України М.Подвойський видав наказ, згідно з яким військове законодавство РСФРР, а також накази та розпорядження Реввійськради і Наркомату військових справ РСФРР поширювалися на територію України. Встановлювалися також тісні зв'язки між окремими військовими установами і органами радянських республік, утворювалися деякі об'єднані допоміжні органи, діяльність яких була пов'язана з армією.
Велика увага приділялася встановленню єдності в управлінні транспортом. Наприкінці січня 1919 р. уряд УСРР прийняв постанову "Про підпорядкування відділу шляхів сполучення Тимчасового робітничо-селянського уряду України Народному комісаріату шляхів сполучення РСФРР".
Значні кроки були зроблені в напрямку об'єднання фінансів. В Україні відкрилися відділення народного банку радянської Росії. Єдиною була грошова система республік, основана на радянському карбованці.
На початку 1919 р. склалася і така ознака тогочасного "федеративного характеру" відносин між радянськими республіками, як спільність громадянства.
Раднарком РСФРР для зв'язку і найбільш оперативної координації політики радянських республік призначив при їх урядах своїх уповноважених. У свою чергу, Україна на початку 1919 р. надіслала своїх уповноважених до Раднаркому РСФРР.
Практичні кроки урядів республік по зміцненню державних зв'язків були спрямовані на здійснення більшовицьких ідей національно-державного будівництва, які були закріплені у програмі партії, прийнятій VIII з'їздом РКП(б). Програма партії передбачала федеративне об'єднання радянських
республік як одну з перехідних форм на шляху до повної державної єдності.
У розвитку більшовицької інтеграції в Україні велику роль відіграв III з'їзд КП(б)У. Його постанови знайшли законодавче втілення в рішеннях III Всеукраїнського з'їзду Рад. З'їзд Рад схвалив заходи
Тимчасового робітничо-селянського уряду, спрямовані на здійснення військового співробітництва, зближення з радянською Росією та іншими радянськими республіками. У першій Конституції УСРР, прийнятій з'їздом, проголошувалося: "Українська Соціалістична Радянська Республіка заявляє про повну свою солідарність з нині існуючими вже Радянськими республіками та про своє рішення вступити з ними у найтісніше політичне об'єднання". Український радянський уряд, зокрема, обговорив пропозицію Вищої ради народного господарства Росії про об'єднання ВРНГ та Ради народного господарства України. Наприкінці березня 1919 р. було укладено угоду між ВРНГ та РНГ України про проведення єдиної економічної політики.
Встановлювалися й розвивалися контакти і співробітництво також між іншими відомствами радянської Росії та України. Особливо тісною була єдність а галузі зовнішньої політики.
В УСРР та інших радянських республіках на підставі директив більшовицької партії широко враховувався законодавчий досвід РСФРР. Декларація Тимчасового робітничо-селянського уряду УСРР від 26 січня 1919 р. поширила на Україну дію всіх законодавчих актів РСФРР в галузі охорони праці та соціального страхування. Застосовувався й законодавчий матеріал РСФРР, яким регулювалися інші галузі державного життя.
Слід мати на увазі, що при такому федеративному будівництві часто ігнорувалися особливості національного розвитку, прагнення народів до самобутності, розвитку національної культури. [8]
Таким чином, ще до укладення угоди від 1 червня 1919 р. між РСФРР, УСРР та іншими радянськими республіками складалися характерні форми державного зв'язку, які знайшли розвиток і юридичне оформлення в наступних договорах, укладених між ними.
Формування нового права почалося з виданням перших декретів II Всеросійського з'їзду Рад, які сформували основні його принципи. Декрет про суд № 1 відміняв дію старих законів, якщо вони суперечили «революційного правосвідомості». Останнє і стало головним джерелом права за відсутності нових норм. У місцевих судах як основного джерела продовжували діяти норми звичаєвого права. Поступово складається нова судова практика. Революційний правотворчість здійснювалося самими судовими органами, вищими органами влади (з'їздом, ВЦВК, РНК), керівними органами політичних партій і навіть місцевими радами.
Однією з перших сфер, в якій було здійснено законодавче унормування, були шлюбно-сімейні від носіння. У грудні 1917 р. ВЦВК і РНК взяли декрети, скасовувати будь обмеження, що узаконює тільки цивільну форму шлюбу, що встановлювали свободу розлучення. У вересні 1918 р. ВЦВК прийняла Кодекс законний «Про акти цивільного стану, шлюбному, сімейне і опікунській право». У кодексі підкреслювалося, що церковний шлюб не породжує жодних юридичних наслідків переїзд одного з подружжя не тягне обов'язки іншого слідувати за ним; скасовувався принцип спільності майна подружжя. Виховання дітей розглядалося як громадська обов'язок батьків, а не як їх приватна справа. Проголошувався принцип роздільність майна батьків і дітей, заборонялося усиновлення.
