Просвітителі були ідеологами буржуазії в період підготовки революції 1789 року. До речі, ця ідея революції не прийшла відразу. Вона зароджувалась поступово. Навіть найбільші діячі французького просвітництва не усвідомлювали того, що справа дійде до барикад, до вуличних боїв, до гільйотини під якою впаде голова одного з Бурбонів. Тому талановиті пропагандисти нового світосприйняття виступили на штурм перш за все ідеологічних основ феодалізму. Вони створили епоху в історії суспільної думки у Франції, її суспільного руху, в історії її культури. Ідею Просвітництва пропагували в своїх витворах творці художніх цінностей: видатний скульптор Фальконе, драматург Бомарше, композитор Гретри. Просвітителі спирались на культурну спадщину своїх прямих попередників – гуманістів епохи Відродження. Багато з питань що вирішували просвітителі, вже ставились і висвітлювались гуманістами ХVІ століття. Вони проявили інтерес до педагогічних питань, продовжуючи і в цьому лінію гуманістів. [16, 94 C.]
ІІ. Течії Просвітництва
Просвітителі діяли єдиним фронтом, коли мова йшла про ліквідацію феодалізму, але за кордонами цього історичного завдання шляхи їх розійшлись. Вони сперечались і їхні суперечки часто доходили до відкритої ненависті і боротьби один з одним.
Серед просвітителів більш поміркованих поглядів дотримувались Вольтер, Монтеск’є, Бюфофон, д’Аламбер, Тюрго. Інша група пов’язана з демократичними прошарками суспільства Руссо, Мобле, Морелі, йшли далі від попередників і критикували приватну власність. Жан - Жак Руссо в своєму трактаті «Про походження і основи нерівності між людьми» описує справжні причини людської нерівності, спираючись на приватну власність як на основне джерело від суспільних бід.
Також між просвітителями були незгодні на рахунок питань філософії. Найбільш послідовники матеріалістами були Дідро, Робіне, які доходили до атеїзму. Руссо у філософії схилявся до ідеалістичного розуміння навколишнього світу. Просвітителі перебільшували силу ідеї. Вони вважали, що ідеї можуть зробити дива в суспільстві, зробити переворот в умовах людей, а як наслідок і в матеріальному житті суспільства. Це стало причиною багатьох прорахунків просвітителів, зокрема вони прорахувались вірячи в ідею просвітницької монархії. [3, 362 C.]
Освічене суспільство до кінця ХVІІ століття вірило, що в союзі з природою розум здатний перетворити світ, вірило в унікальну інтелігібельність світу: він влаштований розумно і може бути пізнаний раціонально. Ні релігія, ні традиційний досвід подібним вимогам не відповідають і тому не можуть слугувати джерелом знання. Просвітництву властива боротьба з духовною диктатурою церкви і віра в розум, його безмежні сили й можливості, і довіра до природи, причому, все це в ідеології Просвітництва виявилося з певністю, рішучістю, прямолінійністю, категоричністю. Звідси два найважливіші аспекти Просвітництва: послідовне рішуче заперечення феодального світоустрою, і наполегливе, із практичним ухилом, ствердження якісно нових стосунків між людьми, нових ідеалів і цінностей, що здавалися загальнолюдськими покликаними привести до загального блага.
Першою течією в Просвітництві була течія просвітницького класицизму, представниками якої були Лесаж, Монтеск’є, Вольтер та багато інших просвітителів. Принципи класицизму ХVІІ століття яскраво виражені на діяльності цих трьох «велетнів» світової культури.
2.1Класицизм
Лесаж – автор знаменитих сатиричних романів, народився в нижній Бретані в 1668 році в сім’ї адвоката. Втративши в дитинстві своїх батьків, він рано побачив тяготи бідності і тяжку долю добувати собі шматок хліба. Закінчив єзуїтську колегію в 1692 році, поїхав в Париж для продовження своєї освіти і там почав проявляти себе на ниві літератури: переклав кілька п’єс Лопе де Вега, Кальдерона, написав продовження «Дон Кіхота». Працював не покладаючи рук, щоб забезпечити себе необхідними засобами, переважно в якості професійного літератора, постачаючи матеріал в невідомі театри Парижу.
Лесаж звернув на себе увагу п’яти актовою комедією «Тюркале», показавши в ній злісну фігуру відкупщика. Система відкупів – одна з темних сторін внутрішньої політики феодальної держави. Уряд, позбавляючи себе від праці збирати податки у населення віддавав це право великим фінансистам за високі грошові аванси. Відкупщики отримували великі бариші, посилюючи і без того складне становище населення. Навколо п’єси ще до її появи розгорілась справжня боротьба. Відкупщики, великі банкіри, купці провели атаку проти п’єс, боячись громадської думки. Вони пропонували автору, який жив у бідності значну суму хабара у 100 тисяч франків, але Лесаж відмовився. П’єса була поставлена в театрі 14 лютого 1709 року з дозволу Дофіна. При дворі побачили комедії Лесажа злу сатиру на буржуазію, аристократи аплодували п’єсі, в якій піддались насмішкам ненависні ним відкупщики, банкіри, що тіснили їх грошима великими відсотками.[2, 211 C.]
