волині весною 1927 року діяло сільськогосподарське товариство, яке обслуговувало 2 чеських села, в яких проживало 445 чоловік. Відсоток чехів у кооперативних товариствах інших регіонів був найменшим. Зокрема серед 30 кредитних товариств Шепетівської округи, вони становили у 1926–1927 рр., – 0,06%. Взагальному на 1928 рік у кредитних товариствах відсоток чехів становив – 1,2%, скотарсько-молочарських -2,1%, буряківничих – 0,1%, птахівничих – 1,5%, в об’єднаннях по вирощуванню та збуту технічних рослин (хмелю, льону) – 5,8%.[20]

За даними по 26 округам на 1926 рік сільськогосподарська кредитна кооперація охопила 441 чеське селянське господарство.

Наприкінці 20-х рр., у хмельових коопераціях частка нацменшин займала 24%, з них чехи 18%.[21]

Інша доля спіткала чехів Півдня України. Їх, звичайно була менша кількість всього 2423 (міських 499, сільських 1924)^[22]. Тут не було хмільників. Головний акцент становили зернові культури. Тому, замість розквіту, у 20-х рр. приазовським колоністам довелося виправляти наслідки страшного голоду 1921–1922 рр. уряд Чехословаччини відправив у цей регіон кілька потягів з харчуванням. За часів НЕПу Мелітопольський Чехоград був відомий своїм високоякісним беконом, який ішов, як і хміль з Волині, – на експорт[23].

Чехоград Мелітопольської округи мав наприкінці 20-х рр. кілька артілей та колгоспів («Моравія», «Прукопник» та ін.). Завдяки роботі голови сільради Франца Вавріна вдалося уникнути протистояння з владою. Похід із петицією до запорізького губвиконкому селян, не згодних з розмірами сільськогосподарського, податку 5-го розряду, не було здійснено, але Ваврін знайшов важіль у керівництві, і через Гаека (чеська секція бюро нацменшин при Раднаркомі УРСР) було владнано цю справу[24].

Міські чехи, згуртовані насамперед на заводах (зокрема київський «Більшовик»), були, вірогідно, найпасивнішими в соціально-економічному плані, що спричинювалося тодішнім розладом виробництва.[25]

На той час культурно-організаційною сферою мало опікуватися Бюро Раднацмен Народного комісаріату освіти УРСР.

Рад-нацмен був створений у червні 1921 р. і працював із вкрай обмеженим апаратом, а відіграючи роль центру для передання та отримання сигналів з місць. Одним з перших, хто заговорив про потрібність організації культурної роботи, видання газети, отримання літератури чеською мовою, був мешканець с. Вишеград Макарівського району Київської губ. Олександр Баскевич. Його лист до газети «Правда» за травень 1925 р. хоча й не був опублікований, проте загострив увагу радянського апарату до цих проблем. Тобто проміжок з 1924 до 1929 рр. можна вважати найактивнішим у спробі надати культурному рівню чеських колоністів нової висоти. Дуже цікавим є приклад тривалого листування з Раднацменом вчителя с, Крошня Чеська Волинської округи – А. Вадседалека. Листування тривало і протягом 1928–1929 рр. і містило слушні теоретичні й методичні міркування, зокрема щодо створення в Житомирі семінару для вчителів чеської мови і про «завдання та навчання чеської нацменшини в УРСР». Вадседалек говорив про «зміцнення життєздатності елементів західної культури, з одного боку, та революційний потенціал і досвід соціального будівництва, з другого… Можливість підготувати агіткадри для використання їх у Чехословаччині, Закарпатті».

Семінар було організовано і навіть проведено Всеукраїнську нараду чеських культпрацівників у Житомирі 23–24 вересня 1929 р. Вадседалека через 10 років розстріляли разом із ще 80-ма чехами, яким було інкриміновано участь у контрреволюційних організаціях «Сокіл» та його «отбочки» – дружини «Чеське дружство» (Вадседалек, Штромбах)[26].

Новонароджена напівполітична еліта колоністів – Кржижанек, Боучек, Вольф, Вадседалек та інші – розуміли це. Але вони розривалися між прийнятою ними комуністичною революційною доктриною і цим трагічним розумінням. Не було конкретних виступів із сформованою програмою. Були суто людські почуття, висловлені у віршах чи вчинках (Додаток Б). Народ, який втратив право на головне – свій труд і статок, почав лояльно, без різких вибухів гніву деградувати.

У 1920–1921 рр. на Волині видаються чеською мовою газети комуністичного напрямку «Kronika», «Volynska Pravda», «Revoluke». В них велася агітація проти політики Масарика, легіонери чеського корпусу подавалися як ошукані та скривджені. 80% інформації в цих виданнях було присвячено становищу у волинських чеських колоніях. Наголошувалося на випадках несправедливого розподілу землі, відмові заможних господарів фінансувати офіційну чеську шкоду[27].

Щодо культури і освіти чехи Житомирщини завжди стояли нижче від інших чеських колоністів. Ті культурні скарби, що вони їх принесли з собою – культурні звички, любов до книги, читання, розвинені форми тваринництва, товарисько-громадського життя та інше – майже зовсім втрачені новим поколінням. Відсутність у громадах чехів постійних середніх шкіл, звичайно, відіграла свою роль у цьому. Організація національних чеських шкіл починається з 1923 р. на підставі декретів Радянської влади, але це освітнє будівництво розгорнулося не відразу, бо не було ні вчителів, ні підручників. Для виховання звичок спілчанського громадянського життя у чехів найбільше значення мали пожежні товариства, що й досі добре працюють, хоч де-не-де, так би мовити, «за інерцією» є зразком для сусідів. Нині вони діють у Крошні, Високому, Околку, Івановичах, Кручинці, Аліновці Вільшанці та в Селянщині. Політосвітня праця в нових радянських умовах іде дуже поволі. Потрібно було багато зусиль та вміння, щоб підняти чехів на Житомирщині на справжній культурний рівень, хоча деякі риси нового за останні роки вже все ж таки помітні.[28]

Наприклад нацменівських шкіл у 1929–1930 рр. у Волинській окрузі: Черняхівський р-н – 1, Дзержинський – 1, Пулинський – 1, Ярунський – 1, по всіх районах – 4, в Житомирі нема. Вчителів чеських шкіл – 6, хат-читалень – 22, коопоб'єднань – 4. На Коростенщині чеських сільрад – 3. Є політосвітні навчальні заклади. Роботу організаційну, навчальну і наукову проводять нацмен-інспектури наросвіти, нацмен відділи, окрвідділи місцеві і центральні наукові краєзнавчі організації. Дослідну роботу серед нацменшостей України об'єднує комітет нацменшин при Етнографічній комісії ВУАН. Волинський крайовий музей також звернув останнім часом особливу увагу на дослідження нацменшин. У липні 1929 р. етнографічний відділ цього музею разом з аспірантурою прийняв, у погоджені з Кабінетом нацменшин ВУАН та виробив п'ятирічний план дослідження нацменів Волині 1929–1934 рр. З плану видно, що аспірантура відділу етнографії взяла виробничий ухил (рільництво, колективізація), промисловість, сільське господарство, торфорозробки, поставила собі завдання дослідити поряд із старими побутовими явищами ті, що характеризують сучасний момент (колективізація, кооперація) влітку 1928 року[29].