У грудні 1917 р. ВЦВК прийняв постанову «Про страхування на випадок безробіття» та декрет «Про страхування на випадок хвороби». Ці заходи соціального захисту забезпечувалися з фондів підприємств. Навесні 1918 р. була сформована нова інспекція праці, обрана профспілковими організаціями. [9]
У грудні 1918 р. був прийнятий перший Кодекс законів про працю РРФСР (КЗпП), узагальнюючий все що передує Радянське законодавство про працю. Дія кодексу поширювалося на всіх осіб, що працюють за наймом в усіх секторах господарства. У кодексі закріплювалися норми праці та відпочинку, встановлювалися пільги для підлітків та жінок. Велика роль у вирішенні питань про працю і відпочинок відводилася профспілкам і інспекціям Наркомату праці. КЗпП замінив систему соціального страхування (виплат із фондів підприємств і установ) системою соціального забезпечення (виплат з централізованих фондів держави), що було пов'язано зі структурними змінами в економіці - суцільний націоналізацією виробництва і централізацією управління і фінансування. КЗпП вводив також трудову повинність для осіб від 16 до 58 років.
Сфера нового цивільного права формувалася в ході процесів націоналізації, яка охопила як об'єкти промисловості, транспорту та фінансів, так і сферу житла. ВЦВК у квітні 1918 р. прийняв декрет «Про скасування наслідування», за яким усі види спадкування (за законом і за заповітом) скасовувалися, спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тис. рублів (все інше майно переходило у власність держави) і поступала родичам померлого у вигляді «заходи соціального забезпечення» на праві управління та розпорядження.
Відбулося різке скорочення торговельного обороту, з якого були вилучені націоналізоване майно, цінні папери.
Державна монополія на хліб, текстиль, нафту, сірники і т.п. гранично скоротила товарообіг. Система главкізма виключала товарно-грошові відносини між підприємствами, монополія зовнішньої торгівлі - із сфери експортно-імпортних відносин приватних осіб і приватний капітал. Натуральний продуктообмін витіснив грошові відносини, на правовому рівні відбувалося відповідні витіснення цивільно-правових норм адміністративно-правовим регулюванням. Нормативне заборона приватної торгівлі призвело до того, що областю торгових відносин став зберігся підпільний «чорний ринок», де ці відносини були деформовані і перекручені.
У грудні 1919 р. Наркомюст прийняв Керівні начала з кримінального права РРФСР, стали першою спробою узагальнення практики судів та трибуналів. Згідно отримала широке поширення в цей період теорії «соціальних функцій права», нове кримінальне право повинно було грунтуватися на принципі доцільності, який протиставлявся принципу законності.
На цій ідеї базувалася структура Керівних начал. Вони складалися з введення, розділів про сутність кримінального права, про кримінальному правосудді, про злочин і покарання, про стадії вчинення злочину, про співучасть, про умовне засудження. Законодавець відмовлявся від вичерпного і повного нормування всіх відносин, покладаючись на «соціальне чуття пролетарського суду». Кодекс розумів під правом систему суспільних відносин. Форми вини, необхідна оборона, крайня необхідність не розглядалися в кодексі. Недостатня увага до трактування суб'єктивної сторони злочину призводило до посилення принципу об'єктивного впливу, коли ступінь покарання пов'язувалась з результатом злочину, але не з його мотивами. На міру покарання впливали соціальна приналежність злочинця і соціальна спрямованість діяння. До пом'якшувальною обставиною ставилися приналежність до «незаможним класів», стан голоду, нужди, невігластво і несвідомість.
Практика судового правотворчості отримала в Керівних засадах підтримку у вигляді принципу аналогії при відсутності конкретної норми в законі, що дозволяє конкретний казус, до нього могли застосувати аналогічну норму і вирішити його за аналогією з іншим казусом, урегульованих цією нормою. Свобода тлумачення на практиці вела до сваволі.
Система покарань, передбачених кодексом, включала: навіювання, громадський осуд, бойкот, виключення з колективу, відшкодування шкоди, конфіскацію майна. позбавлення політичних прав, позбавлення волі, розстріл і ін Вільний вибір покарань надавався Ревтрибуналом постановою Наркомюста у червні 1918 р.
У лютому 1919 р. ВЦВК видав положення «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Вся земля визначалася як єдиного державного фонду. Створюються радгоспи, комуни, суспільства по спільній обробці землі. Всі форми одноосібного землекористування розглядаються як відживаючим.
Декрети Другого з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів були першими актами конституційного характеру. У них вирішувалися не тільки поточні, а й фундаментальні проблеми зовнішньої політики, економічних перетворень, влади. Тому факт прийняття цих документів можна розглядати як перший етап конституційного будівництва. Заключним етапом конституційного будівництва стала Конституція 1918 Конституційна комісія була створена на засіданні ВЦВК 1 квітня цього ж року. До її складу увійшли представники від партійних фракцій і від ряду народних комісаріатів. Головою комісії став М. Ч. Свердлов.