Центральною фігурою п’єси «Тюркале» виступає мільйонер, колишній лікар. Він нажив великий статок, шляхом обману розорюючи інших. В 1715 році вийшли перші дві частини основної праці Лесажа відомого роману «Жіль Блаз де Сантільяна». В цьому романі події відбувалися в Іспанії. Лесаж настільки прийняв звичаї мораль та історію цієї країни, що вважав за доцільне одягати своїх героїв – французів в іспанські плащі і давати їм іспанські імена. Але це маскування потягло за собою непередбачувані наслідки, письменника звинуватили у плагіаті, у використанні іспанського оригіналу. Приблизно через п’ятдесят років після опублікування нового тексту роману «Жіль Блаз де Сантільяна» патер Ісса перевів його з французького на іспанський під заголовком «Приключения Жиль Бласа де Сантильяна, похищеном с испанского приспособлено господином Лессажем к французкому языку, возвращено отчеству и родному языку ревностным испанцем, который не потерпит, чтобы осмеивали его страну».
Роман «Жіль Блаз» створювався протягом двадцяти років. Лесаж друкував його частинами. На початку книги Жіль Блаз – недосвідчений юнак, а в кінці – це вже похилий чоловік, яки й відчуває тяготи долі.
Письменник ставить перед собою чисто моральні завдання розкриває негативні риси, викликані користолюбством, ницістю, притаманній дворянству. Він ніде не піднімається до гнівного пафосу, до сарказму, не доходить до похмурого песимізму. Жарт його веселий і вишуканий, він завжди життєрадісний і легка тінь смутку, яка іноді находить на обличчя його героя Жіль Блаза, швидко змінюється світлою усмішкою, того хто вірить в своє щастя.[31, 314 C.]
Роман складається з двадцяти книг, являє собою історію життя і пригод людини з третього прошарку. Жіль Блаз син конюха, що отримав скромне навчання з допомогою свого дядька. Досягнувши повноліття, достатньо розумний і добрий серцем, він залишає батьківський дім і вирушає на пошуки свого місця в житті. Його відразу обманюють обкрадають, над ним насміхаються, як над сільським пройдисвітом. Жіль Блаз потрапляє до розбійників, потім в тюрму.
Герой прозріває, влаштовується помічником пройдисвіта – лікаря, а пізніше і сам, одягнувши відповідний одяг, починає займатись лікарською діяльністю, не маючи ні освіти, ні досвіду. Потім він починає вести знайомство із злодієм, і сам бере участь у злодійських операціях. Але, вміючи вчасно зупинитись, пориває з протизаконним життям.
Талановитий простолюдин Жіль Блаз подається до двору. Стає улюбленим секретарем всесильного першого міністра, герцога Лерма, холодної людини, що зневоділа власного сина. Зрозумівши механізм придворного життя Блаз починає збагачуватись. Він роздає рукою Лерми чини і посади, беручи за це великі хабарі. Король, коли дізнався про це, наказав посадити Жіль Блаза до в’язниці. Звільнившись з ув’язнення, Блаз повертається до повсякденного життя. Герой стає причетним до смерті чотирнадцятирічної дівчини, за що разом з тим отримує дворянський титул, як говорилось в наказі «за особливі заслуги перед королем». Жіль їде в село де й залишається, Лесаж знайшов своєму герою ідеальний притулок. Письменник ще вірить в ідеальність феодалізму і критикує його без різності і жорсткості. Він вірить, що соціальне зло можна виправдати, примусивши дворян до морального перетворення, до чесноти, до поваги якостей простої людини.[2, 213 C.]
Цим романом Лесаж хотів показати суспільство ХVІІІ століття з його жадібністю і характерами, показати як дворяни за допомогою хабарів і знайомств досягають вершин і здійснюють керівництво Францією. Лесаж в сатиричній формі виступає проти такої форми суспільства, засуджуючи його.
«Окончевался ХVП век, и сквозь вечереющий сумрак его уже проглядывал век дивный, мощный, деятельный – ХVШ век, уже народы взглянули на себя» - так писав О.І. Герцен. Грім прокотився в кінці ХVІІІ століття. Це була революція, яка знищила у Франції феодалізм. Монтеск’є стоїть біля витоків ідейного руху, який готував революцію. Він один з перших покликав французький народ до здійснення соціальних перетворень на основі громадської рівності, демократичних свобод, миру і гуманізму. Разом з Вольтером він відкрив епоху французького Просвітництва. Продовжуючи традиції гуманістів епохи Відродження, переможців кріпосницької людської свідомості від пут релігійності, він підняв найбільш наболівші питання свого часу, говорив по них на весь голос і залучив до цього не лише французьке, але й усе європейське суспільство.
Монтеск’є за віком був найстарішим в колі французьких просвітителів. Він народився в 1689 році в замку Ла-Бред, неподалік міста Бордо, в сім’ї небагатого дворянина де Секонда. Його бездітний дядько Монтеск’є, президент парламенту в Бордо заповів йому своє ім’я, багатство і посаду. Це і визначило життєвий шлях письменника. Зайнявши посаду, що дісталася у спадок від дядька він швидко був обраний членом Бордовської академії, в працях якої взяв активну участь, виступив з рядом досліджень по різних питаннях гуманітарних і точних наук. В 1720 році Монтеск’є написав роман «Персидські листи», який видав анонімно. Основні ідеї цього роману пізніше біли викладені в «Роздумах про причини величі і падіння Римської імперії» (1734 рік), і в «Дусі законів» (1748 рік). Вони відіграли велике значення в розвитку просвітницького руху і носили соціальний і філософсько-історичний характер. В «Дусі законів» знайшли своє відображення основні принципи його світогляду. В першому з двох трактатів Монтеск’є на противагу теологічній філософії, створеної Босенє, утверджує те , що Рим впав не тому, що так було задумано Богом, а через його політичний розвиток і зміну міжнародного положення, тобто через діяльність людини. На долю Риму вплинули: необмежене бажання військових завоювань, зіпсування моралі, ослаблення патріотизму.[16, 368 C.]