Такої широкої кодифікації, та ще й проведеної в такі короткі терміни, людство не знало. Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.
Кодифікація права в Україні здійснювалась двома шляхами:
а) рецепцією законодавства РСФРР;
б) розробкою власних законодавчих актів.
Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР в більшості випадків було точною копією законодавства РСФРР. Радянська історико-пра-вова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні, єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Але головна причина такої “рецепції” корінилася в прагненні більшовицької партії до уніфікації як державної, так і правової системи, що значно полегшувало б зусилля центральної влади по впровадженню в життя ідей соціалістичного будівництва.
Наступним етапом кодифікаційної роботи в цьому напрямку стало створення основ союзного законодавства. В жовтні 1924 року приймаються Основи судоустрою і судочинства Союзу РСР і союзних республік, Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, в грудні 1928 року — Загальні начала землекористування і землеустрою СРСР.
Загальносоюзні кодифікаційні акти відбили ще в більшій степені процеси централізації влади, управління і правового регулювання, які відбувалися в країні. Закінчувався неп. Розпочинався новий період державно-правової історії, в якому на зміну економічному лібералізму йшло жорстке планування. В правовій сфері створювалася закрита система права.
Відходить в минуле такий критерій революційного романтизму, як “революційна правосвідомість”. Командно-адміністративна система управління бере на озброєння доцільність і нормативізм.
У 1923 р. згідно з рішеннями І Всесоюзного з'їзду Рад розгортався процес дороблення Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самим розробки союзної Конституції.
Уже перша сесія ЦВК СРСР (ЗО грудня 1922 р.) обрала Президію ЦВК СРСР і доручила їй підготувати проекти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комісарів і Раду Праці та Оборони СРСР, про наркомати СРСР. 24 лютого 1923 р. було створено спеціальну комісію ЦК РКП(б) для розробки проекту Конституції Союзу РСР. Участь у цій роботі брали і керівні партійні та радянські працівники УСРР, які намагалися захистити державний суверенітет республіки. З цією метою при ВУЦВК і Раднаркомі УСРР створилася конституційна комісія для участі в розробці основних питань будівництва Союзу РСР, для вироблення проектів про загальносоюзні органи, про Верховний Суд СРСР та ін. М.Фрунзе було доручено включитися в роботу над проектом про взаємини об'єднаних наркоматів СРСР і УСРР.[38]
В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостра політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максимально обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів республік протистояти цим акціям рішуче придушувалися, все чіткіше проявлялися риси сталінської "автономізації".
Позиція українського керівництва була викладена М.Фрунзе на лютневому (1923 р.) Пленумі ЦК РКП(б). Він вимагав відділення органів управління Союзу від існуючих органів РСФРР, розширення бюджетних прав республік та ін. Захистити суверенні права України намагався також В.Затонський, який наполягав на тому, щоб республіки були самостійними в галузі фінансів.
Якнайширшу адміністративну і господарську автономію окремих республік відстоював Х.Раковський.
Основна боротьба відбулася на XII з'їзді РКП(б) 17—25 квітня 1923 р. З доповіддю "Національні моменти в партійному й державному будівництві" виступив Сталін. Представники української делегації висловили ряд критичних зауважень. Особливе значення мав виступ Х.Раковського, який вніс від української парторганізації поправку до запропонованої Сталіним резолюції стосовно норм представництва й складу другої палати ЦВК СРСР. Згідно зі сталінською резолюцією до Ради Національностей передбачалось обирати по чотири представника від союзних і автономних республік, а також по одному — від національних областей. За таким розкладом виходило, що РСФРР матиме в цій палаті 64—72 голоси, Закавказька федерація — 12, а УСРР та БСРР — по чотири голоси. Х.Раковський наполягав на тому, щоб до другої палати входили тільки представники союзних республік. Проте його поправку з'їзд відхилив.
Після XII з'їзду РКП(б) в Україні продовжувалась робота по доопрацюванню Союзного договору. Комісія при Раднаркомі УСРРна чолі з Х.Раковським підготувала свій проект Союзного договору, який повинен був захистити суверенні права республік
Остаточно питання про характер Союзу було вирішено на четвертій нараді ЦК РКП(б) із відповідальними працівниками національних республік і областей в червні 1923 р. Надії на серйозні зміни, на захист суверенітету України виявилися марними. Основні положення українського проекту договору зазнали тут нищівної критики з боку Сталіна, який безпідставно звинуватив авторів проекту, і в першу чергу Раковського, в бажанні "домогтися чогось середнього між конфедерацією і федерацією з перевагою на бік конфедерації".
