Характеристика узагальнюючих праць з історії Польщі 1980–2000 рр.
Після повалення комуністичної влади в 1989 р. в польському суспільстві відбувається корінна переоцінка цінностей, складається новий моральний та інтелектуальний клімат. В політичному житті Польщі звертання до історії стало однією з форм ідейного заперечення періоду панування тоталітарних режимів. Дослідники отримали змогу працювати із раніше секретними архівними матеріалами. В Історичній науці запанував плюралізм методологій та думок. Слід зазначити, що до марксистської методології радянського зразка ставлення негативне. Найбільшу критику викликають принципи класового підходу, партійності, формаційна теорія. Відбулися зміни в організації наукових досліджень. Замість інституту соціалістичних країн Польської академії наук створено інститут політичних наук.
В проблематиці досліджень важливе значення надається питанням, пов'язаним з приходом комуністів до влади, а також історії комуністичної партії, ролі Комінтерну в її історичній долі. Про це йдеться в праці Кімека «Комуністи, Польща, Сталін. 1918–1939 рр.» Стверджується, що прихід комуністів до влади після другої світової війни відбувся завдяки вирішальній ролі зовнішнього фактору – позиції СРСР. Вивчається репресивна політика комуністичної влади наприкінці 40-х -50-х рр.
Велика увага приділяється проблемам відновлення незалежності в 1918 р., режиму «санації», особі Ю.Пілсудського.
В працях Е. Дурачінського, К. Леопольда, П.М.Лізевіца лише з позитивного боку висвітлюється діяльність Армії Крайової в роки другої світової війни, особливо її сутички з радянськими військами, з нових позицій подано матеріали про суд над командуванням АК в червні 1945 р. Радикального переосмислювання зазнає тема відносин з Росіею - СРСР, зокрема проблеми поділів Польщі наприкінці ХVШ ст., повстань в XIX ст., російської революції 1917 р., та відновлення незалежності, польсько-радянської війни 1920 р., відносин в міжвоєнний період, долі польських офіцерів після 1939 р. (Катинь) тощо. В працях Кепінського, М. Тарчіньського, С. Камінського, П. Заремби, С. Станевича, Ч. Мадярчика та інших роль Росії в цих подіях оцінюється лише негативно. Сучасні польські дослідники прагнуть висвітлювати національну історію на європейському тлі.
Однією із перших узагальнюючих праць з історії Польщі після отримання нею незалежності стала робота Н. Давіса. Згодом в 1995 р. у Варшаві видано популярний нарис «Історії Польщі» автори Дибковська А., Жарин М., Жарин Я., російською мовою. Робота Аліції Дибковської, Мавгожати і Яна Жаріна знайомить з історією Польщі протягом багатьох століть – від часів давно минулих, легендарних до наших днів. Історична панорама, накреслена на сторінках цієї книги, відтворює лише контури подій. Адже в одному невеликому томі просто неможливо дати вичерпний опис багатої історії поляків, а вже тим більше показати її на широкому тлі світової історії. Автори за потребою обмежилися лише згадкою найважливіших проблем з минулого Європи і побіжно торкнулися історії її сусідів, що тісно переплітається з долею Польщі. Книга розбита на розділи, відповідно з датами, що мали переломне значення для польського народу і держави.
На з'їзді в Римі навесні 1990-го року виникла ініціатива паралельного опрацювання історії чотирьох країн – Польщі, України, Литви і Білорусії. Було вирішено, що автори та редакційний комітет тісно співпрацюватимуть, щоб якомога більшою мірою врахувати різні точки зору, щоразу в широкій порівняльній перспективі. При цьому автори не мали на меті уніфікацію поглядів. Кожен автор і редактор мав свою точку зору. Окремі підходи випливали з традицій історіографії чотирьох країн, викликаючи щоразу полеміку з ними і породжуючи нові пропозиції, рішення, гіпотези.
Історію Польщі в трьох послідовних томах в опрацюванні Єжи Клочовського (Середньовіччя), Анджея Сулими Камінського (Нова доба), а також Ганни Дильонгової (ХІХ-ХХ ст.), автори хотіли розглядати насамперед як пропозицію для наукових дебатів і роздумів та дискусій в найширших колах осіб, що цікавляться історією нашої країни й суспільства. Ця пропозиція викристалізувалась як результат багаторічної співпраці з білоруськими, литовськими, українськими колегами і відтак значною мірою стосується взаємин цих народів.
Українською мовою видана праця Г. Дильонгової. Книжка має предметом історію країни і суспільства впродовж двох важких і складних сторіч, від втрати незалежності наприкінці XVIII ст. до її здобуття знову 1989 р. Від попередньої історіографії книжка відрізняється тим, що охоплює разом XIX і XX ст. Якщо не рахувати праць, присвячених цілій історії Польщі, історики зосереджувалися зазвичай на окремих епохах: XIX сторіччя, міжвоєнна доба, Друга світова війна, Народна Польща.
Відмінність становить також широке, як на попередню практику, охоплення церковної й релігійної проблематики, виділене для кожного періоду в окремих розділах. Це стосується не лише Католицької церкви, а й інших Церков і віросповідань, попри те, що вони охоплювали лише кілька відсотків поляків. Адже йдеться про національні меншини, що становлять уже значний відсоток населення, а на східних теренах Речі Посполитої навіть більшість. З цими завданнями пов'язано також становище євреїв, що є окремою групою, яка налічує близько 10 відсотків усього населення, але не інтегрована з рештою суспільства, хоча кількасот років живе серед поляків. З цієї причини польсько-єврейські взаємини відігравали важливу роль у житті обох спільнот.
Важливим питанням для розглядуваної доби було визнання поляками Речі Посполитої перед поділами своєю територією. Наслідком цього стала втрата з поля зору пробудження національної свідомості та окремішності литовців, білорусів, українців, а відтак ігнорування їхніх прагнень незалежності. Виразний полоноцентризм у суспільстві зміцнили не
Досліджувану епоху поділено на п'ять періодів за хронологічними критеріями. В кожному спочатку подано інформацію про загальне становище країни і важливі політичні проблеми, потім розглядаються економіка, культура і суспільство, а насамкінець – справи Церков і релігійного життя. В основній, п'ятій частині є параграф «До Третьої республіки» і що відпроваджує до початку історії незалежної держави, здобутої вдруге у XXст. Узагальнення закінчують висновки з цілого розглянутого періоду. Через предметний поділ в окремих частинах не завжди вдавалося уникнути повторів.
У наш час, уже в ХХІ ст. Було видано 10 томну історію Польщі. Кожен з томів написаний одним автором, видатним вченим, який спеціалізується на історії даного періоду. Редакція видання складається з найавторитетніших істориків Краковського університету. Кожен том завершується багатьма таблицями, картами, діаграмами, а також містить сотні фотографій та ілюстрацій.
Щодо нових видань, то одним із найбільших є Polska na przestrzeni wiekуw видано 2007 року. Нове видання являє поточну точку зору польської історії, від розквіту польської держави до утворення коаліційного уряду в складі кабінету Казімежа Марцинкевича у 2006 році. Автори подають події політичного життя, зміни в економіці, суспільстві і звичаї, зобразили барвисту картину повсякденного життя поляків протягом століть. Книга являється багатосторонньою, яскравою і захоплюючою картиною історії польської держави і народу, написана з точки зору найвідоміших польських істориків. Видання включає карти, таблиці, портрети польських князів королів і президентів, обширну бібліографію.