Декларацію і Союзний договір 1922 р. не було доопрацьовано. Резолюція четвертої наради фактично спрямовувалася на утворення централізованої федерації.
Після цього розширена комісія Президії ЦВК СРСР виробила текст союзної Конституції і надіслала його до союзних республік на розгляд та ратифікацію. ВУЦВК 2 липня 1923 р., розглянувши проект Конституції СРСР, постановив: "Зазначений проект Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік в цілому затвердити". Проект Конституції був також схвалений ЦВК РСФРР, ЗСФРР та БСРР,б липня відбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийняла постанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР і негайне надання йому чинності. Схвалений текст Конституції було вирішено "винести на остаточне затвердження П з'їздом Рад Союзу РСР".[39]
Затвердження союзної Конституції потребувало розробки цілого ряду положень про найвищі органи влади і управління СРСР та їх взаємини з найвищими органами влади і управління союзних республік, які забезпечували практичне здійснення основних принципів Конституції Союзу РСР.
Участь у такій роботі брав уряд України. Так, 10 жовтня 1923 р. ВУЦВК створив свою комісію, на яку покладалося завдання розглянути основні конституційні питання, пов'язані з утворенням СРСР, і перш за все з'ясувати взаємовідносини як з законодавчими органами СРСР, так і з окремими союзними наркоматами.
Конституційна комісія підготувала проект постанови ВУЦВК "Про центральні органи Союзу СРСР", яким було схвалено положення про ЦВК та Раднарком СРСР, про наркомати СРСР та про директивні наркомати. Представникам УСРР доручалося відстоювати на сесії ЦВК СРСР поправки і пропозиції стосовно прерогатив ЦВК СРСР і ЦВК союзних республік, пропозиції щодо положення про загальносоюзні наркомати, про взаємини між об'єднаними і необ'єднаними наркоматами тощо.
III сесія ЦВК СРСР 6 листопада 1923 р. затвердила положення про центральні органи влади СРСР, про Верховний Суд СРСР і тимчасове положення про місцеві фінанси. Проте в процесі будівництва єдиної союзної держави досить часто виникали непорозуміння, наприклад у зв'язку з постановою Президії ВРНГ СРСР про вилучення трестів "Південсталь" і "Південмаштрест" з відання українського Раднаргоспу та підпорядкування їх ВРНГ СРСР. Українська економічна рада заявляла про свою незгоду з рішенням Президії ВРНГ СРСР. Серйозні зауваження викликав порядок проходження проектів загальносоюзних декретів. Показово, що проти українських зауважень першим щоразу виступав ЦК КП(б)У, намагаючись показати свою відданість союзному партійному центру.
Напередодні II з'їзду Рад відбулися з'їзди Рад союзних республік, які схвалили Конституцію СРСР.
Зокрема, питання про союзну Конституцію було розглянуто 19 січня 1924 р. на VIII Всеукраїнському з'їзді Рад, який прийняв постанову про її ратифікацію. 31 січня 1924 р. Основний Закон (Конституцію) СРСР остаточно затвердив II з'їзд Рад Союзу РСР.
Утворення Союзу РСР, прийняття союзної Конституції 1924 р. диктували необхідність перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганізації охопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення у новому тексті Конституції УСРР 1925 р. і у подальших змінах Основного Закону.
Найвищі органи державної влади і управління УСРР. Аналіз діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад за цей період свідчить, що з'їзд був верховним органом влади УСРР. Своїми законодавчими актами Всеукраїнський з'їзд Рад визначав основний напрям діяльності всіх органів української держави як у центрі, так і на місцях. Його рішення мали характер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСР він мусив керуватися постановами всесоюзних з'їздів Рад, директивами всесоюзних і республіканських з'їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.
Невпинне посилення партійного керівництва усіма державними структурами позначалося і на роботі Всеукраїнських з'їздів Рад. Змінювався партійний склад з'їзду. Якщо на V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) поряд з більшовиками засідали 13 представників інших партій (УКП, лівих есерів, бунду та ін.), то на VI з'їзді (грудень 1921 р.) їх уже було тільки двоє, а починаючи з VII з'їзду Рад (грудень 1922 р.) представницький орган України стає чисто однопартійним — більшовицьким. Плюралістична політична система знищується, утверджується монопольне становище РКП(б) і КП(б)У.
Всеукраїнський з'їзд Рад розглядав і розв'язував найважливіші питання відбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі Всеукраїнських з'їздів Рад займали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв'язку із уведенням непу і утворенням Союзу РСР.[40]